СВІТОВЕ СІЛЬСЬКЕ ГОСПОДАРСТВО

Розділ 1. Загальна економіко-географічна характеристика світу

Тема 4. Світове господарство

§19. СВІТОВЕ СІЛЬСЬКЕ ГОСПОДАРСТВО

Значення і внутрішньогалузева структура. Сільське господарство – найдавніша галузь матеріального виробництва і особлива галузь економіки. Адже воно займається вирощуванням культурних рослин (рослинництво) і розведенням і вирощуванням домашніх тварин (тваринництво). Тим самим сільське господарство забезпечує населення продуктами харчування і, водночас, промисловість – сировиною.

У сільськогосподарському

виробництві зайнята приблизно половина економічно активного населення світу. Але в країнах, що розвиваються, цей показник становить 2/3 і більше, тоді як у розвинутих країнах – менше 10 %, а у США і деяких країнах Західної Європи – тільки 2-3 %.

Сільське господарство так чи інакше розвивається майже в усіх країнах. Найбільшими виробниками сільськогосподарської продукції є найбільші за розмірами й кількістю споживачів країни, як-от: США, Канада, Бразилія, Китай, Індія (мал. 46). Однак у країнах, що розвиваються, переважає внутрішнє споживання продукції, тоді як економічно розвинуті країни

є найбільшими експортерами сільськогосподарських товарів. Водночас економічно розвинуті країни є найбільшими імпортерами сільськогосподарської продукції, оскільки мають надзвичайно місткий споживчий ринок.

Співвідношення двох головних галузей сільського господарства – рослинництва і тваринництва – залежить від цілого ряду чинників. Перш за все напрямок господарства визначають природні умови, які можуть накладати суттєві обмеження на певні види сільськогосподарських виробництв, сприяючи водночас розвитку інших. Велика роль також належить рівню індустріалізації країни, що може забезпечити високомеханізоване господарство. Подекуди розвиток тих чи інших галузей сільського господарства визначається етнічними й релігійними особливостями країни. Так, наприклад, іслам забороняє вживання свинини, а індуїзм – убивати

Мал. 46. Виробництво (млн т) основних продовольчих товарів у країнах світу (2007р.)

Мал. 47. Країни – лідери виробництва зерна, млн т

Мал. 48. Вирощування рису

Мал. 49. Збирання бавовнику

Корів. Так само вкрай рідко вбивають велику рогату худобу деякі африканські народи.

Загалом, рослинництво переважає у більшості країн, що розвиваються. Виняток становлять країни тропічних пустель, де надзвичайно мала площа орних земель, а також південноамериканської пампи (Аргентина, Уругвай), де розвивається високотоварне тваринництво. Натомість в економічно розвинутих країнах перевага надається тваринництву.

Рослинництво. Виділяють два основні типи рослинництва – неполивне і зрошувальне. Останнє найпоширеніше в тропіках, сухих субтропіках і субекваторіальних широтах, найбільші площі зрошувальних земель – у Китаї, Індії, Мексиці, Пакистані.

Основа рослинництва – зернове господарство. Зернові культури займають майже 1/2 оброблюваної території, вони є основним джерелом рослинних білків у харчуванні. Щорічно збирається близько 2 млрд т на рік зернових. Майже 4/5 світового виробництва припадає на три основні “хліби людства” – пшеницю, рис і кукурудзу (мал. 47).

Основними районами посівів пшениці є помірні та субтропічні широти Євразії, Північної та Південної Америки, Австралії. Основні виробники пшениці у світі – Китай, Індія, США, Франція, Росія, Канада, Австралія.

Основні райони вирощування кукурудзи – Північна і Південна Америка. Найбільші виробники – США, Аргентина, Китай, Бразилія, Франція, Мексика. Головною культурою екваторіальних, тропічних та субтропічних поясів є рис (мал. 48).

Технічні культури (цукрову тростину, бавовник, каучуконоси), а також виноград, чай, каву, какао вирощують в екваторіальному, тропічному і субтропічному поясах. У помірному – льон-довгунець, соняшник, сою, цукрові буряки.

Найважливішу технічну культуру – бавовник – вирощують переважно в країнах, що розвиваються. Найбільші виробники бавовнику – Китай, США, Індія, Пакистан, Єгипет, Узбекистан, Таїланд та ін. (мал. 49). Більше половини цукру отримують із цукрової тростини (Куба, Бразилія, Мексика, Ямайка та ін.), решту – з цукрового буряку (Україна, Франція, Німеччина, Росія та ін.).

З олійних культур найбільше культивують соняшник (Україна, Росія, країни Південної Європи, США, Аргентина, Китай) та сою (США, Китай, Корея). Найбільші виробники чаю: Індія, Шрі-Ланка, Китай; кави – Бразилія, Колумбія, Мексика, Індія та країни Східної Африки.

Тваринництво розвинуте в усіх регіонах земної кулі. Воно досить різноманітне за складом, напрямками, рівнем інтенсивності та продуктивності (мал. 50).

Серед галузей тваринництва найбільш поширене зокрема скотарство, яке займається розведенням великої рогатої худоби. Більша половина худоби припадає на країни, що розвиваються. Найбільше поголів’я худоби в Індії, Бразилії, Китаї, США, Аргентині.

В економічно розвинутих країнах Європи, Північної Америки в лісовій та лісостеповій зонах розводять велику рогату худобу молочно-м’ясного та молочного напрямків. Найбільші виробники молока – країни Європи.

У країнах з посушливим і сухим кліматом, як-от: Індія, Пакистан, Аргентина, Австралія – розвинуте екстенсивне тваринництво м’ясного напрямку. У напівпустелях і пустелях, саванах, а також у густозаселених сільських районах країн, що розвиваються, переважає тваринництво м’ясного і м’ясо-вовняного напрямку.

Свинарство поширене всюди, крім мусульманських країн. Значне поголів’я свиней у Китаї (майже 50 %), країнах Європи (Німеччині, Франції, Італії, Великій Британії, Росії, Україні, Польщі), до 10 % – у США.

Вівчарство поширене майже повсюдно. Але більша частина овець випасається в напівпустельних і пустельних районах світу. Найбільші виробники вовни і баранини – Австралія, Нова Зеландія, Південна Африка, Аргентина, Індія. Вівчарство розвинене також у Великій Британії, Іспанії, Туреччині, Китаї, США та ін.

В останні десятиріччя перспективною галуззю тваринництва стало спеціалізоване інтенсивне птахівництво м’ясного і яєчного напрямків. Воно зосереджене в країнах з певними традиціями споживання цієї продукції та в районах з потужною кормовою базою.

Агропромисловий комплекс і аграрні відносини. Сільське господарство є частиною агропромислового комплексу. До нього відносять три сфери. Одна з них – це промисловість, що виробляє засоби виробництва для сільського господарства. Друга сфера охоплює власне сільськогосподарське виробництво. І третя сфера представлена галузями, які зайняті транспортуванням, переробкою і збутом сільськогосподарської сировини і продукції. У світовому господарстві таку агропромислову інтеграцію називають агробізнесом, або агровиробничою сферою.

На розвиток агробізнесу активно впливають соціально-економічні чинники – аграрні відносини на селі, форми земельної власності, характер землекористування, рівень розвитку агрокультури та ін. Величезний

Мал. 50. Поголів’я свійських тварин у світі, млн голів

Вплив мають досягнення НТР, зокрема розвиток генної і клітинної інженерії. Завдяки їм прибуткове виробництво може розвиватися навіть там, де раніше займатися сільським господарством було неможливо або невигідно.

Для агробізнесу економічно розвинутих країн характерні ринкові виробничі відносини. Основною виробничою одиницею там є сімейна ферма. Середній розмір її залежить від місцевих історичних, соціальних, природних умов і спеціалізації. Так, наприклад, в Австралії він досягає 1,8 тис. га, у США і Канаді – близько 200 га, тоді як у Західній Європі становить лише 17, а в Японії – 2 га. Частина землі належить державі (1/4-1/3 площі), а також великим монополіям агробізнесу і церкві.

В останні десятиліття в країнах Заходу виник міжнародний агробізнес, ядро якого утворюють великі ТНК, що контролюють виробництво і збут продуктів харчування. Серед 100 найбільших – понад 40 американських і більш як 30 західноєвропейських (швейцарська “Нестле”, нідерландська “Юнілевер” та ін.).

Сільське господарство країн, що розвиваються, включає два абсолютно різні сектори – традиційний і сучасний. Традиційне ведення сільського господарства спирається на дрібні господарства й охоплює переважну більшість сільського населення країни. У таких господарствах немає спеціалізації, вони майже не використовують мінеральних добрив. Селяни вирощують продовольчі культури, які є основою їх харчування.

Сучасний сектор сільського господарства країн, що розвиваються, представлений великими, добре організованими плантаціями, які займають кращі землі. Тут широко використовують найману робочу силу, машини, добрива і штучне зрошування. Такі плантації зазвичай орієнтовані на зовнішні ринки.

У сільському господарстві постсоціалістичних і соціалістичних країн сформувалися аграрно-промислові комплекси. Проте якщо в Китаї, наприклад, були проведені реформи, які спричинили швидке зростання аграрної економіки, то в деяких країнах СНД цього не відбулося.

Проблема

Через відсутність належних реформ у 1990-х роках найбільший занепад сільськогосподарського виробництва спостерігався в багатьох колишніх країнах Радянського Союзу, у тому числі і в Україні. Відсутність яких конкретних заходів, на вашу думку, спричинила таку ситуацію в сільському господарстві постсоціалістичних країн?

УЗАГАЛЬНЕННЯ

Найбільша частка економічно активного населення зайнята в сільському господарстві в країнах, що розвиваються.

Найбільшими виробниками сільськогосподарської продукції є найбільші за розмірами й кількістю споживачів країни.

Векономічно розвинутих країнах провідною галуззю сільського господарства є зазвичай тваринництво, а в країнах, що розвиваються, – рослинництво.

На розвиток агробізнесу впливають аграрні відносини на селі, форми земельної власності, характер землекористування, рівень розвитку агрокультури.