Методологія економічної теорії

Методологія економічної теорії – наука (вчення) про метод і шляхи досягнення істини (втіленої у науковій теорії, ідеях та ін.), основою якої є система найбільш загальних принципів, методів і способів пізнання економічних систем. М. е. т. синтезує специфічні методи та способи пізнання майже з 50 економічних дисциплін, є їх базою. Два найважливіші елементи М. е. т. – діалектика (діалектичний метод дослідження) та логіка. Основу цих дисциплін заклали давньогрецькі філософи Сократ, Платон і Арістотель. Сократ вважав, що пізнання істини досягається

в процесі зіставлення різних понять, уявлень, розчленування цілого та визначення окремих його сторін тощо, а істинним є лише знання, доступне доцільній діяльності. За твердженням Платона, з метою пізнання сутності речей думка вченого повинна прямувати за логікою об’єкта, що досліджується, а найточніше така сутність втілюється у визначенні. Арістотель розробив учення про категорії та їх діалектику, заклав основу логіки – принципи побудови суджень, правила доведень та отримання наукових висновків. Раціональною є думка І. Канта про те, що критичне ставлення до знання є методологічною основою діалектичного підходу, а отже, подолання метафізичності й догматизму. Найповніше у філософії діалектика (як система законів та категорій у їх взаємозв’язку) як методологія була розроблена Гегелем. Серед основних законів і категорій діалектики ключову роль він відводив закону єдності і боротьби протилежностей, зокрема розчленуванню цілого на суперечливі сторони. Методологія Гегеля була конструктивно поглиблена і втілена передусім у “Капіталі” К. Маркса та “Анти-Дюрінгу” Ф. Енгельса. Залежно від специфіки конкретної економічної дисципліни, М. е. т. загалом набуває специфічних форм вияву, а крім визначальних принципів, способів пізнання конкретної дійсності певна наука використовує окремі важливі для неї засоби. Раціональний синтез М. е. т. і конкретних методів пізнання в окремих економічних дисциплінах здійснюється певною мірою за допомогою таких загальнонаукових дисциплін, як системний підхід, теоретична кібернетика, математика, синергетика та ін. Значною мірою вирішення поставленої проблеми було б можливе завдяки розробці такої “стикової” наукової дисципліни, як економічна філософія (або філософія економіки), яка дала б змогу подолати незнання переважною більшістю економістів М. е. т., а філософам – незнання основ економічної теорії. Важливим завданням філософії економіки є інтеграція фундаментальних (політичної економії, історії економічної думки), функціональних (фінанси, кредит, статистика та ін.), галузевих (економіка промисловості, сільського господарства, будівництва), регіональних (регіономіка, економіка окремих регіонів), системно-конкретних (менеджменту, маркетингу) наук. В економічній теорії, передусім у політичній економії, розглядаються проблеми, які стосуються усіх конкретних економічних дисциплін, інтересів усіх людей. Важливу роль у М. е. т. відіграє чітке розуміння самого поняття “теорія”, яке відображає найвищий рівень наукових знань і охоплює комплекс концепцій, ідей, учень, поглядів, за допомогою яких дасться всебічне пояснення певного явища або процесу у формі обгрунтованих законів, закономірностей, істотних (у т. ч. причинно-наслідкових та ін.) зв’язків і ознак, за одиничним і частковим з’ясовується спільне, за випадковим – закономірне. М. е. т. відтак залежить від предмета певної науки, насамперед від предмета політичної економії. Якщо економічна теорія вивчає передусім усю систему економічних відносин в їх взаємодії з розвитком продуктивних сил, закони розвитку економічної системи, то політична економія – відносини економічної власності та їх закони у взаємодії з розвитком продуктивних сил, закони та закономірності їх еволюції, а також закони взаємодії цих двох сторін суспільного способу виробництва. Крім того, її предметом є економічна політика, мистецтво державного управління народним господарством, насамперед власністю. Крім цих основних аспектів предмета політичної економії, в нього за сучасних умов можуть бути включені окремі сторони права, моралі, соціальних відносин, культури (насамперед економічної), тобто базисних і надбудовних відносин, їх взаємодії. Внаслідок цього у складній політекономічній категорії (наприклад, власності) теоретично відображаються передусім елементи економічної власності, а також правові, соціальні, політичні, національні та інші аспекти. З урахуванням головної відмінності між економічною теорією та політичною економією, яка випливає зі структури економічної системи, економічні категорії поділяються на техніко-економічні, організаційно-економічні та відносини економічної власності (див. Структура економічних категорій). Залежно від цієї структури в межах однієї економічної системи виділяють різні види економічних законів, кожний з яких групує навколо себе певну кількість економічних категорій. Методологія дослідження різних форм розвитку зв’язків у межах економічних законів і категорій неоднакова. Такий підхід не узгоджується з принципами побудови теоретичної економіки Л. Вальрасом, в якій відображаються універсальні закономірності економічного розвитку. Ці закономірності можуть бути певною мірою властиві лише розвитку технологічного способу виробництва, процесу взаємодії людини з природою. Щодо інших елементів економічної системи, передусім відносин економічної власності, то властиві їм економічні закони пов’язані з інтересами різних соціальних верств і груп, окремих країн і регіонів світового господарства. Стосовно конкретної країни залежно від ступеня охоплюваності в окремій категорії інтересів різної кількості населення посилюється об’єктивізм в оцінці окремих економічних явищ і процесів. Внаслідок цього при вираженні інтересів лише окремого класу домінує класовий підхід, інтересів окремого прошарку – здебільшого груповий або партійний підхід (якщо партія нечисленна), інтересів народу – демократичний підхід (від слова “демос” – народ), усього населення країни – загальнонаціональний підхід, інтересів декількох країн або економічних угруповань – регіональний (якщо обстоюються інтереси окремого регіону всередині країни – внутрірегіональний), усього людства – загально-цивілізаційний, або планетарний (такими с оцінка глобальних проблем людства). Найбільш об’єктивною є оцінка інтересів усього людства, проте її використання порівняно з іншими видами оцінок обмежене і повинно поєднуватися з іншими видами оцінних суджень. Зокрема, коли йдеться про екологічну кризу, важливо розкрити її причини, знання яких допомагає ухвалити комплекс заходів щодо її послаблення. Об’єктивний підхід потребує назвати у цьому зв’язку негативну роль ТНК, адміністративно-командної системи та інших чинників (див. Глобальні проблеми людства). У такому разі виконується важлива вимога М. е. т., сформульована Дж. Кейнсом, – необхідність вивчення сьогодення у світлі минулого з метою майбутнього. Проти оцінних суджень виступає позитивна економічна теорія, що грунтується на застарілій філософії позитивізму, яка позбавляє її ознак концептуальності, науковості (див. Позитивна економічна теорія). Конкретизацією оцінного підходу в економічній теорії, передусім у політичній економії, є необхідність виділення суб’єктно-об’єктних відносин – економічних відносин (в т. ч. відносин економічної власності) між окремими суб’єктами з приводу виробництва, розподілу, обміну та споживання товарів і послуг, а також їх привласнення у цих сферах суспільного відтворення. Таким вимогам не відповідає поширене в західній економічній літературі обмеження предметів цих двох наук – економічної теорії та політичної економії – вивченням лише поведінки людей у процесі вибору рідкісних ресурсів для виробництва, обміну, розподілу та споживання різних товарів. Адже в ньому не акцентується на відповідних відносинах між людьми у процесі вибору ними рідкісних ресурсів, а фіксується лише їх індивідуальне ставлення до таких ресурсів. Ця методологічна хиба виявляється в ігноруванні західними економістами відносин економічної власності і зведення її лише до права власності (що є об’єктом вивчення передусім юридичної науки). Внаслідок цього позитивна західна економічна наука не може, з одного боку, проникнути у внутрішню сутність економічних явищ і процесів, а з іншого – служить інтересам класу, який панує економічно. М. е. т. грунтується також на комплексі елементів діалектичного методу дослідження (див. Метод економічної теорії). На відміну від цього, методологія економікс значною мірою грунтується на принципах позитивної економічної теорії, а отже, не націлена на дослідження сутнісних (у т. ч. причинно-наслідкових) зв’язків, для неї характерні значне ігнорування діалектики та логіки, математичний формалізм та ін.