СЛОВ’ЯНИ ТА ЇХНІ СУСІДИ
§ 18. Північно-Східна Русь. Утворення Московської держави
8. Державне управління і суспільство
Найважливішим інститутом державного правління на Русі в домонгольський період була князівська влада. Князь виступав не тільки верховним правителем країни чи землі, а й законодавчим розпорядником усього місцевого життя.
У державному управлінні важливе значення мали бояри. Це були знатні, багаті люди, які належали до верхівки суспільства, Бояри поділялися на “великих” і “малих”. Перші, як правило,
Упродовж ХІ-ХІII ст. майже в усіх містах Північно – Східної Русі виникло віче – збори вільних городян.
У Володимиро-Суздальській Русі в XIII ст. князь Всеволод Велике Гніздо почав скликати великі ради, у яких брали участь духовенство, дворяни, багаті городяни. Ці зібрання були схожі на органи
У зв’язку з монгольською навалою становище руських князівств змінилося. Верховним сюзереном руських князів став хан Золотої Орди. Віче втратило колишню силу.
На початку XIV ст. уся повнота законодавчої влади зосередилася в руках великого князя. Вищим урядовим органом стала державна рада – Боярська дума, яка постійно діяла при великому князеві. Членів цього органу він призначав із князівських і боярських родин.
Важливі посади в державному управлінні займали казначей (хранитель великокняжої скарбниці), печатник (хранитель великокняжої печатки), дворецький Одна з найгарніших споруд Володимиро-Суздальської архітектури – церква Покрови на Нерлі (1165) – усамітнено височить на березі р. Стариці неподалік від м. Володимира (управитель господарством князівського палацу). Рішення, винесені Боярською думою чи великим князем, доручали виконувати дякам (державним секретарям), які переважно походили з дрібних феодалів. Серед них було багато обдарованих людей. Наприкінці XV ст. почали виникати органи центрального управління, що згодом отримали назву прикази.
Московська держава складалася з повітів, що ділилися на волості. Повітами управляли намісники великого князя, які призначалися з-поміж бояр. Волостями керували волосні, які походили з дрібних феодалів. Намісники й волосні збирали податки, розглядали судові справи, скарги тощо. У системі місцевого управління було закладене явище “кормління”, згідно з яким намісники й волосні не отримували платні з державної скарбниці, а жили за рахунок населення, яке було зобов’язане постачати їм продукти та різні речі для господарських потреб.
У процесі формування Російської держави колишні незалежні володарі удільних князівств перетворювалися в служивих князів. Вони завдячували військовою службою великому князеві й поповнювали його двір. їх називали “боярськими дітьми” та “дворянами”. У такий спосіб підкреслювалося їхнє нижче, порівняно з московськими боярами, походження. Так поряд зі старою боярською аристократією з’явилася нова, пов’язана з великокняжим двором.
За правління Івана III запровадилася помісна система землеволодіння. Вона полягала в наданні дворянам (поміщикам) землі (помістя) за виконання ними військової та державної служби й мала матеріально забезпечувати дворянство, яке підтримувало великого князя. Перша така роздача помість була здійснена в Новгородській землі.
Міста були заселені переважно ремісниками та купцями. Однак тут проживали й слуги, чорнороби, жебраки.
Селян, які становили основну масу населення Російської держави, розрізняли за приналежністю до тих, чиї землі вони обробляли княжі, вотчинні, помісні, монастирські тощо.
Утворення великої держави вимагало чітких законів, єдиних для всієї країни. Тому в 1497 р. було видано Судебник. Він захищав життя та майно бояр, поміщиків і духовних осіб. Водночас Судебник поклав початок правовому оформленню залежності селян. У ньому було визначено чіткий термін, коли раз на рік селянин міг перейти від одного феодала до іншого: за тиждень до Юрієвого дня (26 листопада) і протягом тижня після нього за умори обов’язкового внесення феодалові “пожилого” – плати за проживання в його дворі.
Монгольська навала та встановлення золотоординського іга завдали культурі Русі непоправних утрат. Було знищено та захоплено в полон сотні талановитих ремісників, що призвело до занепаду ремісничої діяльності, а ремесла окремих видів зникли. Багато архітектурних пам’яток було зруйновано. Через відсутність коштів і майстрів на деякий час припинилося кам’яне будівництво. Була втрачена велика кількість писемних шедеврів, занепало літописання, живопис.
Та завойовникам не вдалося все знищити. У другій половині XIV ст. на Русі розпочинається культурне піднесення. Воно було обумовлене успіхами в господарському житті та першою великою перемогою над завойовниками в Куликовській битві. Простежується провідна роль Москви в об’єднанні земель Північно-Східної Русі, зростає її значення як одного з головних культурних центрів.
Найважливіші й найтрагічніші події свого життя русичі увічнювали в усній народній творчості. Невідомі автори оповідали в сказаннях про битву на Калці, розорення Рязані ханом Батиєм, Невську битву та Льодове побоїще, битву на Куликовому полі тощо. Народні співці, виконавці билин звеличували мудре й справедливе правління київського князя Володимира “Красне Сонечко”, подвиги богатирів землі руської – Іллі Муромця, Добрині Микитича й Альоші Поповича. У XIV ст. на новгородській землі склали билини про Василія Буслаєва та Садка, зобразивши в них багатство й могутність Великого Новгорода.
У ті часи створювали також багато пісень, які згодом назвали історичними. У багатьох із них зображено простих людей, які намагалися зупинити полчища Батия. Так, героїня “Пісні про Євдокію Рязаночку” здійснює подвиг. Вона виводить із полону мешканців Рязані й заново відроджує місто. Повстання жителів Твері проти ханського намісника уславлено в “Пісні про Щелкана”. Унікальною пам’яткою руського епосу є незакінчена поема XIII ст. “Слово про загибель Руської землі”. Вона оспівує силу й могутність християнської Русі, звеличує її правителів напередодні монгольської навали: “О світло-світлая, дивно прикрашена земля Руська!” Видатним твором є “Задонщина”, присвячена історичній перемозі на Куликовому полі.
Оригінальним жанром писемної літератури Північно-Східної Русі стали “ходіння”, наприклад “Ходіння за три моря”, написане тверським купцем Афанасієм Нікітіним, або “ходіння” новгородця Стефана й смоленчанина Ігнатія до Константинополя тощо.
Вироби давньоруських майстрів вражають красою і вишуканістю
Книги, створені на Русі, свідчать про високу майстерність книгописців.
Успенський собор Московського Кремля.
1475-1479pp. Інтер’єр Успенського собору
Книги XV-XVI cm.
Рукописний ініціал. Москва. XIV ст.
Берестяні грамоти. Поч. XII ст.
В архітектурі Північно-Східної Русі поєдналися слов’янська самобутність і простота з візантійською пишнотою й урочистістю.
Поступово відроджувалася писемність і книжкова справа. Про рівень освіченості й заняття населення свідчать знайдені в Новгороді берестяні грамоти. На бересті писали приватні листи й боргові розписки, вели господарські записи тощо. Наприклад, управитель заміського маєтку пише до свого господаря: “Михайло з поклоном до свого пана Тимофія. Землю зорано й уже треба сіяти. Пане, приїздіть, бо все готово, а без вашого наказу ми не можемо взяти жито”.
Піднесення культури супроводжувалося розвитком книжкової справи. Найбільшими книжковими центрами були монастирі, при яких існували скрипторії та бібліотеки, які налічували сотні книг. Найзначнішими були книжкові зібрання Троїце-Сергієвого, Кирило – Білозерського та Соловецького монастирів. Кннгописні майстерні існували в містах, при князівських дворах. Книжки виготовлялися, як правило, на замовлення, іноді – на продаж. їх писали на пергаменті, а з XIV ст. – на папері, який привозили з інших країн.
На початку XV ст. Москві створено Троїцький літопис, головна ідея якого – об’єднання руських земель. Це був перший літописний звід подій, що відбувалися в усіх куточках Північно-Східної Русі. У середині XV ст. в Москві було зроблено короткий виклад всесвітньої історії в книжці “Хронограф”.
В архітектурі з кінця XIII ст. відроджується кам’яне будівництво. Перші кам’яні споруди були збудовані у Твері. Прекрасні церкви й храми зводились у Новгороді, Москві, інших містах Північно-Східної Русі. Князь Дмитрій Донський збудував у Москві розкішний Кремль із білого каменю. Найдавнішими пам’ятками московського зодчества є Успенський і Благовіщенський собори. Новгород прославився величним храмом Святої Софії, церквою Спаса Преображенія, храмом Спаса на Нередиці тощо.
Другу половину XIV – початок XV ст. називають “золотою добою” настінного живопису Північно – Східної Русі. Особливі успіхи виявив талановитий митець Теофан Грек у Новгороді. Він приїхав із Візантії на Русь у другій половині XIV ст. вже зрілим живописцем і прославив нову батьківщину. Спочатку Теофан – працював у Новгороді, а згодом – у Москві. На жаль, розписи Теофана в московських храмах не збереглися, але новгородські роботи й донині вражають духовністю, прагненням до гармонії.
Продовжувачем справи Теофана Грека вважають видатного художника Андрія Рубльова (бл. 1360 -1430).
Оклад Євангелія. Москва. XV cm.
Навчання грамоті. Мініатюра. XVI ст.
А. Рубльов. Трійця. Ікона. 1420-і pp.
У1405 р. Андрій Рубльов разом із Теофаном Греком розписував стіни Благовіщенського собору в Московському Кремлі. Найвідомішою роботою Андрія Рубльова є ікона “Трійця”, написана “в похвалу Сергію” для іконостасу Троїцького собору Троїце-Сергієвого монастиря. У ній митець виразив гуманістичну ідею миру та злагоди між людьми.
(2 votes, average: 3,50 out of 5)