Механізм формування і використання фінансових результатів підприємства

ФІНАНСОВИЙ АНАЛІЗ

РОЗДІЛ 11

АНАЛІЗ ПРИБУТКОВОСТІ ТА РЕНТАБЕЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА

11.1. Механізм формування і використання фінансових результатів підприємства.

11.2. Аналіз формування і використання фінансових результатів.

11.3. Аналіз рівня прибутковості діяльності підприємства.

11.1. Механізм формування і використання фінансових результатів підприємства

Господарська діяльність будь-якого підприємства передбачає постійне співставлення доходів і витрат та визначення фінансового результату.

Позитивний фінансовий

результат (прибуток) характеризується перевищенням доходів над витратами, які були понесені для їх одержання, а негативний (збиток) – навпаки. Алгоритм розрахунку фінансового результату підприємства визначається формами фінансової звітності.

Прибуток – це мета, заради якої здійснює діяльність підприємство. Така важлива роль прибутку зумовлена його функціями: оціночної, розподільчої, стимулюючої, соціальної.

Оціночна – характеризує ефект господарської діяльності підприємства, а за величиною прибутку визначається його фінансова стійкість та інвестиційна привабливість.

Розподільча

– полягає в тому, що прибуток використовується як інструмент розподілу результатів господарської діяльності підприємства для задоволення потреб держави, найманих працівників, власників і господарюючої системи.

Стимулююча – прибуток визначає мету діяльності підприємства і є джерелом забезпечення його сталого розвитку і стійкого фінансового стану.

Соціальна – прибуток через його розподіл задовольняє різноманітні соціальні потреби персоналу підприємства, його власників, населення на регіональному рівні та суспільства в цілому. Етична поведінка, яку очікують від власників підприємства, відображає справедливий взаємозв’язок прибутку і загального добра. Тому створеного прибутку повинно бути достатньо не тільки для задоволення фінансових потреб самого підприємства, а й для фінансування суспільних потреб.

На формування прибутку впливають різні фактори, які можна класифікувати таким чином:

– матеріально-технічні – використання більш прогресивних і економічних основних засобів і виробничих запасів;

– організаційно-управлінські – створення нових об’єктів господарської діяльності та інформаційного забезпечення прийняття управлінських рішень;

– економічні – пошук внутрішніх резервів господарської діяльності шляхом аналітичних досліджень;

– соціальні – забезпечення належних умов праці, відпочинку і підвищення кваліфікації персоналу;

– екологічні – виробництво екологічно чистої продукції та застосування безвідходних технологій;

– ринково-маркетингові – формування попиту покупців;

– господарсько-правові – формування державою довгострокової (стратегічної) і поточної (тактичної) економічної і соціальної політики, спрямованої на реалізацію та оптимальне узгодження інтересів суб’єктів господарювання і споживачів, різних суспільних верств і населення в цілому;

– адміністративні – організація державного управління підприємницькою діяльністю суб’єктів господарювання через державне замовлення, ліцензування, патентування і квотування, сертифікацію та стандартизацію, застосування нормативів та лімітів, регулювання цін і тарифів, створення інвестиційних, податкових та інших пільг, надання дотацій, компенсацій та субсидій.

Всі фактори, що визначають величину прибутку матеріалізуються через збільшення обсягів реалізації об’єктів діяльності підприємства (ОР) і цін (Ц), зменшення виробничої собівартості (ВС), оптимізацію структури (СТ) і асортименту продукції (АП), адміністративних витрат (АВ) і витрат на збут (ВЗ). Схематично це можна подати таким чином:

– ціни (Ц) → mах;

– виробнича собівартість (ВС) → mіn та/або ВС:Ц → mіn;

– асортимент (АП) → mах;

– структура асортименту (СТ) → opt;

– адміністративні витрати (АВ) і витрати на збут (ВЗ) → opt та/або

АВ : Ц → mіn, ВЗ : Ц → mіn;

– (Ц – ВС) → mах та/або за умови, що збільшення ціни відбувається більшими темпами, ніж виробничої собівартості, тобто з одиниці продукції підприємство одержує максимум прибутку (ПО);

– (ОР ∙ ПО) → mах та/або за умови, що збільшення одного з показників буде відбуватися більшими темпами, ніж іншого, при зростанні кінцевого результату – прибутку.

Формування прибутку за факторами (Ц – ВС) → mах і (ОР ∙ ПО) → mах є стратегічним завданням підприємства. При цьому може бути декілька напрямів цієї стратегії:

– перший – передбачає, що реалізація товару відбувається за максимально можливими цінами при мінімальних обсягах;

– другий – протилежний першому, коли ціни визначаються мінімальними, а обсяг реалізації при цьому максимально зростає;

– третій – золота середина, ціни і обсяги реалізації формуються між максимальною і мінімальною величинами при забезпеченні максимального прибутку.

Одержання прибутку забезпечується умовами беззбиткової діяльності підприємства, при якій споживча вартість (чистий дохід) об’єкта господарювання:

– збільшується, а витрати на його створення зменшуються;

– збільшується, а витрати на його створення не змінюються;

– збільшується більшими темпами, ніж витрати на його створення;

– не змінюється, а витрати на його створення зменшуються;

– зменшуються меншими темпами, ніж витрати на його створення.

У процесі фінансового аналізу використовують різні показники фінансових результатів, які формуються за фінансовою звітністю (рис. 11.1.1-11.1.5).

1. Валовий прибуток

Рис. 11.1.1. Формування валового прибутку підприємства

2. Фінансові результати від операційної діяльності

Рис. 11.1.2. Формування фінансових результатів від операційної діяльності

3. Фінансові результати від звичайної діяльності

До оподаткування

Рис. 11.1.3. Формування фінансових результатів від звичайної діяльності до оподаткування

4. Фінансові результати від звичайної діяльності

Рис. 11.1.4. Формування фінансових результатів від звичайної діяльності

5. Чистий прибуток (збиток)

Рис. 11.1.5. Формування чистого прибутку (збитку) підприємства

Крім визначених показників фінансових результатів за звітністю, інформаційні ресурси обліку на кожному підприємстві дозволяють аналізувати дані про результати: фінансових операцій, іншої звичайної діяльності та надзвичайних подій (рис. 11.1.6- 11.1.8).

Рис. 11.1.6. Формування результатів діяльності від фінансових операцій

Рис. 11.1.7. Формування результатів від іншої звичайної діяльності

Рис. 11.1.8. Формування результатів від надзвичайних подій

Для порівняння фінансових результатів і рентабельності вітчизняних і зарубіжних показників наведемо алгоритми їх розрахунку.

1. EBIT (Earnings Before Interest and Taxes)- операційний прибуток до вирахування витрат (процентів) із залучення фінансових ресурсів і податків:

Де ЧП – чистий прибуток;

ПЗ – витрати (проценти) із залучення коштів;

П – податки.

2. EBITDA (Earnings Before Interest, Taxes, Depreciation, and Amortization) – прибуток до вирахування витрат із залучення фінансових ресурсів (проценти), податків і амортизації (А):

3. ЕВІАТ (Earnings Before Interest After Tax) – прибуток до вирахування витрат із залучення фінансових ресурсів:

4. NOPAT (Net Operating Profit After Tax) – чистий прибуток:

5. ROA (Return On Assets) – відношення прибутку ЕВІАТ до середньорічної вартості активів (СА):

6. RONA (Return On Net Assets) – відношення чистого прибутку до середньорічної вартості чистих активів (СЧА), як суми середньорічної вартості власного капіталу і середньорічної суми залучених кредитів банку (СКБ):

7. ROE (Return On Equity) – відношення чистого прибутку до середньорічної вартості статутного капіталу (ССК):

8. ROS (Return On Sales; Net Profit Margin) – відношення прибутку (валового, чистого, EBIT) до чистого доходу (ЧД):

9. EVA (Economic Value Added) – створена вартість підприємства за рік, як різниця вартості підприємства на кінець (ВПК) і на початок (ВПП) року або, відповідно, різниця між власним капіталом (ВКК і ВКП), скоригована на коефіцієнт ринкової вартості підприємства, виходячи з його інвестиційної привабливості (КІП):

Таким чином, зарубіжний інвестор в процесі фінансового аналізу прибутковості підприємства вивчає і оцінює його діяльність за показниками:

– чистий прибуток;

– чистий прибуток з нарахованими процентами при залученні кредитів;

– чистий прибуток з податками;

– чистий прибуток з амортизацією;

– чистий прибуток з амортизацією, податками та нарахованими процентами при залученні кредитів;

– вартість підприємства та її приріст в динаміці;

– відношення прибутку до активів, власного капіталу, статутного капіталу і чистого доходу.

Ефективність функціонування підприємства залежить не лише від обсягу створеного прибутку, а й від напрямів його розподілу.

Для підвищення ефективності господарської діяльності дуже важливо, щоб при розподілі було досягнуто оптимальності в задоволенні інтересів держави, підприємства, найманих працівників і власників.

Держава зацікавлена одержати якомога більше прибутку до бюджету з метою задоволення потреб всіх громадян. Спеціалісти виконавчих органів управління підприємства прагнуть спрямувати більшу суму прибутку на приріст активів з метою забезпечення сталого розвитку господарюючої системи. Персонал підприємства зацікавлений у збільшенні оплати праці, що зменшує чистий прибуток і відповідно обсяги інвестиційно-інноваційної діяльності. Власники повинні забезпечити свої потреби щодо одержання дивідендів і розвитку підприємства.

Проте якщо держава буде формувати податкові надходження до бюджету через збільшення податкового навантаження, то це не буде стимулювати розвиток інвестиційно-інноваційної діяльності і, відповідно, відбудеться зменшення податків. Те саме може статися, якщо всю суму прибутку використати на виплату дивідендів. У цьому разі не буде здійснюватися інвестиційно-інноваційна діяльність, і в перспективі скоротиться виробнича потужність підприємства, зменшиться ефективність господарювання та погіршиться фінансовий стан. Водночас, зменшення дивідендних виплат призводить до зниження інвестиційної привабливості господарюючої системи. Тому на кожному підприємстві має бути знайдено найбільш оптимальний варіант розподілу прибутку (рис. 11.1.9).

Чистий прибуток використовують відповідно до установчих документів підприємства і прийнятих рішень власників. За його рахунок інвестують виробничий розвиток, виплачують дивіденди власникам, створюють резерви, покривають збитки. Розподіляючи чистий прибуток, необхідно домагатися оптимізації пропорцій між його капіталізованою і спожитою сумами з метою забезпечення:

А) необхідного обсягу інвестицій для розвитку підприємства, формування власного капіталу та зростання балансової і ринкової вартості внесків власників;

Б) необхідної величини прибутковості на інвестований капітал власникам підприємства.

Рис. 11.1.9. Загальна схема розподілу чистого прибутку підприємства

Дивідендну політику визначають методи формування фонду дивідендів (рис. 11.1.10) і форма їх виплати (рис. 11.1.11).

Рис. 11.1.10. Методи визначення фонду дивідендів на підприємстві

Рис. 11.1.11. Основні форми виплати дивідендів

Джерелами виплати дивідендів можуть бути чистий прибуток звітного періоду, нерозподілений прибуток минулих років і резервний капітал, якщо підприємство одержить недостатню суму прибутку.