Регіональна економіка
Глава IX
КРЕДИТНА ПОЛІТИКА
2. Суть кредиту і грошово-кредитна політика
Кредит є сильним двигуном розширеного відтворення виробництва. Його необхідність обумовлена тим, що в процесі кругообігу грошей в одних підприємств неухильно утворюються вільні капітали, а в інших виникає в них потреба.
Можна виділити такі форми кредиту, як: комерційний, банківський, споживчий та державний.
Комерційний кредит – це надання тимчасово одними підприємствами іншим відстрочки виплати грошей за проданий товар,
Нині всі підприємства за кредитовані і не мають вільних коштів для проведення розрахунків за куплений товар чи сировину або матеріали. В умовах стабільного розвитку економіки комерційний кредит виконує важливу роль у прискоренні реалізації товарів і кругообігу капіталу. Він обмежується розміром резервних капіталів підприємств і організацій, які можуть надавати комерційний кредит лише тоді, коли вони мають надлишок капіталів. По-перше, скоротити обсяг обігових
Банківський кредит – це надання банком грошових коштів підприємствам, організаціям та іншим суб’єктам кредитування у тимчасове користування на умовах повернення, строковості та платності. Він надається в межах банківських ресурсів, які складаються з власних та залучених коштів. До власних коштів належать статутні, резервні (страхові) та інші фонди, а також нерозподілений прибуток, до залучених коштів відносяться залишки коштів на рахунках клієнтів, депозити організацій, вклади громадян і банківські кредити.
Банківські кредити можна підрозділити у відповідному порядку:
1) за строками користування: короткострокові (від кількох днів до одного року); середньострокові (до трьох років); довгострокові (понад три роки);
2) за забезпеченням: забезпечені заставою (майном, цінними паперами), гарантовані (банками або третьою стороною), з іншим забезпеченням, наприклад, за свідоцтвом страхової компанії;
3) за методами надання: в разовому порядку, відповідно до відкритої кредитної лінії і резервні або гарантійні;
4) за строками оплати процентів.
Споживчий кредит надається для закупівлі предметів особистого користування, переважно для придбання дорогих предметів тривалого користування: автомобілів, телевізорів, холодильників тощо. В умовах економічної кризи він різко скорочується, а якщо і видається, то під високі відсотки, що не дає змоги використовувати його широким верствам населення.
Як уже відзначалось, чільне місце серед названих кредитів посідає банківський кредит. Законодавство України передбачає, що надання Кредитів позичальникам має здійснюватись банком для цілей, пов’язаних з розвитком виробництва та товарообороту, інвестиціями, задоволенням споживчих потреб та інших видів діяльності, які передбачені статутами юридичних осіб та кредитними договорами. При цьому кредити для викупу державного майна можуть надаватися позичальникам тільки за рахунок власних коштів банку.
Необхідно мати на увазі, що використання наданих кредитів забороняється на погашення раніше наданих кредитів, покриття збитків господарської діяльності позичальника, формування та збільшення статутного фонду комерційних банків та придбання цінних паперів будь-яких підприємств. Разом з тим, нові кредити не надаються позичальникам, що мають прострочену заборгованість за раніше отримані кредити.
Надання як банківського, так і комерційного чи споживчого кредиту визначається після вивчення кредитоспроможності позичальника та прогнозування кредитного ризику. Кредитний ризик – це ймовірність несплати позичальником за своїми зобов’язаннями у зазначений договором строк. З метою зниження ступеня ризику банк здійснює видачу кредитів під заставу майна, гарантії платоспроможних юридичних осіб та поручительство. Для додаткової гарантії погашення кредиту банк має право вимагати від позичальника страхування прокредитованого майна. Щоб знизити підвищений ризик, надання кредиту проводиться зі страхуванням майна через страхові компанії. У практиці роботи банків при кредитуванні, з метою зниження ступеня ризику, банк може здійснювати видачу кредитів під заставу майна, гарантій платоспроможних юридичних осіб та поручительство. Заставою майна під кредит можуть бути товарні і товарно-розпорядні документи, цінні папери (акції, облігації, векселі, акцептовані покупцем або гарантовані третьою особою), депозити на рахунках у банку, гарантії страхових організацій, банків, фінансових та інших фірм, а також нерухоме майно (будівлі, споруди, земельні ділянки).
Всі питання, пов’язані з кредитуванням, вирішуються банком і позичальником на підставі договору. Кредитний договір – це угода між банком і позичальником з визначенням конкретних умов надання кредиту, прав і обов’язків сторін. В ньому передбачено мету, суму, строк кредитів, умови і строки їх видачі та повернення, процентні ставки, порядок їх сплати, вид забезпечення, зобов’язання і економічну відповідальність сторін, перелік звітності та періодичність її подання до банку.
Погашення кредиту і нарахування на нього процентів здійснюється платіжним дорученням позичальника. Індивідуальні позичальники розраховуються за кредити через перерахування коштів з особистого рахунку чи депозитного, або поштовим переказом, а також готівкою. У виняткових випадках банк може здійснювати відстрочку погашення кредиту з підвищенням процентної ставки, але це робиться тоді, коли у позичальника виникають тимчасові фінансові ускладнення за непередбачених обставин, які він намагається терміново усунути.
Відносини між банками і позичальниками у сфері кредитування мають відповідати таким вимогам:
– діяльність банків у сфері кредитування не повинна суперечити основним напрямкам грошово-кредитної політики;
– кредитування позичальників має здійснюватись з дотриманням встановлених економічних нормативів;
– з метою здійснення впливу на стан грошово-кредитної системи України комерційним банкам можуть надаватись винятково цільові кредити за рахунок централізованих ресурсів, чим контролюватиметься цільове використання наданих кредитів.
Державний кредит – це кредит, який видається державі як позичальнику або як кредитору, залежно від того, в якій ролі вона виступає. Він є однією з форм руху тимчасово вільних коштів. В сучасних умовах цей кредит, як правило, має цільове направлення на поповнення дефіциту бюджету, який все більше посилюється за рахунок розладнання економіки, різкого зниження виробництва і скорочення доходної частини бюджету при постійному зростанні видатків, що посилює інфляційні процеси. Отже, державний кредит є не що інше, як додатковий випуск грошей в обіг без товарного покриття.
В усіх суспільствах кредит виступає як система грошових відносин, пов’язаних з тимчасовим перерозподілом частини вільних коштів підприємств, організацій і населення як правило, у формі банківського кредиту.
Банківський кредит є джерелом додаткових ресурсів підприємств усіх форм власності, який використовується для відновлення основних фондів і їх розширення, формування оборотних фондів і фондів обігу.
Для забезпечення постійного виробництва і його відтворення у все більших розмірах, забезпечення постійного кругообігу капіталу підприємств необхідно мати резерв коштів, який використовується для проведення розрахунків по заробітній платі, оплати за матеріали, сировину тощо. Якщо резерву на підприємстві нема, то воно позичає гроші в кредит
Кредит виступає як прискорювач процесу відтворення виробництва, обіговості коштів, як регулятор грошового обігу, змінюючи готівку в обігу через безготівкові розрахунки і як забезпечувач раціонального використання грошових резервів.
Банки – це установи, спеціальною функцією яких є посередництво в кредиті. Адже, з одного боку, вони мобілізують і концентрують вільні грошові кошти, а з другого, – направляють їх через кредит в різні галузі господарства. Функція банків полягає не тільки в посередництві, але й в тому, що доходи підприємств і збереження населення, накопичуючись, становлять кредитні ресурси, які потім направляють у формі кредитів на відтворення виробництва і поповнення обігових коштів. Зберігаючи кошти підприємств і населення, вони виконують операції по проведенню за дорученням клієнтів платежів, веденні обліку, тобто ведуть касові операції. Вони – найдавніші і найбільш поширені кредитні установи, які виконують для своїх клієнтів операції по веденню депозитних рахунків, безготівковому перерахуванню коштів, збереженню заощаджень, видачі кредитів тощо. Тому вони відіграють велику роль у розвиткові економіки держав через проведення монетарної та кредитної політики.
Загальна макроекономічна ситуація в Україні багато в чому визначалася монетарною політикою Національного банку, яка була спрямована на підтримку купівельної спроможності гривні, стабілізацію фінансових ринків та підтримку банківської системи. Така політика заклала підвалини можливого економічного зростання на наступні роки. Насамперед це стосується створення середовища довіри та ринкових стимулів для потенційних зовнішніх і внутрішніх інвесторів. З другого боку, знижуються інфляційні очікування в суспільстві. Звичайно, фінансова стабілізація є тільки потрібною, але не достатньою умовою можливого економічного зростання. Монетарна політика Національного банку України як складова загальної макроекономічної політики країни має бути підтримана подальшою структурною перебудовою економіки, реформами в бюджетній сфері як з боку податків, так і з боку видаткової частини бюджету, залучення прямих іноземних інвестицій до економіки та її дерегуляції. Фінансова криза на світових фінансових ринках, зокрема у країнах Південно-Східної Азії, показала, що треба передусім робити ставку на внутрішні реформи в економіці та залучення довгострокового іноземного капіталу в українську економіку у вигляді прямих інвестицій. Фінансування видатків держави за рахунок короткострокового капіталу може призвести країну до фінансової кризи.
Основний напрямок “грошово-кредитної політики – це виконання Національним банком України основної функції, покладеної на нього Конституцією України (ст. 99), тобто забезпечення стабільності національної валюти. Національний банк повинен зберегти основні принципи і механізми здійснення грошово-кредитної політики, спрямувати їх на закріплення досягнутих результатів стабілізації внутрішніх цін та відповідної стабільності грошово-кредитного ринку.
Основними орієнтирами засад грошово-кредитної політики здійснення регулювання грошово-кредитного ринку через відповідні інструменти, які сприяли б утриманню досягнутої економічної та фінансової стабільності, рівня соціального розвитку і не провокували б через розкручування інфляційної спіралі падіння реального рівня життя, є;
– здійснення кількісного контролю за динамікою грошової маси, встановлення межі її приросту (24 %), що відповідає реальній зміні ВВП і має забезпечити помірний темп інфляції;
– забезпечення купівельної спроможності національної валюти до рівня, який давав би змогу збалансувати інтереси як державні, так і суб’єктів національної економіки, включаючи зовнішньоекономічну діяльність;
– стимулювання процесів збільшення обсягів вкладів населення в банківську систему через підвищення гарантованості їх повернення завдяки введенню механізмів страхування депозитів та орієнтації комерційних банків на встановлення процентних ставок за депозитами на реальному позитивному рівні щодо інфляції;
– підвищення кредитної підтримки вітчизняних підприємств через інтенсифікацію кредитної активності комерційних банків, а також підтримання Національним банком України ліквідності комерційних банків через систему рефінансування;
– стимулювання інвестицій у діяльність банків, зокрема, збільшення обсягів довгострокового кредитування через забезпечення фінансової стабілізації і на цій основі збільшення депозитних вкладів, залучених на довгостроковій основі;
– захист економічних інтересів суб’єктів грошово-кредитного ринку тощо.
Напрямки грошово-кредитної політики слід узгоджувати з економічною політикою Уряду України і орієнтувати на макроекономічні показники, використані при розробці державного бюджету.
Залежно від ситуації на грошово-кредитному ринку, Національний банк може вносити зміни щодо темпів зростання монетарної бази та грошової маси, але в межах, які не провокуватимуть дестабілізацію ринку. Відповідно до значених орієнтирів, за прогнозом, мають збільшитися обсяги кредитування банківською системою суб’єктів господарювання різних форм власності, що відповідатиме підтримці та відновленню виробництва, економічній активності без ризику для стабільності гривні та провокування зростання темпів інфляції.
З метою забезпечення стабільності гривні та утримання відповідної стабілізації у сфері макроекономічної і монетарної політики Національний банк передбачає:
– здійснення кількісного контролю за динамікою грошової маси через встановлення межі її приросту, яка відповідає реальній зміні валового внутрішнього продукту, цільовим показникам інфляції та забезпечує реальне зростання кількості платіжних засобів в обігу;
– збільшення валютних резервів для підтримки купівельної спроможності національної валюти до рівня збалансованих інтересів суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності, включаючи й державні;
– подальший розвиток фондового ринку державних цінних паперів як одного з найважливіших інструментів національного ринку позичкових капіталів та регулювання грошово-кредитних відносин і поєднання його функціонування з валютним ринком на базі використання валютних деривативів;
– забезпечення дотримання позитивного рівня облікової ставки Національного банку щодо рівня інфляції шляхом здійснення оперативного регулювання облікової ставки залежно від ситуації на грошово-кредитному ринку і на цій основі – зниження відсоткових ставок за кредитами комерційних банків.
Регулювання грошово-кредитного ринку треба здійснювати через застосування уже діючих інструментів:
– політики обов’язкових резервів з використанням уніфікованої ставки резервування залучених коштів комерційними банками як у національній валюті, так і у вільно конвертованій. Норма обов’язкових резервів може змінюватись за постановами Правління Національного банку України як в бік зменшення, так і в бік збільшення протягом року залежно від ситуації на грошово-кредитному ринку;
– процентної політики, яка передбачає використання облікової ставки Національного банку та процентних ставок за його операціями як базової ціни національної валюти;
– здійснення відповідних регулюючих операцій на валютному та фондовому ринках з метою утримання стабільності курсу національної валюти;
– використання депозитних сертифікатів Національного банку України.
Для підтримки необхідної ліквідності банківської системи Національний банк має здійснювати рефінансування комерційних банків через операції репо, ломбардне кредитування, кредитні аукціони. В разі появи в господарському обігові комерційних векселів Національний банк готовий буде рефінансувати комерційні банки і під переоблік векселів, які акцептовані комерційними банками.
Національний банк України передбачає здійснювати валютну політику в загальному контексті єдиної державної грошово-кредитної політики з визначенням курсової політики – складової частини політики фінансової стабілізації. Курсова політика повинна мати відповідну гнучкість, яка б давала можливість забезпечити виконання банком своїх зобов’язань по досягненню цілей грошово-кредитної політики і захистити свої валютні резерви.
Основними завданнями Національного банку України щодо валютної політики є: забезпечення внутрішньої та зовнішньої стабільності гривні; продовження забезпечення процесу дедоларизації української економіки через підвищення привабливості гривневих активів порівняно з вкладеннями в активи в іноземній валюті; забезпечення золотовалютних резервів в обсязі не менше ніж фінансування імпорту протягом двох місяців; забезпечення ефективного функціонування національної валютної системи через збалансованість платіжного балансу, гармонізацію інтересів експортерів та імпортерів; здійснення поточного регулювання системи валютних обмежень та економічних нормативів; вдосконалення структури внутрішнього валютного ринку з урахуванням міжнародної практики та запровадження нових видів міжнародних розрахунків; створення сприятливих умов для вкладення коштів резидентами і нерезидентами України в національну економіку.
Політика у сфері управління готівковим обігом має спрямовуватись на повне і своєчасне забезпечення потреб економіки в готівці і ефективне ЇЇ використання в економічних процесах, посилення контролю за готівковими розрахунками між суб’єктами господарювання та децентралізацію випуску готівки в обіг і вдосконалення організації роботи з готівкою в обласних управліннях Національного банку України через запровадження сучасних методів і технологій на основі використання високошвидкісних систем обробки готівки.
У державі, що не досягла економічного розвитку, не може бути чітко діючої банківської системи. Цей висновок випливає з банкрутств великої кількості банків.
Факторами, якими стимулюється надійність і конкурентоспроможність банківської системи, є стабільність і поступальний розвиток економіки, достатність власного капіталу та виважена податкова політика. Ці чинники в умовах спаду виробництва призводять до необхідності жорстокої централізації комерційними банками капіталу своїх дирекцій, відділень і філій. При цьому встановлюється жорстокий режим контролю за наданням останніми кредитів у проведенні валютних операцій, а також розподілі прибутку, чому сприяє система електронних платежів, яка дозволяє провадити надання кредитів позичальникам через центральний комерційний банк незалежно від місця знаходження відділення чи філії. Виходячи з фінансового стану підприємств та мети зміцнення надійності і стабільності банківської системи в Україні, зменшення можливих фінансових ризиків у кредитній діяльності банків започатковано формування резервів, які гарантують покриття можливих ризиків у діяльності банків, сприяють підтримці їх ліквідності.
Але яка централізація відбувається не тільки у банківській а й у бюджетній системі, коли, наприклад, податок на додану вартість повністю вилучається у державний бюджет, а після цього регіони одержують дотацію для збалансування своїх бюджетів. Так само філії і відділення комерційних банків одержують кредитні ресурси з головних банків. За цих умов регіони не можуть проводити самостійну як бюджетну, так і кредитну політику, що спонукає їх до створення регіональних банків з їх філіями у містах і районах для забезпечення хоча б мінімальних можливостей для проведення весняно-польових робіт, збору урожаю, підтримки підприємств харчової та іншої переробної промисловості місцевого значення.
В усіх випадках організація роботи по створенню регіонального банку не може відбутись без реєстрації його статуту в Національному банку України. Причому банк набуває прав юридичної особи тільки з часу реєстрації його у книзі реєстрації банків, валютних бірж та інших фінансово-кредитних установ.
Національний банк та його регіональні управління після реєстрації регіонального комерційного банку провадять нагляд за його діяльністю і при порушенні діючого законодавства у банківській діяльності, наприклад, порушення нормативів, незабезпечення ліквідності, припиняють діяльність банку або ставлять його в режим фінансового оздоровлення.
Розглянемо основні положення роботи регіонального комерційного банку, які притаманні всім комерційним банкам.
Основним завданням банку є залучення і ефективне використання мобілізованих грошових коштів і спрямування їх на кредитування підприємств і організацій різних форм власності і населення. Він діє, враховуючи комерційні інтереси банку, акціонерів, клієнтів і суспільства взагалі. Регіональний комерційний банк має право надавати клієнтам увесь комплекс кредитних, фінансових, розрахункових та інших банківських послуг на підставі ліцензії Національного банку України. Це: залучення і розміщення грошових вкладів та кредитів; здійснення розрахунків за дорученням клієнтів, банків – кореспондентів та їх касове обслуговування; ведення рахунків клієнтів і банків – кореспондентів; фінансування капітальних вкладень за дорученням власників або розпорядників інвестованих коштів; випуск платіжних документів і цінних паперів (чеків, акредитивів, акцій, облігацій, векселів тощо); купівля – продаж і зберігання платіжних документів, цінних паперів, а також операцій з ними; видача поручительств, гарантій та інших зобов’язань за третіх осіб, що передбачають їх виконання у грошовій формі; придбання, права вимоги і поставки товарів та надання послуг, прийняття ринку виконання таких вимог та інкасація цих вимог і факторингу; придбання за власні кошти засобів виробництва для передачі їх в оренду (лізинг); купівля в організацій і громадян та продаж їм іноземної валюти готівкою і валюти, що знаходиться на рахунках і вкладах; залучення і розміщення дорогоцінних металів на рахунки і вклади та інші операції з цими цінностями відповідно до міжнародної банківської практики; довірчі операції (залучення та розміщення коштів, управління цінними паперами тощо) за дорученням клієнтів; надання консультаційних послуг; проведення операцій по касовому виконанню державного бюджету за дорученням Національного банку; здійснення інших операцій з дозволу Національного банку України.
Комерційний регіональний банк може залучати грошові кошти населення на вклади. Для забезпечення повернення вкладів він бере участь у створенні міжбанківського фонду страхування вкладів населення в порядку, встановленому Національним банком України. Він здійснює ці операції на підставі договорів, в яких визначаються права, обов’язки, відповідальність сторін, строки, відсоткові ставки, інша оплата за послуги, пільги і санкції, інші умови, які не суперечать законодавству України і нормативним документам Національного банку.
Для здійснення своєї діяльності банк відкриває кореспондентський рахунок в обласному управлінні Національного банку України. Власні його кошти становлять грошові кошти, передані в оплату за акції, прибуток, отриманий банком в результаті діяльності та інші кошти і майно, придбане на законних підставах.
Для покриття банку використовується його резервний фонд. Порядок та розміри формування його визначає Національний банк. Резервний фонд банку формується за рахунок щорічних обов’язкових відрахувань у розмірі п’яти відсотків від чистого прибутку до досягнення розміру 25 відсотків статутного фонду.
Згідно з вимогами Національного банку України формується страховий фонд. У банку можуть формуватись також фонд розвитку, фонд матеріального заохочення та інші фонди, призначені для розширення матеріально-технічного забезпечення діяльності банку, рішення соціальних питань, матеріального заохочення працівників. Порядок і розмір формування та використання цих фондів визначається відповідними положеннями, затвердженими загальними зборами акціонерів.
Кредитними ресурсами банку є фонди банку, нерозподілений прибуток, залишки коштів клієнтів, що знаходяться на рахунках банку, кредити інших банків, інші власні і залучені кошти. Використання клієнтами кредитних ресурсів банку і дотримання ними принципів кредитування може забезпечуватись заставою, поручительством, гарантією, страхуванням та іншими засобами забезпечення кредитних зобов’язань згідно з діючим законодавством і договорами банку з своїми клієнтами. Банк самостійно встановлює відсоткові ставки за кредит. Він дотримується економічних нормативів, встановлених Національним банком України, і підтримує ліквідну структуру свого балансу.
Регіональний комерційний банк здійснює кредитні операції в межах кредитних ресурсів, створених під час своєї діяльності, розрахунки у формах, встановлених Національним банком України, а також прийнятих в міжнародній банківській практиці.
Балансовий прибуток банку визначається як різниця між отриманими доходами від здійснення банківських операцій і витратами, включаючи й витрати на оплату праці робітників банку.
Його чистий прибуток створюється після сплати з балансового прибутку згідно з чинним законодавством податків та інших платежів у бюджет.
Від нього проводяться обов’язкові відрахування до резервного фонду страхового фонду, фонду розвитку і фонду матеріального заохочення банку. Сума, що залишилась, розподіляється згідно з рішенням загальних зборів акціонерів банку.
В умовах нестабільності економіки, наявної кризи платежів, відсутності коштів на проведення інвестиційної діяльності як з боку держави, акціонерних комерційних банків, так і приватних компаній, фірм і осіб бачиться вихід у співробітництві комерційних банків України з європейськими та міжнародними банками, наприклад, з Європейським банком реконструкції та розвитку (ЄБРР). Зацікавленість регіонів полягає у тому, що цей банк, будучи міжнародною організацією, має конкретну мету – сприяння країнам Центральної та східної Європи у створенні ринкової економіки. ЄБРР цю роботу проводить за допомогою фінансування і впровадження у життя інвестиційних проектів для розвитку малих і середніх приватних підприємств, залучаючи для цього як свій, так і іноземний та вітчизняний капітал. Фінансування інвестиційних проектів проводиться у рамках угоди, підписаної Урядом України та ЄБРР через Національний банк України по спеціальних кредитних лініях. Банк має кредитних лініях. Банк має представництво у Києві, а знаходиться у Лондоні.
Умови надання кредитів. Кредити надаються суб’єктам господарської діяльності в безготівковій формі через сплату платіжних документів з позикового рахунку відповідно до затвердженого план – графіка за придбання товарів або послуг зарубіжного походження. Мінімальний розмір кредиту – 50 тис. дол. США, максимальний – найменша сума з нижче наведених:
А) 2,5 млн. дол. США; при цьому загальна сума кредиту одному позичальнику (групі позичальників або учасників, зав’язаних між собою) не повинна перевищувати п’яти млн. дол. США;
Б) 70 відсотків загальної вартості проекту.
Власний вклад у проект фірми позичальника – не менше 30 відсотків від вартості проекту. Позичальник повинен мати заплановане накопичення коштів або збільшення акціонерного капіталу, достатнє для здійснення необхідних витрат по проекту. Термін користування кредитом залежить від періоду обороту грошових коштів та від типу проекту і підлягає певним обмеженням. Для кредитів на експорт та імпорт цей термін відповідає циклу конвертації грошових коштів позичальником і становить, як правило, 6 – 12 місяців, а також не повинен перевищувати п’яти років, включати не більш як двох пільгових років в разі, якщо остання дата сплати буде не пізніше кінцевої дати повернення кредиту Національним банком України Європейському Банку Реконструкції і Розвитку (для транші, з якої фінансується кредит).
Фінансування здійснюється в доларах США і спрямовується на довгострокове (до п’яти років) фінансування засобів виробництва і постійного оборотного капіталу, короткострокове (до одного року) фінансування експортних контрактів, короткострокове (до одного року) фінансування витрат на імпорт технологій, оренду (лізингове фінансування).
Процент, який підлягає сплаті за користування кредитом, становить до 15 % річних і складається з вартості грошових коштів для банківської установи (відповідно до курсу долара LIBOR), маржі, яка забезпечує банківській установі комерційний прибуток, та комерційно обгрунтованих зборів.
Ставка LIBOR – це ставка для доларів на Лондонському міжбанківському ринку депозитів. За останні три роки вона коливалася в межах п’яти-шести відсотків річних. Ця ставка не стала і може змінитися за вказані вище межі протягом терміну погашення кредиту, особливо якщо термін його погашення п’ять і більше років.
Термін кредиту розраховується з моменту оплати платіжних документів з рахунку позичальника, але не більш як 15 днів з моменту надходження кредитних коштів на ім’я позичальника, до повного погашення кредиту і процентів за його використання. При цьому передбачено плату за резервування (0,5 % річних з дати затвердження кредиту) і пеню за кожен день прострочення використання коштів, що поступили позичальнику.
Згідно з офіційними процедурами кредитування, необхідно визначити відповідне забезпечення. Воно може бути представлене або у вигляді застави, або у вигляді гарантій, і повинне покривати не менше 130 % суми кредиту. Воно не може передаватися в заставу третім особам до повного погашення кредиту.
Не надаються кредити для рефінансування існуючих зобов’язань приватних підприємств уповноваженому банку, фінансування внесків в уставні фонди, фінансування проектів, пов’язаних з ігровим бізнесом, виробництвом і збутом зброї, радіоактивних продуктів, виробництвом і продажем заборонених пестицидів і гербіцидів, продукції із вмістом азоту, алкоголю більше 15 відсотків, фінансування проектів, пов’язаних з торгівлею дикими тваринами і продуктами з них.
Вимоги, що пред’являються до підприємств. Підприємства мають належати приватному сектору або контролюватись ним (50 % власності має належати приватним юридичним або фізичним особам і ними контролюється). Вони зобов’язані бути платоспроможними і життєдіяльними з комерційної точки зору. Кількість на них працюючих не повинна перевищувати 500 чоловік. їх фонди перед впровадженням проекту мають становити не більше 2,5 млн. дол. США (на основі ринкової вартості, без врахування вартості будівель землі).
Підприємство не може бути дочірньою компанією банку, який надає кредит.
Співвідношення між боргом і власними коштами не повинне перевищувати 70:30 (на корпоративній основі, включаючи кредит). Коефіцієнт покриття боргу не повинен бути меншим 1,3:1.
Ніяких істотних змін у статуті (структурі акціонерів виду діяльності і т. ін.) не може бути внесено без попередньої згоди.
Розмір дивідендів обмежується відповідно до зобов’язань по обслуговуванню боргу.
При необхідності інші обмеження направляються на погашення кредиту.
Вимоги, що пред’являються до проектів. ЄБРР фінансує проекти, направлені тільки на придбання імпортних товарів і послуг. Інвестиційний проект повинен бути представлений у вигляді конкретного бізнес-плану з супровідними документами і матеріалами. Всі проекти мають затверджуватися на основі оцінки, включаючи детальний бізнес-план і план експорту. Проекти повинні забезпечити хоча б позитивну чисту вартість при ставці дисконту, яка б щонайменше вирівнювала майбутні грошові надходження порівняно вартістю кредиту, включаючи нарахування відсотків та інші збори. Проект має включати спеціальний розділ, який обгрунтував би його відповідність вимогам охорони навколишнього середовища (на рівні, прийнятому для ЄБРР); проекти також не повинні суперечити існуючим на Україні природоохоронним законам і правилам. Вони не мають бути пов’язані з азартними іграми, виробництвом міцних напоїв, військової техніки, а також товарами або діяльністю, які занесені в природоохоронний список ЄБРР.
Мінімальний розмір вартості проекту 75 тис. дол. США, максимальний – 4 млн. дол.
Для інвестиційних проектів спонсор повинен внести не менше 30 відсотків вартості проекту з власних коштів (включаючи значну суму у вигляді грошових коштів).
Повинна бути підтверджена принципова можливість постачання сировиною, комплектуючими матеріалами, обладнанням, а також можливість збуту продукції у вигляді договорів або як мінімум – протоколів про наміри.
Закупівля буде здійснюватися відповідно до правил ЄБРР з тим, щоб товари першої послуги надавалися по ринкових цінах, і щоб рішення про капітальні інвестиції приймалися з урахуванням ефективності вкладення коштів на конкурентній основі.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)