52 Які існують методологічні підходи до вивчення політичної системи суспільства?
Вітчизняна політична наука визначає політичну систему як інтегровану сукупність політичної влади, суб’єктів, відносин, політичної організації і політичної культури суспільства, яка забезпечує його соціальну стабільність, соціальний порядок і має певну соціально-політичну орієнтацію. Водночас це стійка форма людських відносин, за допомогою якої приймаються і запроваджуються в життя суспільства владні рішення. Ознаками політичної системи є: універсальність,
Американський фахівець в галузі теорії політичних систем Д. Істон пропонує розглядати будь-яку систему як механізм виробництва суспільного порядку, що досягається перетворенням певних чинників (входів) у ту чи ту форму продукції (виходи), які й називаються політикою.
Слід наголосити, що політична система не є лише механізмом раз і назавжди усталеного суспільного порядку, це насамперед спосіб виробництва суспільного
Політологи виокремлюють такі підсистеми (так звані технологічні ланки), які й утворюють “кінцеву продукцію” – суспільний порядок:
– узгодження цілей глобального рівня – національні цілі, пріоритети і проекти майбутнього;
– інтеграція різних груп (у тому числі регіональних та етнічних спільнот) шляхом віднайдення балансу їхніх інтересів;
– легітимація – безперервне забезпечення згоди суспільства визнавати верховенство влади через специфічні процедури, що підтверджують їх законність.
Кінцевим продуктом політичної системи є політична нація – спільність, що живе в єдиному політико – правовому просторі і, незважаючи на класові, етнічні чи конфесійні відмінності, визнає універсальними його закони і норми. Там, де політичній системі вдалося виробити свій “кінцевий продукт” – політичну націю, суспільство успішно розв’язує найважливіше завдання – формування національної мети, безпеки і пріоритетів розвитку.
Розгляньмо моделі політичних систем. Представницька модель є своєрідною нормативною моделлю політичної системи західноєвропейського зразка. Ліберально-представницька парадигма встановлює між суспільством і державою своєрідні базисно-надбудовні відносини. При цьому суспільство виступає як первинний “базис”, що складається незалежно від держави і задає їй програму дій. У ньому відбуваються процеси соціальної диференціації, виокремлюються різні групові інтереси. Центром цієї парадигми є індивід.
Сучасну представницьку модель можна уявити як кібернетичний “чорний ящик”, внутрішня сторона якого не має самостійного значення: на “вході” – вимоги та очікування громадян, суспільна думка; на “виході” – політичні рішення та дії.
Американська модель політичної системи пов’язана з послідовним звільненням громадської ініціативи з-під опіки держави й розподілом повноважень між державою і громадянським суспільством на користь останнього. За цією моделлю політичні суб’єкти, репрезентовані партіями, лідерами, депутатами і президентом, виступають не як вожді та вчителі суспільства, а як службовці, які уособлюють лише представницьку волю. Таким чином, нормативна модель американської політичної системи – це своєрідний імперативний мандат, який заповнили виборці й обов’язково мають виконувати політики.
У межах континентальної моделі політичної системи головне не те, як захистити суспільство від тиску влади та її зловживань, а як послабити ймовірний захисний механізм “закоснілого” суспільства перед обличчям модернізаторських прагнень влади.
Поняття “політична система” дає змогу не лише уявити політичне життя як систему поведінки людей, з’ясувати механізми впливу політичних дій на характер політичних інститутів і структур, а й зрозуміти політику як цілісність, проаналізувати способи і форми її взаємодії з навколишнім середовищем.
Політична система віддзеркалює двосторонню єдність політики – організації і діяльності, дії і структури. Формалізація, що досягається як метод застосуванням системного підходу, дає змогу застосувати порівняльний аналіз різних типів, моделей політичного життя.
Політична система – це діалектична єдність ідеологічного (політична свідомість, ідеологія, яка домінує у тому чи тому суспільстві); функціонального (методи політичної діяльності, що становлять основу політичного режиму); регулятивного (право, політичні норми і традиції, норми моралі) та інституціонального (держава, політичні партії, громадські організації та рухи) чинників.
До функцій політичної системи належать:
– визначення цілей, завдань та шляхів розвитку суспільства;
– розробка законів, правил поведінки людей і груп у суспільстві;
– забезпечення внутрішньої та зовнішньої безпеки і стабільності політичного ладу;
– формування політичної свідомості, залучення членів суспільства до політичної участі та діяльності;
– контроль за дотриманням законності та правил, припинення дій, що порушують політичні норми;
– узгодження різноманітних інтересів держави і соціальних цінностей;
– розподіл матеріальних і духовних цінностей згідно з інтересами соціальних спільнот;
– організація діяльності суспільства на виконання поставлених цілей та програм.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)