Неокласична економічна теорія

Неокласична економічна теорія – економічна теорія, дослідженням якої є поведінка т. з. „ економічної людини” (homo economicus), яка в якості продавця робочої сили, споживача чи підприємця намагається максималізувати свій дохід, звести до мінімуму затрати (зусилля). Н. е. т. виникла в 70-х роках XIX ст., її засновники – відомі австрійські економісти К. Менгер, Ф. Візер, Е. Бем-Баверк, швейцарські вчені У. Джевонс, Л. Вальрас та ін. Основною категорією свого вчення прихильники Н. е. т. вважають граничну корисність, протиставляючи її теорії трудової вартості (див. Гранична корисність). Вони також висунули теорію загальної економічної рівноваги, згідно з якою механізм вільної конкуренції (і перш за все ринкового ціноутворення) забезпечує „ справедливу” винагороду кожному з факторів виробництва і повне використання економічних ресурсів. Н. е. т. досягла найбільшого розвитку в роботах англійських економістів А Маршалла і А. Пігу. В рамках „ неокласичного відродження” важливу роль відіграє теорія монетаризму (див. Монетаризм).


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 5,00 out of 5)


Неокласична економічна теорія - Економічний словник


Неокласична економічна теорія