МІЖНАРОДНА ЕКОНОМІКА
Розділ З
УКРАЇНА І ГЛОБАЛЬНІ ІНТЕГРАЦІЙНІ ПРОЦЕСИ
3.3. УКРАЇНА – СПІВДРУЖНІСТЬ НЕЗАЛЕЖНИХ ДЕРЖАВ Угода про створення СНД була укладена 8 грудня 1991 р. у Біловезькій пущі (офіційно – у Мінську) керівниками Білорусі (С. Шушкевич), Росії (Б. Єльцин) та України (Л. Кравчук). 21 грудня 1991 р. до Угоди приєдналися ще 8 країн – суб’єктів колишнього СРСР. Керівники 11 країн підписали того дня у тодішній столиці Казахстану:
– Алма-Атинську декларацію;
– Протокол до Угоди про створення Співдружності Незалежних
Окрім зазначених керівників Білорусі, Росії та України під алма-атинськими документами свої підписи поставили А. Муталібов (Азербайджан), Н. Назарбаев (Казахстан), І. Карімов (Узбекистан), Л. Тер-Петросян (Вірменія), А. Акаев (Киргизстан), Р. Набіев (Таджикистан), М. Снегур (Молдова), С. Ніязов (Туркменістан).
Додаткову інформацію про СНД читач може знайти у статті “Співдружність Незалежних Держав”, яка міститься у п’ятому розділі книжки автора “Міжнародне економічне право”.
24
Він має таку структуру:
Преамбула
Глава І. Цілі та принципи Економічного союзу.
Глава II. Торговельно-економічні відносини.
Глава III. Підприємництво та інвестиції.
Глава IV. Грошово-кредитні, фінансові та валютні відносини.
Глава V. Соціальна політика.
Глава VI. Правове регулювання економічних відносин.
Глава VII. Інститути (органи) Економічного союзу.
Глава VIII. Заключні положення.
У ст. 2 було проголошено цілі Економічного союзу:
– формування умов стабільного розвитку економік Договірних сторін в інтересах підвищення життєвого рівня їх населення;
– поетапне створення загального економічного простору на базі ринкових відносин, створення рівних можливостей і гарантій для всіх господарюючих суб’єктів;
– спільне здійснення економічних проектів, що становлять загальний інтерес;
– вирішення спільними зусиллями екологічних проблем, а також ліквідація наслідків стихійних лих та катастроф.
У ст. З зазначалося, що Економічний союз передбачає:
– вільне переміщення товарів, послуг, капіталів і робочої сили;
– узгоджену грошово-кредитну, бюджетну, податкову, цінову, зовнішньоекономічну, митну і валютну політику;
– гармонізоване господарське законодавство Договірних Сторін;
– наявність загальної статистичної бази.
Стаття 4 передбачала, що Економічний союз створюватиметься шляхом поетапного поглиблення інтеграції, координації дій у здійсненні економічних реформ через:
– міждержавну (багатосторонню) асоціацію вільної торгівлі;
– митний союз;
– спільний ринок товарів, послуг, капіталів і робочої сили;
– валютний союз.
У Договорі було сформульовано найважливіші заходи країн – учасниць Економічного союзу для кожної із зазначених форм інтеграції.
Для асоціації вільної торгівлі Сторони передбачали:
– послідовне зниження і скасування мит, податків та зборів, а також кількісних та інших рівнозначних їм за своїми наслідками обмежень;
– гармонізацію митного законодавства, механізмів тарифного і нетарифного регулювання; спрощення митних процедур;
– уніфікацію форм митної документації та ведення митної статистики;
– поетапне зближення тарифів на перевезення вантажів і пасажирів, транзитних тарифів за дотримання принципу свободи транзиту;
– недопущення несанкціонованого реекспорту до третіх країн.
Найголовнішими заходами становлення митного союзу Сторони вважали:
– повне скасування тарифного і нетарифного регулювання переміщення товарів, робіт та послуг;
– запровадження загального митного тарифу щодо держав – не учасниць Договору;
– координацію зовнішньоторговельної політики.
Для спільного ринку Сторони передбачали:
– створення правових, економічних та організаційних засад для вільного пересування капіталів і робочої сили;
– добросовісну конкуренцію та механізм антимонопольного регулювання;
– узгоджену політику у сфері транспорту і комунікацій, спрямовану на здійснення ефективних перевезень вантажів і пасажирів;
– забезпечення рівних умов для взаємного інвестування капіталів у розвиток економік і створення ефективного механізму захисту прав та інтересів інвесторів.
Сторони зобов’язувалися застосовувати вільні (договірні) ціни та не вдаватися до цінової дискримінації. У Договорі зафіксовано, що країни – учасниці не здійснюватимуть без взаємного узгодження односторонніх дій неекономічного характеру з метою обмеження доступу на свої ринки.
Договір також проголошував:
– надання національного правового режиму для діяльності суб’єктам господарювання, що є резидентами держав – учасниць;
– сприяння розвитку прямих економічних зв’язків між суб’єктами господарювання Сторін;
– сприяння створенню спільних підприємств, транснаціональних виробничих об’єднань, мережі комерційних і фінансово-кредитних закладів та організацій;
– координацію інвестиційних політик;
– узгодження політики у сфері грошово-кредитних, валютних та фінансових відносин.
Щодо асоціації вільної торгівлі сторони вважали за потрібне використовувати мультивалютну систему. Її розуміли як національні валютні системи та систему, що базується на валюті Росії.
Платіжний союз мав будуватися на принципах:
– взаємного визнання національних валют та здійснення їх взаємних котирувань;
– здійснення платежів у національних валютах з використанням багатостороннього клірингу;
– узгодженого взаємного кредитування дефіцитів платіжних балансів;
– взаємної конвертованості національних валют за поточними операціями.
Заявлялося про трансформацію платіжного союзу у валютний, який передбачав:
– застосування плаваючих курсів валют;
– узгодження меж їх взаємних коливань;
– запровадження банківського механізму підтримання курсів валют;
– досягнення повної конвертованості національних валют.
У Договорі згадується і про створення “рубльової зони нового типу”, але немає навіть найзагальніших її обрисів. Містить Договір і згадку про гармонізацію податкових систем. Брали Сторони і зобов’язання про безвізовий режим пересування їх громадян. Не забули країни – учасниці і про узгодження їх політик у сфері трудових відносин. Сторони взяли на себе зобов’язання визнавати документи про освіту і кваліфікацію працівників.
Договір не містить конкретно сформульованих положень про органи Економічного союзу. Передбачалося надання статусу асоційованого члена тим державам, які виявляли готовність взяти на себе лише частину зобов’язань.
Договір не передбачав застережень з боку держав, які б хотіли бути його стороною. Договір укладався на 10 років. Передбачалося, що він автоматично продовжуватиметься на наступні п’ятирічні періоди, якщо жодна зі Сторін не заявить про припинення своєї участі в ньому.
Історія засвідчила, що наміри, проголошені у Договорі від 24 вересня 1993 p., принесли замало результатів. Серед дослідників СНД поширена думка про те, що сотні угод і договорів, укладених главами держав і урядів СНД, не працюють, власне Співдружність створювалася лише для цивілізованого “розлучення” колишніх суб’єктів СРСР, а процес інтеграції держав Співдружності загальмувався, навіть не розпочавшись.
У лютому 2003 р. в Москві відбулася зустріч президентів Росії, України, Білорусі та Казахстану. На переговорах було розглянуто важливі питання розширення економічної інтеграції на теренах колишнього СРСР. Обговорювалися пропозиції глави української держави, висунуті на зустрічах у верхах, що відбулися раніше у Кишиневі та Києві. Як відомо, українська сторона настійливо порушувала питання про створення зони вільної торгівлі між країнами СНД. Україна вважає, що зона вільної торгівлі має справді бути вільною від різноманітних торговельних обмежень.
За результатами зазначеної московської зустрічі було прийнято рішення про підготовку до вересня 2003 р. угоди про формування єдиного економічного простору. Для опрацювання питання було створено робочу групу. Штаб групи розташовувався у Києві.
Підписаний чотирма президентами у Москві документ про створення єдиного економічного простору вважається першою домовленістю, що стосується головних економічних проблем. На думку міністра економічного розвитку Російської Федерації Г. Грефа, московський документ за своїм рівнем переважає раніше досягнуті домовленості про митний союз та Євроазійський економічний союз.
19 вересня 2003 р. у Лівадійському палаці в Ялті відбулося засідання Ради глав держав СНД. На зустріч прибули президенти країн СНД, за винятком президента Туркменістану. Азербайджан представляв прем’єр-міністр Ільхам Алієв (згодом він став президентом). Після проведення засідання Ради глав держав СНД відбулася церемонія підписання міждержавних документів.
На засіданні Ради глав урядів СНД, яке відбулося 18 вересня 2003 p., було розроблено проект заяви і “План реалізації найважливіших заходів, спрямованих на розвиток і підвищення ефективності взаємодії держав – учасниць СНД в економічній сфері в 2003-2010 роках” для підписання їх главами держав Співдружності. Цими документами глави урядів рекомендували президентам механізм створення справжньої зони вільної торгівлі у межах 12 країн СНД.
Згідно з Планом протягом 2003-2004 pp. необхідно було завершити нормативно-правове оформлення створення зони вільної торгівлі. У першому півріччі 2004 р. планувалося узгодити на двосторонній основі графік скасування тарифних вилучень з режиму вільної торгівлі. Протягом 2003-2004 років планувалося розширити коло учасників угод, що становлять базовий комплекс вільної торгівлі. Нетарифні бар’єри у взаємній торгівлі країн СНД планувалося скасувати впродовж 20032005 pp. Очікується, що до 2007 р. буде розроблено механізм регулювання процесів скасування тарифних вилучень і мінімізації нетарифних обмежень.
План передбачає поетапну розробку до 2010 р. програм щодо сегментів загального аграрного ринку.
Очікується, що протягом 2003-2009 pp. активно створюватимуться і розвиватимуться міждержавні фінансово-промислові групи та транснаціональні компанії у паливно-енергетичному, металургійному, машинобудівному і агропромисловому комплексах. Планується, що до 2010 р. економіки держав СНД будуть інтегровані у міжнародний митний простір на основі правил Кіотської конвенції 1973 р. (у редакції 1999 р.).
Виступаючи на пленарному засіданні глав держав СНД, Президент України заявив, що Співдружність Незалежних Держав у нинішньому її стані можна хіба що з великим наближенням розглядати як інтегроване й ефективне економічне співтовариство держав через катастрофічне падіння частки взаємообороту у міжнародній торгівлі СНД, що сталося протягом існування СНД. Завершення процесу створення повномасштабної зони вільної торгівлі, який тривав майже дев’ять років, е найголовнішим завданням на шляху подальшого розвитку співробітництва держав – учасниць СНД в економічній сфері.
19 вересня 2003 p., після проведення засідання Ради глав держав СНД, президенти Білорусі, Казахстану, Російської Федерації та України підписали “Угоду про формування Єдиного економічного простору”, ухвалили “Концепцію формування Єдиного економічного простору” (тексти Угоди та Концепції опубліковано зокрема в “Офіційному віснику України”, 2004 p., № 26). Так званій “Групі високого рівня” було доручено доопрацювати і внести президентам до 1 грудня 2003 р. для підписання Комплекс основних заходів щодо формування Єдиного економічного простору. Зазначимо, що цей Комплекс підписали у грудні 2003 р. президенти України і Росії під час зустрічі у Керчі. Президенти Білорусі і Казахстану уповноважили на це від себе російського президента. Зустріч у Керчі відбулася не спеціально для підписання зазначеного документа, а була зумовлена проблемою довкола острівця Тузла, який став всесвітньо відомим і до якого від кубанського берега росіяни споруджували греблю.
“Група високого рівня” наділялася президентами такими повноваженнями:
– координація роботи з реалізації “Комплексу основних заходів щодо формування Єдиного економічного простору”;
– здійснення аналізу економічної політики держав – учасниць ЄЕП з метою виявлення і усунення бар’єрів, які перешкоджають вільному руху товарів, послуг, капіталів і робочої сили;
– забезпечення взаємного інформування держав – учасниць ЄЕП про зміни у національному законодавстві;
– створення робочих груп з представників органів державного управління держав – учасниць для проведення переговорів і підготовки проектів міжнародних договорів та інших документів ЄЕП.
– До виконання зазначеної роботи можна залучати фахівців, якщо в тому буде потреба.
Про результати роботи “Група високого рівня” регулярно доповідає президентам.
У своїй заяві президенти зазначали, що співробітництво “четвірки” розвивається у загальному руслі різноманітних інтеграційних процесів в СНД і має відкритий характер.
Далі стисло зупинимося на основних положеннях “Угоди про формування ЄЕП”.
Під Єдиним економічним простором Сторони розуміють економічний простір, що об’єднує митні території Сторін, на якому функціонують механізми регулювання економік, які базуються на єдиних принципах і забезпечують вільний рух товарів, послуг, капіталу та робочої сили, і провадиться єдина зовнішньоторговельна й узгоджена, тією мірою і в тому обсязі, в яких це необхідно для забезпечення рівноправної конкуренції та підтримання макроекономічної стабільності, податкова, грошово-кредитна і валютно-фінансова політика.
Стаття 2 “Угоди про формування ЄЕП” містить перелік завдань, які необхідно вирішити:
– формування зони вільної торгівлі без вилучень та обмежень, що передбачає незастосування у взаємній торгівлі антидемпінгових, компенсаційних і спеціальних захисних заходів на базі проведення єдиної політики в галузі тарифного і нетарифного регулювання, єдиних правил конкуренції, застосування субсидій та інших форм державної підтримки;
– уніфікація принципів розроблення і застосування технічних регламентів і стандартів, санітарних і фітосанітарних норм;
– гармонізація мікроекономічної політики; створення умов для вільного руху товарів, послуг, капіталу і робочої сили;
– гармонізація законодавства Сторін тією мірою, в якій це необхідно для функціонування ЄЕП, включаючи торговельну і конкурентну політику;
– формування єдиних принципів регулювання діяльності природних монополій (у сфері залізничного транспорту, магістральних телекомунікацій, транспортування електроенергії, нафти, газу та інших сферах), єдиної конкурентної політики і забезпечення недискримінаційного доступу та
однакового рівня тарифів на послуги суб’єктів природних монополій.
У створенні органів ЄЕП поєднуються міждержавні елементи з принципом передачі частини повноважень Сторін єдиному регулюючому органу (ЄРО). Значення цього органу збільшуватиметься.
Рада глав держав (РГД) координує і керує формуванням і функціонуванням ЄЕП. Кожна держава у РГД має один голос. Рішення РГД приймаються консенсусом. Рішення єдиного регулюючого органу ЄЕП є обов’язковими для виконання всіма Сторонами. У ЄРО рішення приймаються зваженим голосуванням. Кількість голосів кожної із Сторін визначається з урахуванням її економічного потенціалу, а розподіл голосів встановлюється на основі угоди Сторін. РГД може переглянути рішення ЄРО за пропозицію будь-якої Сторони.
Єдиний економічний простір формується поетапно. Враховуються можливості різнорівневої і різношвидкісної інтеграції. Жодна із Сторін не має права перешкоджати іншим Сторонам прискорено просуватися до вищого ступеня інтеграції.
Різнорівнева і різношвидкісна інтеграція означає: кожна Сторона самостійно визначає напрямки інтеграції та окремі інтеграційні заходи, у яких вона бере участь, та її обсяг.
Правова основа забезпечення формування і функціонування ЄЕП – міжнародні договори та рішення органів ЄЕП. Спори вирішуються шляхом переговорів і консультацій. Угода відкрита для приєднання інших держав, які поділяють її цілі та принципи. До Угоди можуть вноситися зміни та доповнення, які оформлюються протоколами. Угода укладена на невизначений термін. Передбачена можливість виходу з Угоди. Депозитарій Угоди – Республіка Казахстан. Верховна Рада України ратифікувала Угоду Законом України від 20 квітня 2004 p. № 1683-IV.
Ставлення до СНД українського суспільства – неоднозначне. Більшість, мабуть, дотримується наведених далі міркувань.
Інтеграційна політика України стосовно країн СНД має орієнтуватися на створення спільних ринків товарів, послуг, капіталів і робочої сили. На мікроекономічному рівні інтеграційні процеси враховуватимуть спеціалізацію та кооперацію підприємців і організацій України й держав СНД. Україні доцільно брати активну участь у діяльності міждержавних координаційних структур.
Найактуальнішими е проблеми створення режиму вільного руху товарів та формування міждержавного розрахункового механізму, побудованого на засадах клірингової чи платіжної системи.
Україні недоцільно втрачати те, що ще не втрачено на ринках СНД, хоч би з огляду на те, що вона поки що не в змозі завоювати позиції на інших ринках через їх насиченість, низьку конкурентоспроможність вітчизняних товарів тощо.
Виступаючи у квітні 2004 р. із щорічним посланням до парламенту і народу, президент Білорусі О. Лукашенко піддав критиці СНД і Єдиний економічний простір. Президент Білорусі вважає, що на тлі Євросоюзу, який динамічно розширюється і розвивається, СНД виглядить абсолютно млявою і безвільною. О. Лукашенко зазначив, що СНД ще дихає, але не діє, а створення Єдиного економічного простору не виходить із стадії бюрократичного опрацювання. Президент був також незадоволений позицією Росії щодо постачання її газу в Білорусь.
Контрольні питання.
1. Як розширювалося коло питань на раундах ГАТТ?
3. 2. Коли розпочався дев’ятий раунд ГАТТ?
4. З ким Україна веде переговори про вступ до СОТ?
5. Які переваги дістане Україна від членства в СОТ?
6. Негативні наслідки членства України в СОТ.
7. Міжнародна торгівля послугами у зв’язку з вступом України до
8. Інтелектуальна власність та її роль у діяльності СОТ.
9. Проблеми стандартизації у контексті вступу України до СОТ.
10. Як спрацьовує механізм вступу до СОТ?
11. Сучасний стан взаємовідносин Україна – СОТ.
12. Коли вперше Україна офіційно заявила про намір приєднатися до ЄС?
13. Основні цілі Угоди про партнерство і співробітництво між Україною та ЄС від 16 липня 1994 року.
14. Найголовніші акти ЄС щодо України.
15. Заходи України на шляху до ЄС.
16. Нинішні форми співробітництва між Україною і ЄС.
17. Проблеми у сфері співробітництва між Україною та ЄС.
18. Погляди фахівців на шлях України до членства у ЄС.
19. Що таке Копенгагенські критерії?
20. Сучасний стан відносин між Україною та ЄС.
21. Коли і де було укладено Договір про створення Економічного союзу СНД.
22. Цілі Економічного союзу СНД.
23. Що передбачав Економічний союз?
24. Заходи, що їх передбачали країни – учасниці Економічного союзу для різних форм своєї інтеграції.
25. Чи передбачалося створення в СНД платіжного і валютного союзу?
26. Суть зустрічі керівників країн СНД, що відбулася у Москві в лютому 2003 року.
Зустріч керівників СНД в Ялті у вересні 2003 р. та прийняті ними рішення.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)