Історія економічних вчень
МАРЖИНАЛІЗМ. СТАНОВЛЕННЯ НЕОКЛАСИЧНОЇ ТРАДИЦІЇ В ЕКОНОМІЧНІЙ ТЕОРІЇ
8.4. Економічні погляди А. Маршалла: кембриджська школа
Альфред Маршалл (1842-1924) – англійський економіст, фундатор кембриджської школи, з ім’ям якого пов’язують становлення неокласичного напряму в економічній теорії.
Народився в сім’ї службовця. Закінчив з відзнакою Кембриджський університет, після чого залишився у ньому на викладацькій роботі. З 1867 р. захопився економічною наукою і вже в 1875 р. виклав власні доктрини в праці
У 1908 р. з ініціативи А. Маршалла було введено новий курс під назвою “Economics”, який витіснив підручник Дж. С. Мілля.
А. Маршалл є автором низки праць, зокрема “Економіка промисловості” (1889 p.), “Промисловість і торгівля” (1919 p.).
У своїх дослідженнях використав математичні й графічні методи аналізу. Під впливом Г. Спенсера вважав еволюцію єдиною формою суспільного розвитку, поширюючи вчення дарвінізму на економічні відносини.
Економічна теорія А. Маршалла є синтезом досягнень класичної науки (А. Сміта,
Метод Маршалла – метод часткової рівноваги. При розгляді ситуації всі елементи, крім одного, приймаються як постійні і ведеться спостереження за змінами цього одного елемента.
Концепція ціноутворення (попит і пропозиція) Маршалла: функція попиту на товар залежить від граничної корисності, а ціна попиту – не що інше, як грошова оцінка бажання. Далі автор формулює закон попиту, згідно з яким попит на товар зростає при зниженні ціни і зменшується при перевищенні ціни. Маршалл ввів поняття “еластичність попиту” – функціональна залежність попиту від зміни ціни. Попит на товар еластичний, якщо він змінюється більшою мірою, ніж ціна товару. Після цього Маршалл досліджує ціну пропозиції як мінімальну ціну, за якою продавець згодний продати певну кількість товару за певною ціною. Ціна пропозиції визначається виключно витратами. Під останніми розуміється подолання небажання зазнати незручностей через тягар праці та жертву капіталу. Далі Маршалл представляє у графічній формі функціональну залежність ціни від попиту і пропозиції. Ціна рівноваги встановлюється на перетині кривих попиту і пропозиції.
Теорія Маршалла – це теорія цін у конкурентних умовах. У “Принципах економічної науки” аналізується стихійне регулювання цін в умовах вільної конкуренції. Але вчений не міг обійти процес швидкого зростання виробничих монополій та їхнього впливу на механізм ціноутворення. Автор розглядав монополію як окремий випадок в умовах панування необмеженої конкуренції і її механізму ціноутворення.
Вчений трактував закон спадної родючості грунту як універсальний закон спадної продуктивності, що діє не тільки в сільському господарстві, а й у промисловості, що має всеосяжне значення.
Капітал, на думку Маршалла, не має речовинної форми, зле тісно пов’язаний з речами. До капіталу він відносив і нематеріальні блага: знання, організацію, а також підприємницькі здібності, професійну майстерність і ділові зв’язки підприємця.
Принципу заміщення Маршалл надавав велике значення. Підприємець вибирає ті фактори виробництва, які вважає найбільш відповідними для досягнення мети. Ціна суми його факторів завжди нижча за ціну будь-якого іншого набору факторів.
Артур Пігу (1877-1959) – англійський економіст, представник кембриджської школи, учень і послідовник А. Маршалла. Закінчив Кембриджський університет і приступив до вивчення питань ринкового господарювання під керівництвом А. Маршалла. З 1908 по 1943 р. А. Пігу очолював кафедру політичної економії в Кембриджі. У 1918 – 1919 рр. був членом Валютного комітету при уряді, а з 1924 по 1925 р. – членом комітету Невілла Чемберлена з питань грошового обігу.
Основні роботи Пігу: “Коливання промислової активності” (1929 р.) “Економіка стаціонарних станів” (1935 р.). Світову популярність йому принесла праця “Економіка добробуту” (1920 р.), яка вперше вийшла у 1912 р. під назвою “Багатство і добробут”. Вона містила зачатки майбутньої теорії держави загального добробуту.
Центром теорії економічного добробуту Пігу є поняття національного прибутку, яке розглядається як сума матеріальних благ і послуг, які купуються за гроші. Цей показник вважається мірою суспільного добробуту. До поняття індивідуального добробуту Пігу, крім найбільшої корисності від споживання, включав показники якості життя (безпека, умови відпочинку, житлові умови, навколишнє середовище).
Іншим чинником, що впливає на добробут, Пігу називає розподіл прибутку. Тут автор висуває думку про те, що передача частини прибутку від багатих до бідних збільшує загальнонародний добробут.
Розглядаючи проблему марнотратства при використанні природних ресурсів, Пігу дійшов висновку про те, що вільний ринок породжує конфлікти між приватними і суспільними інтересами. Тому держава повинна здійснювати заходи, спрямовані на захист інтересів майбутніх поколінь.
Аналізуючи принцип оподаткування (або принцип “найменшої сукупної жертви”), він вважає, що розмір ставки оподаткування має залежати від розміру прибутку; чим вищий прибуток, тим вища ставка податку, і навпаки.
Пігу приділяв велику увагу проблемі безробіття, вважаючи безробіття наслідком дуже високої заробітної плати трудящих. Як механізм збільшення зайнятості у кризовій ситуації він запропонував зростання реального прибутку: коли темпи скорочення номінальної заробітної плати повільніші, ніж темпи зміни цін. Це забезпечить зростання реальної заробітної плати і відповідно збільшаться сукупний попит, випуск продукції і зайнятість.
Форми державного регулювання, на думку А. Пігу:
– пряма – контроль за цінами й обсягами випуску продукції; ця форма застосовується при надмірному посиленні монополій;
– непряма – у вигляді податків і субсидій.
(2 votes, average: 4,00 out of 5)