З усіх мистецтв музика – найбільш людяне й поширене.
Жан Поль Ріхтер
Мета. Продовжувати ознайомлювати учнів з поняттям “балет”; розвивати емоційно-чуттєву сферу дітей, музично-образне мислення, творчу уяву; розвивати музичний слух, почуття ритму, здатність відчувати характер музики; виховувати художньо-естетичний смак, любов до балету.
Методично-дидактичне забезпечення уроку. Музичний інструмент (за наявності – фортепіано, баян, акордеон), музично-темброві інструменти, програвач СЭ, “Хрестоматія” та “Фонохрестоматія”
Хід уроку
І. Організаційна частина.
Девіз нашого уроку сьогодні:
Розум і фантазію прояви!
Активним і уважним будь!
І про кмітливість не забудь.
Все це нам знадобиться на уроці.
Тож вперед! Часу не гаймо І урок наш починаймо.
1. Вхід до класу під звучання пісні (за вибором учителя).
2. Музичне привітання.
II. Розспівування.
– Скажіть мені, діти, хто допомагає прибрати майстрові у майстерні після роботи? {Віник, совок, пилосмок). Заспіваємо про нього.
Пилосмок
IV.
1. Повторення вивченого матеріалу.
2. Цікаві розповіді.
Історія мистецтва танцю сягає сивої давнини. На зорі свого існування людство відкрило засоби вираження думок, емоцій, вчинків через рух.
Танець безмовний. У ньому не звучить слово. Але виразність пластики людського тіла, музичних ритмів і мелодій виявляється могутньою силою, тому мова танцю інтернаціональна і зрозуміла всім.
Спочатку людство вкладало в танці свої уявлення і вірування – танець був обрядом. У танку людина просила у невідомих богів щасливого полювання, доброго врожаю, рятунку від хвороб. Обрядові танці і донині побутують у деяких племенах Австралії, Африки, американських індійців, а також в танцях народів Півночі Росії – коряків, остяків, чукчів – і сьогодні продовжують відлунювати риси стародавніх ритуалів предків, які через танцювальні заклинання ловили нерпу, рибу, полювали на диких тварин. Минув час, людство все енергійніше відкривало таємниці світоутворення, і танці втратили своє первинне магічне значення, їх замінили сценічні танці стародавніх греків і римлян, хороводи, бранлі, з’явилися перші балети.
Одне з найпочесніших місць у хореографічному мистецтві належить Україні. Широка популярність української народної хореографії пояснюється багатством танцювальних барв, якими володіє український народ. Гумор і щирість, завзяття, життєрадісність, наявність у танці соковитих побутових рис і особливостей – усе це характерно для народної хореографії України. Багато народних танців, що зародились у сиву давнину, пройшли випробування часом і збереглися до наших днів. Серед них можна відзначити хороводи, метелиці, гопаки, козачки, коломийки, а також сюжетні танці.
Одним із найдавніших видів народного танцювального мистецтва є хоровод. Колись виконання їх пов’язувалося з обрядовими діями. Хороводи водили під час зустрічі весни, ними відзначали початок літа, зустрічали Новий рік.
З хороводів найбільшого поширення набули веснянки та гаївки. Сьогодні вони втратили своє значення і міцно увійшли в репертуар танцювальних колективів, особливо дитячих. Нагадаємо такі популярні хороводні пісні, як: “А ми просо сіяли”, “Мак”, “Перепілка”, “Заїнька”, “А вже весна” та багато інших.
Від хороводів беруть свій початок численні народні танці.
Народна хореографія втілює історичні риси українського характеру, якому притаманні волелюбність, героїзм, завзяття, винахідливість, дотепність, нестримна веселість тощо.
2. Музична гра Василя Верховинця.
Та це ж весна
Дійові особи
Весна (В)
Ведучи й Гриць (Г)
Хор – усі діти (Д).
Реквізит: віночки для дівчаток, стільчик.
Опис гри
Діти стоять розірваним колом на відстані витягнутих в сторони рук один від одного. В центрі на стільчику сидить Весна. Вона ще спить, схиливши голівку на спинку стільчика, та дитячі голоси, що почали виспівувати нову пісню, будять її. Відповідними мімічними рухами, підказаними їй власною фантазією, дівчинка може імітувати пробудження весни.
Та це ж весна, бо тане сніг,
На 1-2-й такти діти правою ручкою (долонею догори) описують перед собою зліва направо широке півколо: ось, мовляв, як все змінюється навкруги, коли прокинулася Весна.
Дивись, струмок з гори побіг.
Усі (крім Весни, що прокидається) на слово “Дивись” підносять праву ручку праворуч угору, а потім на 3-4-й такти поволі опускають їх ліворуч вниз, немов стежать за рухом струмка.
Шумить вода, ламає все,
Весна прокинулась остаточно. З радісною усмішкою вона оглядається навколо, а тут і Гриць (Ведучий) підбіг до неї, подав руки, щоб допомогти стати на стільчик.
Тим часом діти виконують перед собою правою рукою чотири різкі діагональні рухи, а саме: на слово “шумить” – зверху зліва – направо вниз. На слово “вода” – зверху справа – наліво вниз. Рухи повторюються в тій же послідовності на слова “ламає все”.
Отже, на початку кожного слова рука повинна бути у верхньому положенні (ліворуч або праворуч), а наприкінці того ж слова – по діагоналі в нижньому положенні (рис. 1).
Весна іде, тепло несе.
Весна стоїть на стільчику, а діти простягають до неї праву руку повільним рухом знизу зліва – вгору. Разом з усіма показує на Весну обома витягнутими перед собою руками і Гриць, що відступив на крок від стільчика.
Шумить, гуде веселий гай І гомонить: “Вставай, вставай”.
Ось Весна почала хитати піднесеними над головою руками то вліво, то вправо (на другий склад слова “шумить” – вліво, на другий склад слова “гуде”
– вправо і т. д.). Це вона посилає на землю теплий весняний вітер. Одночасно діти показують, як від поривів того вітру колишуться дерева в лісі. Опустивши руки вниз, вони виконують легкі погойдування корпусом (по два в кожному такті): на другий склад слова “шумить” – вліво, на другий склад слова “гуде”
– вправо і т. д.
Ведучий міцно тримає стільчик за спинку, аби не хитався від рухів дівчинки, і пильно стежить, щоб вона бува не впала додолу.
Розтане сніг, зима мине,
Земля кругом цвісти почне.
На слово “розтане” усі дівчатка надівають на голову віночки, які досі тримали в лівій руці, а Весна поволі опускає перед собою руки і на рівні талії розводить їх в сторони долонями вгору, ніби милується квітами, що розцвіли навколо.
Кожен хлопчик, повернувшись обличчям ліворуч, показує обома витягнутими перед собою руками на заквітчану віночком голівку своєї сусідки.
Ведучий продовжує міцно тримати стільчик за спинку.
Дітей малих веселий рій
Помчить із хат на луг мерщій.
Тут дівчатка й хлопчики беруться за руки, щоб на другий склад слова “дітей” почати з лівої ноги рух замкненим колом.
Ведучий допомагає Весні зійти із стільчика на підлогу.
Радіє все, співає все,
Весна іде, тепло несе.
Дитяче коло продовжує обертатись, а Гриць, тримаючи Весну за руку (долоня дівчинки повинна бути зверху), водить її по колу всім назустріч.
Весна повинна ходити поруч з Грицем або навіть трохи попереду на відстані майже витягнутих рук. Щоб не переганяти дівчинку, Ведучому треба робити менші кроки, адже він перебуває ближче до центра кола, тому має значно коротший шлях (рис. 2).
При повторенні останніх чотирьох тактів пісні коло зупиняється, продовжують іти лише Весна з Грицем. Весна вклоняється усім, а діти, повернувшись обличчям до середини, вітають її прихід радісним співом та легкими помахами правої руки.
Рис 1 рис
V. Слухання музики (за вибором учителя).
VI. Фізкультхвилинка.
Імітативні руханки
Руханка 1
Раз, два – дерева, (встати)
Три, чотири – вийшли звірі, (ходьба на місці)
Пять, шість – пада лист, (нагнутися)
Сім, вісім – птахи в лісі, (помахи руками, як крилами) Дев’ять, десять – це сунички
Підняли червоні личка, (підняти руки і голови догори)
VII. Повторення вивчених пісень.
VIII. Пізнавальний екскурс в минуле.
1. Аналіз почутого.
2. Цікаві розповіді.
Українські народні танці.
Народний танець – фольклорний танець, який побутуює у своєму природному середовищі і має певні традиційні для даної місцевості рухи, ритми, костюми тощо. Фольклорний танець – це стихійний вияв почуттів, настрою, емоцій і виконується передовсім для себе, а потім – для глядача (товариства, гурту, громади).
Характерні особливості загальнослов’янської культури почали формуватися в далекому минулому. Це стосується пісень, танців, одягу і навіть зачісок. Перші танці виникли як прояв емоційних вражень від навколишнього світу. Танцювальні рухи розвивалися також і внаслідок імітації рухів тварин, птахів, а пізніше – жестів, що відображали певні трудові процеси (наприклад, деякі хороводи). Первісний танець, як і пісня, виконував магічну роль, тому серед календарно-обрядових танців збереглося чи не найбільше архаїчних рис.
Специфіка життя давніх східнослов’янських племен – древлян, дреговичів, в’ятичів, сіверян, волинян, білих хорватів, бужан та інших – слугувала за основу самобутнього, оригінального, хореографічного мистецтва українського народу. Всі обряди, магічні звертання, заклинання, тощо безпосередньо залежали і були органічно пов’язані із хліборобством та анімалістичним культом.
Танцювальні рухи, характерні для “Гопака”, “Козачка”, “Метелиці”, становлять основу танців Центральної України, визначають головні національні риси української народної хореографії. Якщо переглянути українські хороводи і сюжетні танці, легко помітити, що серед цих творів є однойменні речі. Всі українські народні танці, що збереглися в художньому побуті народу, виконують під музичний супровід. Український народ створив своє самобутнє, оригінальне хореографічне мистецтво, яке посідає одне з провідних місць у світовій духовній культурі.
3. Робота в зошиті.
IX. Підсумок уроку. Релаксація.
X. Вихід з класу під звучання пісні (за вибором учителя).
(1 votes, average: 5,00 out of 5)