Політологічний словник
Платон Афінський (427 – 347 до н. е.) – давньогрецький мислитель, учень Сократа. Походив зі знатного аристократичного афінського роду Кодридів, у молоді роки відвідав Кірену, Єгипет, Південну Італію і Сицилію, після смерті Сократа (399 p. до н. е.) переїхав до Мегари, а потім повернувся в Афіни, де заснував власну школу – Академію (387 р. до н. е.), яка проіснувала майже тисячу років і була закрита імператором Юстиніаном лише у 529 р. Із творів П. до нас дійшло 23 праці, з яких політологічний зміст мають “Держава”, “Крітій”,
У своїх політичних діалогах П. визначив 8 форм державного правління. Половина з них відповідає його утопічній ідеї ідеальної держави. Це “істинне правління”; законна монархія (царська влада); аристократія (законна влада небагатьох); законна демократія. Найкращою державною формою у П. є аристократія. До неправильних, перекручених типів державного правління П. відносить: тимократію (панування ненажерливих воїнів – честолюбців); олігархію (панування купки багатіїв); демократію без законів (влада бідноти); тиранію (влада диктатора, який приходить на зміну незаконній демократії). Загалом П. визначає політику як “царське мистецтво”, що грунтується на знаннях і таланті правити людьми. У разі наявності того, хто володіє “царським мистецтвом”, закони не потрібні (істинне правління). В усіх інших випадках треба керуватися як природними, так і писаними законами. Він порівнює політичне мистецтво з мистецтвом ткацького верстата, мистецтвом плести політичну тканину, яка поєднувала б мужніх, щасливих, виважених і дружніх однодумців. Закони повинні встановлюватися для загального блага і не можуть мати корпоративного характеру. Вони повинні обмежувати як владу правлячих, так і свободу підлеглих на основі суворої регламентації.
Основні політичні ідеї П. можна узагальнити так: було розроблено концепцію поліса, чотирьох стадій його розвитку та занепаду; обгрунтовано положення про людину як суспільну істоту; створено вчення про природний та суспільний поділ праці як основу суспільної стратифікації; обгрунтовано концепцію ідеальної держави, основними характерними ознаками якої є мужність, мудрість, самодостатність, справедливість і рівність; запропоновано модель державного устрою, в якій регламентація життя громадян набуває загального, тотального характеру; стверджувалося, що основою державного ладу повинні бути детальні й суворі закони та всебічна законослухняність громадян. Погляди П. на політику, державу та інші суспільні справи, хоча й є дещо утопічними, мають також позитивні риси, зокрема розуміння тісних і глибоких зв’язків між вільною особою та державною організацією. У цьому далекоглядність і наукове новаторство найвидатнішої особистості давнини.
Асмус В. Платан. – М., 1975; Лосев А. Ф. Жизненный и творческий путь Платона // Сочинения: В 3 т. – М., 1968; Платон. Сочинения: В 3 т. – М., 1968; Політологічний енциклопедичний словник: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. – К., 1997; Політологія / За ред. проф. Ф. М. Кирилюка. – К., 2004.
А. Пахарев