ТЕМА 1 Україна НА ПОЧАТКУ ХХ ст.
§7. Західноукраінські землі на початку ХХ ст.
1. Економічний розвиток.
2. Становище українського населення.
3. Наростання національного руху.
Які події відображають наростання національного руху в західноукраїнських землях?
Характер економіки та специфіка розвитку західноукраїнських земель на початку XX ст. були обумовлені їхнім перебуванням у складі Австро-Угорської імперії. Галичина й Буковина для Австрії, а Закарпаття для Угорщини були насамперед джерелом сировини (нафта, деревина тощо).
Експортні пропозиції на ліс стимулювали деревообробну промисловість. Зростала чисельність найманих
На початку XX ст. відбувалося стрімке проникнення іноземного капіталу в економіку краю. Найбільшими серед 50 акціонерних товариств були канадсько-німецьке “Галицько-Карпатське товариство”, австро – англійська “Східниця”, англійська “Галичина”, англо-австро-німецький нафтовий концерн. На Закарпатті діяв австро-американський синдикат “Мундус”, у Сваляві – угорське об’єднання промисловців “Сольва”.
Інші галузі промисловості (взуттєве, швейне, килимарське виробництво) розвивалися на рівні дрібних підприємств (5-10 робітників). Українське населення регіону займалося переважно сільським господарством (90 % працюючих). Незважаючи на трудову еміграцію, проблема аграрного перенаселення не зникла. Причиною цього було збільшення кількості малоземельних селян. У 1859 р. середній розмір селянського наділу становив у Східній Галичині 12 акрів, у 1902 р. – 6 акрів. Дрібні селянські господарства становили 80 %. Частка бідняків зросла за цей час з 68 до 80 %. Тим часом 2400 поміщиків володіли 40 % орних земель. Борговий тягар розорював десятки тисяч господарів. Лише у 1910 р. в Галичині за борги було продано 27,2 тис. селянських господарств. Протягом 1903-1911 рр. така сама доля спіткала 10 тис. селян Буковини.
Документи і матеріали
Мені припала задача заявити одному убогому мужикові, вітцеві чотирьох малих дітей, що його господарство може ліцитуватися1. На тім його малім господарстві тяжів уже віддавна в рустикальнім2 банку довг його родичів… Всі в селі знали, що він не збире потрібної суми, котра, більшена процентами, перевищала далеко його дрібне майно, і тому (мені уста дрижали, коли я представив йому стан речей) мусило господарство ліцитуватися…
Письменниця О. Кобилянська про зруйнування дрібних селянських господарств в умовах розвитку ринкових (капіталістичних) відносин у західноукраїнському селі//
Хрестоматія з історії України: XIX – поч. XX ст. – С. 202.
Порівняйте становище селян у Наддніпрянській Україні та західноукраїнських землях. Становище українців на підавстрійських землях на початку XX ст. залишалося надзвичайно складним. Управління в регіоні здійснювали галицький сейм та угорська адміністрація. Дискримінація українців пронизувала все суспільне життя. Нестерпне становище підштовхувало селян до рішучих дій, оскільки вони не бажали надалі вирішувати свої матеріальні проблеми тільки вирушаючи на еміграцію. У 1902 р. почався масовий бойкот жнив, який охопив понад 100 тис. сільськогосподарських робітників. Координували дії страйкарів місцеві комітети. Польські магнати намагалися надати бойкоту етнічного забарвлення, використати ситуацію для дискредитації українців. Та зрештою вони пішли на поступки, збільшили платню, і селяни здобули першу велику перемогу.
1 Ліцитуватися (від ліцитація – аукціон) – бути виставленим на продаж з аукціону.
2 Рустикальний – селянський.
Українські емігранти за роботою в полі. Канада, 1904 р.
Безземелля й малоземелля, безробіття через надлишок працездатного населення, хронічне голодування, нестерпні податки відчувалися тут гостріше, ніж у Наддніпрянській Україні. Оскільки здавна заселені українцями Східна Галичина, Північна Буковина й Закарпаття були найвіддаленішою східною околицею Австро-Угорської імперії, правлячі кола держави були неспроможні запропонувати щось реальне для забезпечення українських селян вільними землями. Таких земель держава практично не мала, тому й не чинила перешкод переселенню українців за кордон. Західноукраїнські емігранти не осідали в інших країнах Європи, де вільних земель давно не існувало, а вирушали на Американський континент. У 1890-1914 рр. понад 500 тис. українців Галичини емігрували до США, Південної Америки і Канади в пошуках роботи.
На нових територіях українські емігранти намагалися зберегти національні традиції – і в будівництві житла, і в декоративно-ужитковому мистецтві. Особливості громадського побуту поселенці утверджували ті самі, що були на батьківщині. Так само вони справляли весілля, хрестини, похорони, відзначали народні й релігійні свята.
Погіршення економічного становища селянства обумовило розвиток кооперативного руху. У передвоєнний час у Західній Україні діяло близько 500 кредитних, споживчих, збутових кооперативних спілок.
Кооперативи, крім суто господарського, мали й суспільний характер, займалися культурно-просвітницькою роботою. У 1899 р., щоб навчити селян сучасних методів господарювання, відомий галицький діяч Є. Олесницький заснував товариство “Сільський господар”, яке в 1913 р. налічувало вже понад 32 тис. членів. Але найчисленнішими серед кооперативів були кредитні спілки, які надавали десятивідсоткові позички і тим самим рятували українських селян від здирництва лихварів. У 1895 р. у Львові було відкрито страхове товариство “Дністер”. На 1907 р. воно
Будинок страхового товариства “Дністер” у Львові. Архітектор І. Левицький
Мало 213 тис. клієнтів. Зростання кооперативів привело до організації в 1904 р. Центральної асоціації українських кооперативів, що мала близько 550 філій та 180 тис. членів.
Західні українці нарешті почали ставати господарями на власній землі, їм удалося досягти того, чого не вдалося досягти наддніпрянцям, – установити тісні гармонійні взаємини між інтелігенцією і селянством, вийти на провідні позиції у фінансово-економічному житті Галичини.
Кооперація допомагала українцям вистояти у голодні роки, згуртувала їх і стала однією з важливих форм національного руху.
Успіхи народовців у соціально – економічній сфері призвели до їхнього переважання в політичному житті Західної України. У 1899 р. народовці на чолі з Є. Левицьким та В. Охримовичем (до них приєдналися М. Грушевський та І. Франко, який покинув ворогуючих між собою радикалів) утворили Українську національно-демократичну партію (УНДП). Новостворена політична сила проголосила своєю стратегічною метою національну незалежність, а однією з найближчих цілей – автономію у складі Австро-Угорщини. Поміркована орієнтація та підтримка з боку “Просвіти” робили УНДП найчисленнішою та найвпливовішою партією Галичини. Щоб завоювати підтримку селян, партія організовувала народні віча, на яких обговорювалися актуальні соціально-політичні та економічні питання. УНДП робила кроки в напрямі зближення з наддніпрянськими українцями. Так, у спеціальній резолюції партія зазначала: “Будемо підтримувати, скріпляти та розвивати почуття національної єдності з російськими українцями та змагати до витворення разом з ними культурної одноцільності; будемо серед російських українців підтримувати такі змагання, що ведуть до перетворення абсолютистичної російської держави в конституційно-федералістичну, оперту на автономії національностей”.
Мешканці Західної України не сприймали марксизму, який намагалися пропагувати в краї М. Ганкевич та С. Вітик, котрі заснували тут Соціал-демократичну партію. З іншого боку, зростання політичної свідомості галичан спричинило занепад русофілів, молодше й агресивніше покоління яких проголосило новий курс на цілковите ототожнення з Росією. Саме на противагу українофілам було засновано Російську національну партію, яка отримувала дотації від царського уряду.
Радикалізація національно-визвольного руху в західноукраїнських землях
Назвіть головні суспільно-політичні течії в західноукраїнських землях на початку XX ст. У чому проявилася радикалізація національно-визвольного руху в цьому регіоні?
Львівський університет
Масові гімнастичні вправи товариства “Сокіл”. Львів, 1903 р.
Українська громадськість Галичини не відмовлялася від політичних форм боротьби. Одним з її напрямів стала боротьба за проведення виборчої реформи. Українці вважали, що представництва у віденському парламенті й галицькому сеймі дадуть змогу відстояти свої права. Усупереч спротиву польської верхівки у Відні та в Галичині (1907) було запроваджене загальне голосування. Це збільшило українське представництво в парламенті до 27 депутатів у 1907 р. та в галицькому сеймі до 32 депутатів у 1913 р.
Болючим залишалося й питання відкриття українського університету. Вимоги скасувати національні обмеження у Львівському університеті не дали результатів. Тому українські студенти почали обстоювати ідею створення окремого університету. На хвилі протистояння між українськими та польськими студентами звичним явищем стали бійки та сутички. Відтак українці стали масово залишати університет. Уряд пообіцяв відкрити університет для українців. Але на заваді цьому стала війна.
Ще один сплеск міжнаціональної конфронтації викликало вбивство українським студентом М. Січинським губернатора А. Потоцького у 1908 р. Польські націоналісти використали цей терористичний акт для антиукраїнської кампанії. Однак консолідованому польському табору протистояли представники української інтелігенції, згуртовані навколо Національно-демократичної партії, товариства “Просвіта”, молодіжних спортивних організацій. У 1902 р. лідер Радикальної партії Галичини К. Трильовський заснував спортивно-громадську організацію “Січ”, завданням якої було фізичне виховання молоді й відновлення серед неї “лицарського духу Запорозької Січі”. Ця ідея набула популярності, й у 10-х роках ХХ ст. у “Січах” налічувалося кілька десятків тисяч молодих українців. Функціонували також товариства “Сокіл” і “Пласт”. “Соколи” приділяли увагу насамперед гімнастиці та протипожежній безпеці. Проте в сільській місцевості, де сокільський рух активно поширився, до цих видів діяльності додалися фехтування, туризм і велоспорт. Окрім фізичного виховання, “Соколи” значну увагу приділяли культурно – освітній роботі: створенню хорів, драматичних гуртків, духових оркестрів, бібліотек тощо.
Учасники спортивних змагань у Галичині. Початок ХХ ст.
Особливістю діяльності “Пласту”, на відміну від інших товариств, було те, що він орієнтувався на фізичний розвиток дітей дошкільного й шкільного віку в позаурочний час. Пластові організації функціонували незалежно одна від одної, були різні за характером, напрямом роботи та віковим цензом.
Створення гімнастично-спортивних організацій в Західній Україні стало важливим фактором згуртування українців на грунті боротьби за національні права. Цьому сприяла значна виховна робота, яка проводилася товариствами.
На Буковині товариство “Українська школа” організувало в Чернівцях приватну вчительську семінарію для українських дівчат. У краї діяло 590 осередків українських громадських організацій.
На Закарпатті мадяризації протистояв український рух, який очолювали народовці Ю. Жаткович і А. Волошин.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)