Короткий словник понять і термінів
А
Абат/абатйса – настоятель (настоятелька) монастиря; походить від давньоєврейського слова “абба”, тобто “батько”.
Авари – тюркські племена, які в VI ст. завоювали придунайські райони, заснували свою державу й жили там до початку IX ст.
Альбігойці (від назви південнофранц. міста Альбі) – послідовники єретичного вчення, поширеного на півдні Франції в XII-XIII ст. Проти них було здійснено хрестовий похід, який завершився повним розоренням краю.
Анафема (грец. “анафема” –
Арбалет (фр. arbalete, від латин, arcus – лук і ballista – метальне знаряддя) – механічний пристрій, із якого можна було пускати стріли з масивними, ромбічної форми вістрями.
Аріанство (від імені священика Арія) – єретичне вчення, прихильники якого вважали Христа – Сина Божого – нижчим за Бога-Отця. Це заперечувало офіційне вчення церкви про єдину суть трійці: Бога-Отця, Бога-Сина й Бога-Духа Святого.
Арка – склепіння у формі дуги, яким перекривають відстань
Аркбутан – зовнішня опорна кам’яна арка.
Астрологія (від грец. “астрон” – зірка і “логос” – знання) – учення про зв’язок між розміщенням зірок і планет та подіями в житті людей і народів.
Аси – боги в давніх скандинавів.
Аутодафе (порт, auto da fe – акт віри) – оголошення і виконання вироків інквізиції, зокрема спалення на вогнищі. Останнє аутодафе відбулося 1826 у Валенсії.
Б
Багрянйця – довгий верхній одяг із дорогої тканини багряного кольору, який носили візантійські імператори.
Базиліка – прямокутна, витягнута споруда, поділена всередині рядами колон на кілька нефів.
Барон (від старонім. bаго – вільний воїн) – дворянський титул у Західній Європі; за середньовіччя – неспадковий васал короля.
Баскак (тюрк.) – монгольський воєначальник, представник хана; проводив облік населення і збирав данину в підкореній країні.
Бей (тур. bey – пан) – у східних країнах титул (феодальної знаті.
Берсерк – давньоскандинавський воїн, який впадав під час битви в шаленство і вважався невразливим.
Бояри – верхівка знаті в Давній Русі і в Московській державі до XVII ст.
Булла – указ папи, який має обов’язкову силу Для віруючих; рідше – імператорський указ.
Бюргер (нім. Burger – городянин) – вільний житель середньовічних міст Європи.
B
Ваганти (латин, vagantes – бродячі люди) – у Середні віки так називали мандрівних школярів, священиків без парафії або збіглих монахів, які заробляли на прожиття складанням віршів та пісень.
Вальденси – прихильники єресі, що виникла в 1175 р. в Ліоні (засновник – купець П. Вальдо, звідки й назва). Вони проповідували відмову від приватної власності, повернення до раннього християнства.
Васал (латин, vassus – слуга) – особа шляхетного походження (феодал), яка отримала від сеньйора (могутнішого феодала) земельне володіння (феод) на умовах військового й особистого служіння.
Вергельд (чім. Wergeld – ціна людини) – грошове відшкодування за вбивство вільної людини.
Вікінги (старосканд. vikingr)- учасники морських походів скандинавів у кінці VIII – середині XI ст.; у Давній Русі були відомі під назвою варягів, у Західній Європі – норманів.
Вітраж (фр. vitrage, від yitre – віконне скло) – орнаментальні^або сюжетне зображення з кольорового чи безбарвного скла у вікнах, дверях, ширмах.
Г
Герцог (нім. Herzog) – 1) у давніх германців виборний військовий вождь племені; 2) великий феодал; 3) один із найвищих дворянських титулів у Західній Європі, що й досі зберігся в деяких країнах.
Гетто – частина міста для примусового поселення груп людей певної раси, нації, релігії. Назва походить від італійського слова, що означає “гарматний завод”. Біля нього знаходився єврейський квартал у Венеції.
Гільдія (нім. Gilde – корпорація, об’єднання) – економічне, політичне чи релігійне об’єднання населення, створюване для захисту інтересів або цехових привілеїв учасників.
Готика (від італ. gotico – готський) – художній стиль середньовічного мистецтва в країнах Західної і Центральної Європи XII-XV ст. Головна
Архітектурна форма – собор, спрямований увись, із великими вітражними вікнами й ажурними вежами.
Граф (нім. Graf) – у ранньому Середньовіччі вищий королівський урядовець; у період феодальної роздробленості великий феодал, згодом спадковий титул вищого дворянства.
Графство – 1) князівство на чолі з графом; 2) в Англії – адміністративний округ.
Гуманізм (від латин, humanus – людяний, людський) – рух епохи Відродження, спрямований на утвердження моральних прав людини на земне щастя, визволення науки й людської особистості від церковних обмежень.
Д
Денло – область данського права.
Десятйна – податок, який платили християни на користь церкви. Десятина була трьох видів: десята частина врожаю зернових (велика), з урожаю плодів та овочів (мала), із приплоду худоби.
Джихад (араб. – старанність) – одна з настанов ісламу, за якою всі мусульмани повинні вести “священну війну” проти “невірних”.
Догма (грец. догма – думка, вчення) – положення, яке приймається на віру як незаперечна істина.
Дож (від латин, dux – вождь, воєначальник) – глава держави у Венеціанській (VII-XVIII ст.) і Генуезькій (XIV – XVIII ст.) республіках.
Домен (від латин, dominium – володіння) – 1) спадкове земельне володіння короля в країнах Європи за середньовіччя; 2) сукупність земельних володінь феодала, на яких безпосередньо здійснюється його влада; 3) частина маєтку, на якій феодал вів самостійне господарство, використовуючи працю залежних селян і безземельних робітників.
Домініканці (латин, dominicani) – жебрущий чернечий орден у католицькій церкві, заснований іспанським ченцем Домініком.
Донжон (фр. donjon – вежа) – головна сторожова вежа в середньовічному замку, де часто розміщували й житлові приміщення.
Є
Єпйскоп (з грец. – наглядач) – християнський церковнослужитель найвищого священного чину, як правило, глава єпархії (діоцези). Єпископ мав духовну владу над священнослужителями та мирянами своєї єпархії.
Єресь (від грец. слова “гересіс” – особливе віровчення, секта) – релігійне вчення, що заперечує основи (догми) та організаційні форми панівної церкви.
Єпархія – територіальна одиниця, яка перебуває під церковним управлінням єпископа. У католицькій церкві використовується латинський термін діоцеза.
І
Іконоборство – релігійний рух у Візантії в VIII – 1-й пол. IX ст., спрямований проти шанування ікон.
Інвеститура (від латин, investio – одягаю) – 1) церемонія введення васала у володіння земельним феодом (світська інвеститура); 2) призначення на церковні посади (духовна інвеститура).
Індульгенція (від латин, indulgehtia – милість, прощення) – у католицькій церкві – грамота про повне або часткове відпущення гріхів.
Інквізиція (латин, inquisitio – розшук) – особливий церковний суд для боротьби з єресями, що існував у ХІІІ-ХІХ ст.
Іслам (від араб, покірність) – одна з трьох світових релігій. Виник в Аравії на поч. VII ст., віровчення викладено в 284 Корані – священній книзі мусульман.
Інші назви – мусульманство, магометанство.
К
Каста – замкнена суспільна група, члени якої пов’язані походженням, заняттям і правовим статусом.
Капітулярії (латин, capitularia) – закони і розпорядження франкських королів, особливо з династії Каролінгів.
Кардинал (від латин, cardinalis – “головний”) – вищий після Папи Римського чин у католицькій церкві. Посада кардиналів існує з VI ст., коли папи почали розподіляти свої обов’язки з єпископами сімох невеликих містечок, розташованих біля Рима. Згодом кардинали стали першими радниками й помічниками в церковних справах. Знак кардинальського сану – червона шапочка – є символом готовності пролити кров за церкву.
Католицйзм (від грец. католікос – загальний) – один із основних напрямів у християнстві, що сформувався після поділу церков у 1054 р.
Клір (від грец. клірос – жереб) – сукупність священно – та церковнослужителів.
Кондотьєр (італ. condottiere) – 1) начальник найманого військового загону в містах Італії в XIV-XVI ст.; 2) найманий воїн, який служив за платню.
Контрфорс – вертикальний виступ стіни, що надає їй міцності та стійкості.
Конунг (старосканд. konungr – ватажок) – у скандинавських народів за середньовіччя військовий вождь племені; з утворенням держав у Швеції, Данії і Норвегії – король.
Коран (араб, читання) – “священна книга мусульман”.
Курія папська – сукупність установ для управління католицькою церквою.
Куртуазія (франц. придворний) – правила рицарської поведінки.
Курфюрст – один із семи князів Священної Римської імперії, яким належало право виборів імператора.
Л
Ландтаг – орган станового представництва в середньовічних німецьких князівствах, які входили до Священної Римської імперії.
Лорд – за середньовіччя в Англії великий феодал. Пізніше спадковий титул представників англійського дворянства.
М
Магнат (від латин, magnatus – багата людина) – великий землевласник, аристократ.
Майордом (латин, старший у домі) – 1) вища службова особа Франкській державі (кін. V – середина VIII ст.); 2) управитель.
Марка – 1) у Франкській державі прикордонний округ, яким управляв маркграф; 2) вагова й грошова одиниця (марка золота, марка срібла) – 489,5 г.
Майстер – повноправний ремісник, член цеху, власник майстерні.
Меса – головна щоденна служба Божа в католицькій церкві.
Мінезйнгери – німецькі середньовічні поети (XII-XV ст.).
Мініатюра (від латин, minium – червона фарба) – невелике живописне зображення в рукописній книзі.
Мулла (від араб. – пан, володар) – в ісламі нижчий сан служителя релігійного культу.
Н
Неф – витягнуте приміщення (частина приміщення), відокремлене рядом колон або стовпів.
О
Орда (від тюрк, орду – палатка хана, стоянка) – за середньовіччя ставка хана, столиця; назва тюрксько-
Монгольських феодальних держав (наприклад Золота Орда).
Ордалії – випробування вогнем, водою, а також застосування катувань інших видів для встановлення вини чи невинності.
Орден (від латин, ordo – ряд, порядок) – чернеча або рицарсько-чернеча католицька громада з певним статусом.
Ордонанс – королівський указ.
П
Паломництво – подорож віруючих до святих місць із метою поклоніння, подячної молитви або відбування покути. Назва походить від звичаю паломників привозити пальмові гілки з Палестини.
Парламент – (англ. parliament, фр. parlement, від фр. рагіег – говорити) – виборний (повністю або частково) законодавчий орган в Англії.
Підмайстер – ремісник, який пройшов строк учнівства й працює в майстра за плату.
Прево – королівський чиновник, який мав у своєму окрузі судову, фіскальну та військову владу.
Подеста (латин, potestas – влада) – у багатьох італійських містах-республіках XII – поч. XVI ст. – глава виконавчої та судової влади.
Р
Рейхстаг – станово-представницький орган влади у Священній Римській імперії.
Реконкіста (ісп. відвойовувати) – відвоювання християнами Іспанії та Португалії земель, захоплених мусульманами (718 р. – кін. XV ст.).
Романський стиль – художній стиль Х-ХІІ ст. Типова споруда – приземкувата, із маленькими вікнами, напівкруглою аркою.
Руни – давньогерманські, а потім давньо – скандинавські й англоскандинавські знаки писемності.
С
Сага (давньосканд. “оповідь”) – епічні прозові твори з віршованими вставками.
Сансара – вчення про переселення душ.
Сеньйор (латин, senior – старий) – великий землевласник, який мав усю повноту влади на території, що йому належала; вищий феодал щодо нижчого.
Симонія – купівля і продаж церковних посад або духовного сану.
Скальд – давньоскандинавський поет.
Скрипторій (латин, scriptorius – писальний) – майстерня (VI-XII ст.), у якій переписувалися книги.
Собор – 1) великий християнський храм; 2) собор церковний.
Схизма (грец. “розкол”) – церковний розкол.
Схоластика (від грец. вчу, навчаю) – середньовічна філософія, що досягла розквіту в XIII ст. і поєднала теологію з формальною логікою.
Сюзерен – верховний сеньйор.
Т
Теологія – богослов’я, наука про божественне.
Тинг (давньосканд. “збори”) – збори вільних дорослих чоловіків у германців і скандинавів; альтинг – збори всіх дорослих вільних чоловіків Ісландії, єдиний загальноісландський орган управління, починаючи з X ст.
Тиран – одноосібний правитель міста – комуни в Італії.
Трубадур (від фр. віршувати) – провансальський мандрівний поет-співець ХІІ-ХІІІ ст.
Трувери (від фр. знаходити, придумувати) – північно-французькі поети – співці XI-XIV ст.
Фабліо (від латин, fabula – байка) – жанр французької літератури ХІІ – ХІІІ ст.; невелике гумористичне або сатиричне оповідання з життя селян, духовенства тощо.
Феод – спадкове володіння, яке сеньйор передає васалу на умовах несення служби.
Францисканці – католицький жебрущий чернечий орден, який заснував Франциск Ассизький.
X
Хартія (від грец. hartis – лист папірусу) – у середні віки документ, що засвідчував якісь права або привілеї.
Халіф (араб, спадкоємець) – титул правителя, який поєднував світську владу з духовною, був главою мусульман своєї країни.
Хіджра (араб, переселення) – переїзд Мухаммеда з Мекки в Медину, вважається початком мусульманського літочислення (16 червня 622 p.).
Ц
Цех – об’єднання міських ремісників однієї чи кількох подібних спеціальностей.
Ш
Шванк – жанр німецької літератури; коротке гумористичне віршоване оповідання: ,
Шедевр (фр. “головна робота”) – виріб, який виготовляв підмайстер для складання іспиту на право бути майстром.
Я
Яничари (турец. “нове військо”) – особливе військо в Туреччині з XIV ст.
(2 votes, average: 3,50 out of 5)