Історія економічних вчень
КЕЙНСІАНСТВО ТА ЙОГО ЕВОЛЮЦІЯ
Які основні напрями еволюційного розвитку сучасного кейнсіанства?
Погляди Дж. М. Кейнса повністю панували у світовій економічній науці протягом 40-60-х років. Особливості соціально-економічного розвитку ринкового господарства після Другої світової війни зумовили певну еволюцію кейнсіанського вчення. Ринкова економіка подолала депресивний стан 30-х років – багато в чому завдяки застосуванню у провідних ринкових країнах кейнсіанських рекомендацій. Макроекономічна модель
Проте в післявоєнні роки на перший план висуваються не проблеми повної зайнятості й економічної рівноваги, як це було в моделі Кейнса, а проблеми стабільного економічного зростання. Саме в цьому напрямку еволюціонувала кейнсіанська економічна теорія. Вона поступово модифікувалась у сучасне кейнсіанство, концепцію якого розвивали британці Дж. Гікс, Р. Харрод, М. Калдор, Дж. Робінсон, П. Сраффа, A. B. Філіпс, американці О. Домар, Дж. М. Кларк, С. Гарріс, А. Хансен, П. Самуельсон, Дж. Тобін, французи Ф. Перру, М. Алле,
Неокейнсіанці акцентують увагу на проблемах економічної динаміки як важливої теоретичної основи економічної політики держави. Вони повністю сприйняли переконання Кейнса про втрату ринковою економікою здатності до само – відновлення рівноваги і необхідність доповнення ринкового механізму державним регулюванням. Особливість неокейнсіанства полягає в обстоюванні систематичного і прямого, а не спорадичного й опосередкованого, як у Кейнса, впливу держави на економічні процеси. Відбувся перехід від теорій зайнятості, орієнтованих на антициклічне регулювання економіки, до теорій економічного зростання, пошуку умов забезпечення його стабільних темпів.