Визначення відомостей, що складають, комерційну таємницю підприємства

Економічна безпека підприємства

Розділ 2. ПРАВОВИЙ ЗАХИСТ КОМЕРЦІЙНОЇ ТАЄМНИЦІ

2.6. Визначення відомостей, що складають

Комерційну таємницю підприємства

Однією з першочергових проблем у вирішенні завдань по захисту комерційної таємниці підприємства є правильне та своєчасне визначення інформації, яка буде захищатись як комерційна таємниця. Правильне і своєчасне визначення відомостей, які складають комерційну таємницю, є одним з центральних елементів у системі заходів, які повинні здійснюватись підприємством по захисту

своєї власності та забезпеченню його економічної безпеки. За інших умов ефективність та дієвість системи правового захисту комерційної таємниці підприємства значно знизиться.

Віднесення відомостей до комерційної таємниці диктується перш за все необхідністю забезпечення економічної безпеки підприємств, що здійснюють свою діяльність в умовах конкурентної боротьби, недобросовісної конкуренції.

Оскільки секретність певної інформації може сприяти досягненню максимального прибутку, як комерційну таємницю доцільно захищати ті відомості підприємства, які дозволяють підвищити конкурентоспроможність

його товарів та послуг на ринку.

При організації роботи по визначенню відомостей, які підлягають захисту як комерційної таємниці, слід вирішувати два основних завдання, які стоять перед підприємством: по-перше, на правовій основі визначити найбільш цінну інформацію комерційного характеру з метою попередження її витоку до конкурентів, та, по-друге, виділити таку, яка б сприяла підвищенню пріоритету, іміджу підприємства на ринку та могла б бути використана в рекламних цілях.

При організації цієї роботи слід виходити зі статей 505 Цивільного кодексу та 36 Господарського кодексу, а також з того, що в Україні відсутній загальнодержавний перелік відомостей, які складають комерційну таємницю, яким можна було б керуватися підприємствам.

Такого переліку, виходячи зі змісту Господарського та Цивільного кодексів, закону України “Про інформацію”, бути не може (на противагу Переліку відомостей, що складають державну таємницю).

При організації роботи по визначенню відомостей, що складають комерційну таємницю, необхідно враховувати чинні нормативно-правові акти, які регулюють відносини в галузі інформації, а також ряд інших обставин.

По-перше, необхідно керуватися вимогами постанови Кабінету Міністрів України № 611 від 9 серпня 1993 р. “Про перелік відомостей, які не є комерційною таємницею” (Збірник постанов Уряду України. – 1993. – № 12), яка встановлює 7 блоків відомостей, що не можуть складати комерційну таємницю, в тому числі:

– установчі та інші документи, які дозволяють займатися підприємницькою діяльністю;

– відомості, необхідні для перевірки обчислення і сплати податків та інших обов’язкових платежів;

– відомості про чисельність та склад працюючих, їх заробітну платню в цілому та за професіями і посадами;

– інформація про забруднення навколишнього природного середовища, недотримання безпечних умов праці, реалізації продукції, яка наносить шкоду здоров’ю, розміри заподіяної при цьому шкоди і т. ін.

По-друге, при визначенні відомостей, що складають комерційну таємницю, слід враховувати положення Закону “Про інформацію” про те, що не може встановлюватися режим обмеженого доступу до інформації, якщо вона загальновідома, загальнодоступна на законних підставах і не потребує захисту.

По-третє, не підлягають захисту як комерційна таємниця винаходи, раціоналізаторські пропозиції та інша інформація промислового характеру, право власності на які оформлені патентом, авторським свідоцтвом, оскільки ця інтелектуальна власність юридичних або фізичних осіб вже захищена патентним або авторським правом.

Визначальною ознакою (обов’язковим реквізитом) документів, які містять комерційну таємницю, є наявність в них обмежувальних грифів типу “Комерційна таємниця – особливо важливо”, “Комерційна таємниця – суворо конфіденційно”, “Комерційна таємниця – конфіденційно” та інших (за винятком обмежуючих грифів, які належать до державної таємниці: “Цілкої таємно”, “Таємно” і т. ін.).

По-четверте, до комерційної таємниці не можуть належати відомості, які складають державну таємницю. Відповідно до ст. 12 Закону України “Про державну таємницю” від 21 вересня 1999 р. (ВВР. – 1994. – № 16) такі відомості концентруються в Переліку відомостей, що складають державну таємницю, який формує та оприлюднює в офіційних виданнях Служба безпеки України на підставі рішень державних експертів з питань таємниць.

Крім того, відповідно до зазначеної статті цього ж закону відомості, що складають державну таємницю, крім Переліку можуть міститися в галузевих, відомчих, міжгалузевих або міжвідомчих розгорнутих переліках відомостей, що складають державну таємницю а також переліках окремих підприємств.

Слід мати на увазі, що Закон “Про державну таємницю” (ст. 15) регламентує порядок розсекречення відомостей, які складають державну таємницю. Дана правова норма не виключає можливість, за певних обставин (відмова держави від секретів, конверсія підприємств військово-промислового комплексу і т. ін.), переростанні державної таємниці в комерційну та її використання підприємством у виробничих та інших цілях.

Нарешті, при визначенні відомостей, які складають комерційну таємницю, слід враховувати цікавість та прагнення конкурентів, які завжди націлені на отримання необхідної інформації про суперника для виживання в конкурентній боротьбі.

Практика показує, що основні спрямування конкурентів зводяться до отримання інформації про:

– фінансове становище підприємства-конкурента;

– наукові розробки, ідеї;

– керівництво та розробників продукції, устаткування, ідей, стратегій тощо;

– прогнози його розвитку в майбутньому;

– умови контрактів та угод;

– відомості щодо технологічної та технічної специфікації вироблюваної та перспективної продукції;

– маркетинг та стратегію цін;

– майбутні рекламні компанії;

– систему та організацію безпеки підприємства.

Організацію роботи по визначенню відомостей можна умовно поділити на три етапи.

Перший етап. Він передбачав видання на підставі ст. 162 Господарського кодексу та статуту підприємства наказу про визначення відомостей, які складають комерційну таємницю підприємства.

В ньому повинні бути передбачені організаційні заходи, пов’язані з проведенням даної роботи, зокрема:

– створення постійно діючої комісії підприємства по комерційній таємниці;

– визначення осіб, яким надається право попередньо класифікувати інформацію як комерційну таємницю (інженерно-технічний склад, наукові співробітники, менеджери, маркетологи, економісти, юристи і т. ін.);

– методика проведення роботи по визначенню відомостей, які можуть складати комерційну таємницю;

– порядок документації всієї роботи по визначенню відомостей, що складають комерційну таємницю підприємства;

– строки підготовки переліку відомостей, що складають комерційну таємницю підприємства та його подання на затвердження керівнику підприємства.

Як правило, пропозиції про включення конкретних відомостей в список на розгляд постійно діючої комісії вносять керівники структурних підрозділів (начальники цехів, управлінь, відділів, лабораторій, бюро і т. ін.) в письмовій формі у вигляді доповідних або службових записок, подань і т. ін. Пропозиції повинні бути аргументованими, містити відповідні юридичні та маркетингові обгрунтування.

Якщо на підприємстві відсутні достатньо кваліфіковані фахівці в галузі захисту інформації, до цієї роботи на договірній основі можуть бути залучені спеціалісти або експерти інших підприємств, установ та організацій.

Другий етап. Він полягає в тому, що постійно діюча комісія повинна зробити оцінку можливого розміру збитків, якщо підприємство своєчасно не “засекретить” важливу інформацію як комерційну таємницю і з цієї причини станеться її витікання.

На цьому ж етапі необхідно сформулювати та визначити можливі негативні наслідки для підприємства у випадку відкритого використання тих чи інших відомостей, які включені в список для розгляду як комерційна таємниця, але за деяких об’єктивних або суб’єктивних причин не отримали статус комерційної таємниці.

Негативними наслідками в цих випадках можуть бути:

– втрата пріоритету в наукових дослідженнях, фактична неможливість патентування та продажу ліцензій на науково-технічні досягнення;

– зрив вигідних контрактів та угод;

– необхідність проведення додаткових маркетингових досліджень та розробки нової ринкової стратегії;

– скорочення конкурентами матеріальних витрат на проведення науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт;

– розірвання ділових відносин з одним або кількома партнерами і т. ін.

Третій етап. Він полягає в формуванні переліку відомостей, що складають комерційну таємницю підприємства, та введення його в дію.

Аналіз закордонної практики й робіт російських та українських авторів з питань правового захисту комерційної таємниці дозволяє визначити оптимальну структуру переліку відомостей, які складають комерційну таємницю підприємства.

Його структурні елементи пов’язані з певними сторонами діяльності підприємства та включають в себе відомості про:

– виробництво;

– стан ринку;

– управління;

– партнерів;

– плани;

– контракти;

– наради;

– ціни;

– фінанси;

– науково-технічні досягнення;

– власну безпеку підприємства.

У переліку необхідно зазначити контрольні терміни або обставини, при настанні яких може постати питання про розсекречення певних відомостей, що втратили своє значення. Також слід враховувати, що ступінь конфіденційності конкретних відомостей може змінюватись від етапу діяльності підприємства та зміни цінності інформації в часі.

Розроблений постійно діючою комісією перелік повинен бути поданий керівникові підприємства на затвердження. Якщо останній згоден з ним, перелік вводиться в дію наказом по підприємству як офіційний документ. Він повинен бути обов’язково доведений до виконавців в частині, що їх стосується, під власний підпис.

Остання обставина дає підстави підприємству на правовій основі застосовувати будь-які заходи до співробітника підприємства у випадку розголошення ним комерційної таємниці, з якою він був ознайомлений.

Перелік відомостей повинен періодично коригуватись. З нього повинні виключатися ті відомості, які втратили своє значення та одночасно вноситися інші, які потребують правового захисту.