Конфлікт етнічний

Політологічний словник

Конфлікт етнічний – ситуація протиборства і конфронтації в системі стосунків між двома або кількома етнічними спільнотами, належними до них групами та індивідами, що зумовлена несумісністю об’єктивних або суб’єктивних (іноді позірних) інтересів, цілей і цінностей та виникає на різних рівнях суспільного і політичного життя, здійснюється із застосуванням будь-яких доступних і прийнятних для сторін засобів і способів. Часто К. е. мають ідеологічне обгрунтування і моральне виправдання, що у свою чергу зумовлено

розходженням ціннісних орієнтацій суб’єктів етносоціальних процесів, слабкістю практичних позицій абстрактних ідеалів гуманістичної моралі, суперечливістю норм міжнародного права. Позитивна чи негативна оцінка ролі К. е. залежить також від теоретичного бачення характеру і спрямованості розвитку людства, політичних і етнічних симпатій дослідників, об’єктивності і повноти інформації про події в системі міжетнічних відносин. К. е. супроводжують всю історію людського суспільства, яка багато в чому сама є процесом виникнення і зникнення, боротьби один з одним, і всередині різних типів етнічних утворень (племена, народності, нації тощо) і форм етнічності. Етнічна самосвідомість, соціально-психологічні механізми сприйняття себе та інших на основі протиставлення “ми” (свої) і “вони” (чужі) – одні з найдавніших фундаментальних у людській психіці. Як складова частина і форма прояву суперечностей у соціально-економічному, політичному і духовному житті суспільства, діяльності суб’єктів соціально-історичного процесу К. е. являють собою багатопланове, багатофункціональне, історично рухливе явище. У цьому аспекті вони, з одного боку, стають постійними наслідками розвитку суспільства, з іншого – є його причинами, як, наприклад, у сучасну епоху боротьба націй за самовизначення і створення незалежних національних держав. К. е., як і соціальний конфлікт загалом, має складну структуру, яку можна подати в різних вимірах. З погляду основних детермінант виникнення конфліктної ситуації виокремлюють: передумови, безпосередні причини і приводи, ініціаторів, учасників, зацікавлені сторони конфліктної протидії. Стадіями розгортання міжетнічної суперечності, як правило, є: зародження і визрівання конфліктної ситуації, які супроводжуються усвідомленням цілей і необхідності боротьби за них; власне конфлікт, що характеризується безпосередньою діяльністю його учасників, спрямованою на досягнення поставлених цілей; стадія вирішення конфлікту, яка настає або в разі досягнення раніше поставленої мети, або відмови від неї шляхом примирення сторін, взаємних поступок (часто є згодою погодитися на менше, ніж те, що вимагалося спочатку, наприклад, на територіальну автономію замість національної державності), або завершується повною перемогою однієї зі сторін міжетнічного конфлікту, що усуває суперечності і робить конфлікт неможливим. Крайня форма конфлікту – етнічні чистки і геноцид (наприклад, знищення народності майя чи індіанців в Америці, події в процесі розпаду СФРЮ тощо). У К. е. вирізняють мікрорівень – міжособистісні відносини, взаємини між етнічними меншинами в державі, з державою і її органами, а також макрорівень, тобто національний, що охоплює життєдіяльність національної більшості в межах території держави або в міждержавних відносинах. Сфери міжетнічних конфліктних відносин не менш різноманітні – це вирішення побутових проблем, а також геополітичних і цивілізаційних. Залежно від використовуваних засобів К. е. поділяються на мирні і військові, на етнічні та етнополітичні. Етнополітичні конфлікти виникають тоді, коли реалізація інтересів етнічних утворень здійснюється шляхом тиску на інститути політичної влади і їхніх представників з метою прийняття ними необхідного для реалізації цих інтересів рішення або шляхом використання політико – правових інститутів і засобів легітимного (законного) і нелегітимного насильства в інтересах однієї із сторін міжетнічного протиборства. За ступенями посилення емоційної напруженості у взаєминах сторін К. е. зазвичай виокремлюють етнічне дистанціювання, неприязнь, ворожість, конфронтацію. Однією із специфічних властивостей етнічних конфліктів порівняно з більшістю інших, котрі неминуче відбуваються в соціумі, є те, що вони можуть відроджуватися неодноразово. Той самий К. е., будучи вирішеним в одних історичних умовах, може виникати в нових. Така особливість К. е. порівняно, наприклад, з конфліктами між класами, першопричиною яких є економічні інтереси, зумовлена тим, що конфлікти між етнічними спільнотами не мають жорсткої прив’язки до певної системи соціальних відносин, характеру потреб. Крім того, етнічність, етнічна належність, реальна або уявна, навіть нав’язана, дуже динамічний феномен. А тому К. е. можуть породжуватися навіть ілюзорними причинами, морфологізованою національною самосвідомістю, націоналістичною пропагандою. Переконливим підтвердженням цього є так званий етнічний ренесанс і політизація етнічності, що спостерігаються в сучасних західних демократичних державах (Бельгія, Канада та ін.) починаючи з другої половини XX ст. Причинами міжетнічних конфліктів у сучасному світі є: нерівний доступ представників різних етнічних груп до економічних, політичних та інформаційних ресурсів; етнічний поділ праці і соціальних статусів у суспільстві; активна міграція населення; культурно-мовна дискримінація етнічних меншин, порушення політичних прав і обмеження громадянських свобод їхніх представників; асиміляторська політика держави в інтересах національної більшості; суперечності у системі правових норм, насамперед у рамках співвідношення прав людини, права народу на самовизначення і непорушності міжнародно-визнаних державних кордонів; міжконфесійні суперечності; територіальні спори і домагання; політична культура, сформована під впливом націоналістичної пропаганди і етнофобських міфів; історична несправедливість і образи за минулі “національні приниження”; активність націоналістично орієнтованих лідерів, політичних партій та організацій. Загостренню етнічних конфліктів сприяють швидка економічна модернізація, погіршення соціально-економічних умов життя населення, глобалізація, політична нестабільність і боротьба різних за етнічною належністю еліт за політичну владу в державі, збройні конфлікти, тероризм, неправомірне втручання у внутрішні справи країн з боку інших держав і міжнародних організацій, зміни адміністративно-територіальної підпорядкованості і належності етнічних спільнот. За характером результатів свідомо створені чи такі, що стихійно виникли, етнічні конфлікти здійснюють взаємозалежні негативні (деструктивні) і позитивні функції. Перші з них добре відомі. Вони мають антидемократичні наслідки, призводять до порушення соціально-політичної стабільності, насильницького переділу влади, руйнування державної цілісності, етнічного ізоляціонізму і дискримінації, людських жертв. До позитивних функцій К. е. можна зарахувати насамперед: вирішення соціально-економічних, політичних і правових проблем в інтересах етнічних спільностей та їх представників; інтеграцію і політичну мобілізацію представників етнічної спільності, що забезпечує її перетворення в суб’єкт соціально-політичних відносин; удосконалення етнонаціональної політики держави; створення нових етнополітичних інститутів і систем у формі національних держав, національно-територіальних автономій; удосконалення і гуманізацію права (утому числі міжнародного); оптимізацію діяльності міжнародних (ООН, ОБСЄ, РЄ та ін.) і правозахисних організацій; розвиток культури міжнаціонального спілкування тощо. У Новий час з безлічі різноманітних етнічних конфліктів за своїми масштабами, тривалістю, соціально-політичними наслідками, кількістю учасників, які являють собою особливі історичні тенденції і стійкі форми політичної діяльності, з ідеологічним забезпеченням і програмами, виокремлюють: етнічний сепаратизм, національно-визвольні рухи; антиколоніальну боротьбу; національні рухи, які спрямовані на перетворення етнічної спільності в політичну націю (демократичну національну державу). В незалежній Україні етнополітична ситуація не характеризується наявністю масштабних, гострих, таких, що загрожують соціально-політичній стабільності та цілісності держави, конфліктів. Хоча новітня історія української незалежної держави супроводжувалася етнополітичною напруженістю. Найбільш резонансними її проявами стали вимоги підвищення статусу російської мови (до офіційної або державної), сепаратистські настрої та активність етнічних громад в АРК, Закарпатті.

Дробижева Л. И. Этнополитические конфликты. Причины и типология. – М., 1993; Єв – тух В. Б., Трощанський В. П., Гопушко К. Ю. та ін. Етносоціологія: терміни та поняття: Навч. посіб. – К., 2003; Євтух В. Б. Проблеми етносо – ціального розвитку: український і світовий контекст. – К., 2001; Кимлічка В. Лібералізм і права меншин / Пер. з англ. Р. Ткачук; Гол. ред. і автор передм. Дж. Перлін; Наук, ред І. Лизогуб. – Харків, 2001; Психология национальной нетерпимости: Хрестоматия / Сост. Ю. В. Чернявская. – Мн., 1998; Хобсбаум Э. Дж. Принцип этнической принадлежности и национализм в современной Европе / Нации и национализм. – М., 2002.

В. Вілков