Зовнішньоекономічна діяльність
4 ОРГАНІЗАЦІЯ І ТЕХНІКА ЗОВНІШНЬОТОРГОВЕЛЬНИХ ОПЕРАЦІЙ
4.5 Зовнішньоекономічний контракт купівлі – продажу
Контракти на експорт та імпорт товарів у міжнародній комерційній практиці прийнято називати контрактом купівлі-продажу.
Контракт купівлі – продажу – це комерційний документ, що являє собою договір постачання товару і, якщо необхідно, супровідних послуг, погоджений і підписаний експортером та імпортером.
У контракті купівлі – продажу обумовлюється зміст договірних умов,
Найпростіший контракт містить такі основні умови, як предмет і обсяг постачання (найменування та кількість товару); способи визначення якості товару; термін і місце постачання; базисні умови постачання; ціна і загальна вартість постачання; умови платежу; порядок здавання – прийняття товару; умови про гарантії й санкції, про арбітраж, про обставини нездоланної сили; транспортні умови; юридичні адреси сторін; підписи продавця і покупця.
Сторони контракту – продавець і покупець – беруть на себе конкретні зобов’язання, що містяться
– поняття і порядок розрахунку збитків, відшкодування яких може вимагатися при порушенні зобов’язань однієї зі сторін;
– право на одержання відсотків з відстрочки платежу;
– принцип звільнення від відповідальності;
– право на призупинення виконання;
– обов’язок зі збереження товару, що належить іншій стороні.
Сформулювати всі умови договору достатньо повно і чітко буває досить важко. Практично неможливо передбачити при укладанні договору всі можливі питання, що можуть виникнути при його виконанні. З цих причин при виконанні контракту виникають суперечки між сторонами з приводу змісту договору в цілому чи його окремих умов. Ці суперечки розв’язуються судом чи арбітражем, які можуть визначати права та обов’язки сторін, обсяг їхньої майнової відповідальності, виходячи з тлумачення цих питань у цивільному і торговому законодавстві відповідних країн і в міжнародній комерційній практиці.
Слід мати па увазі, що національні закони, які застосовуються для регулювання відносин у міжнародному торговому обороті, відрізняються великою розмаїтістю і містять з тих самих питань дуже часто протилежні розпорядження. Від того, право якої держави буде застосовне при розв’язанні суперечки, у багатьох випадках залежить установлення, чи був взагалі укладений договір, який обсяг вимог, що їх може висунути одна сторона іншій, коли переходить від однієї сторони до іншої ризик стосовно товару тощо.
1. Визначення сторін із зазначенням їх повного офіційного найменування, адрес і банківських реквізитів. На першій сторінці контракту зазначається його реєстраційний номер, місце і дата підписання. Зазначення місця підписання має велике значення з погляду того, право якої країни застосовно до контракту, якщо якесь питання не обговорене прямо в контракті. На практиці з урахуванням цього вказується місто па території України, навіть якщо контракт фактично підписується за кордоном, але при цьому мається па увазі чинність українського законодавства.
2. Предмет договору. Зазначається кількість, комплектність, технічні характеристики та якість товару.
При визначенні кількості в договорі встановлюються: одиниця виміру кількості, порядок встановлення кількості, система вимірювань та ваги. Кількість товару можна виразити вимірами ваги, обсягу, довжини, площі, у штуках. Вибір тієї чи іншої одиниці виміру залежить від характеру самого товару і від сформованої практики в міжнародній торгівлі тим чи іншим товаром. Наприклад, для позначення кількості таких товарів, як зернові, цукор, вугілля, руди, кольорові метали зазвичай вживаються міри ваги. У торгівлі лісоматеріалами використовуються міри довжини та міри обсягу (куб. м). У торгівлі нафтопродуктами застосовуються як міри ваги, так і міри обсягу (барель). У торгівлі бавовною основною одиницею виміру кількості є вага, але розмір товарних постачань виражається кількістю стосів певної середньої ваги. У торгівлі машинами й устаткуванням, одягом, книгами кількість встановлюється звичайно в штуках, а розмір постачань визначається числом штук, що входять у ту чи іншу партію. У торгівлі деякими іншими товарами (ртуть, сірники, кава, чай) одиницею виміру слугує кількість товару, що знаходиться у певному упакуванні – сулії, коробці, мішку, пачці. Кількість деяких специфічних товарів визначається в договорах у перерахунку на умовні одиниці. Наприклад, кількість низки хімічних товарів визначається в перерахунку на 100% вмісту основної речовини.
Кількість товару може бути визначено або твердо фіксованою цифрою, або у встановлених межах. У контрактах на масові сировинні та продовольчі товари, що поставляються насипом, навалом, наливом, позначення кількості звичайно доповнюється застереженням “близько”, що допускає відхилення товару, що поставляється фактично продавцем, від кількості, обумовленої в контракті; застереження “близько” може бути зафіксовано після цифри, яка визначає кількість товару + – %. Зазвичай в контракті встановлюється, за якою ціною буде здійснюватися розрахунок за понад контрактну кількість.
У тих випадках, коли сторонами контракту виступають фірми країн, що дотримуються різних систем вимірювань, щоб уникнути непорозумінь, кількість вказується в обох системах. При зазначенні кількості в одиницях, що мають у різних країнах різні величини (наприклад, бушель, стос, мішок, бочка), зазвичай вказується еквівалент цієї кількості в метричній системі вимірювань.
У договорі також обумовлюється, чи включається тара й упакування в кількість товару, що поставляється. Залежно від цього розрізняють:
– вагу брутто (gross weight) – вагу товару разом із внутрішнім і зовнішнім упакуванням, включаючи пакувальні матеріали;
– вагу легальну за нетто (legal net weight) – вагу товару без всякого упакування;
– вагу брутто за нетто – вагу товару з тарою, коли вартість тари прирівнюється до вартості товару (у тих випадках, коли вага тари складає не більш 1 – 2% ваги товару і коли ціна тари мало відрізняється від ціни такої ж вагової одиниці товару – мішки, поліетиленові пакети), у цьому випадку вагою тари ніби нехтують і брутто приймається за нетто.
Вибір способу визначення якості залежить від характеру товару, від практики, що склалася в міжнародній торгівлі цим товаром, та інших умов. Застосовуються такі способи:
– За стандартом. Цей спосіб передбачає постачання товару за якістю, яка точно відповідає певному стандарту. Стандарт – це документ, у якому дається якісна характеристика товару. Стандарти розробляються різними урядовими організаціями, спілками підприємців, науково-технічними асоціаціями й інститутами, страховими компаніями та ін. За стандартом визначається якість таких товарів, як зернові, каучук, чорні метали і багато яких інших.
– За технічними умовами. Цей спосіб застосовується, коли на цей товар відсутні стандарти і коли за особливих умов виробництва й експлуатації товару необхідне встановлення спеціальних вимог до його якості, цей спосіб застосовується стосовно складного промислового устаткування, унікальної апаратури, судів, літаків.
– За специфікацією, зазначеною в договорі. Специфікація містить необхідні технічні параметри, що характеризують товар.
– За зразком – встановлення якості здійснюється відповідно до певного зразка, погодженого і підтвердженого сторонами.
– За попереднім оглядом – покупцю надається право оглянути всю партію товару у встановлений термін.
– За змістом окремих речовин у товарі. Цей спосіб визначення якості передбачає встановлення у контракті у відсотках мінімально припустимого змісту корисних речовин та максимально припустимого змісту небажаних елементів чи домішок. Наприклад, у контрактах на постачання металів і руди – зміст вуглецю, марганцю тощо.
– За виходом готового продукту. За цього способу в контракті встановлюється показник, який визначає кількість кінцевого продукту, що має бути отриманий із сировини (пряжі з вовни, олії з насіння).
– За справедливою середньою якістю – ФАК (fair avtrage quality). Цей спосіб застосовується із основному в контрактах па зернові. У контракті вказується, що якість товару має відповідати справедливій середній якості зерна у певний період і у встановленому місці відвантаження.
Спосіб “тель-кель” означає постачання товару “яким він є”. Цей спосіб застосовується, зокрема, при продажі врожаю зернових, овочів, цитрусових “па корені” (ще не знятого), а також при морському перевезенні вантажів, коли продавець не несе відповідальності за погіршення якості товару у шляху.
Досить часто якість у контракті визначається застосуванням кількох способів.
3. Базисні умови постачання
Базисними умовами в експортно-імпортному контракті називають спеціальні умови, які визначають обов’язки продавця й покупця з доставки товару і встановлюють момент переходу ризику випадкової загибелі чи пошкодження товару з продавця на покупця. Це сформований комплекс типових звичаїв, які якнайбільше відповідають характеру цього виду угод. Базисні умови визначають, хто несе витрати, пов’язані з транспортуванням товару від продавця – експортера до покупця – імпортера. Ці витрати дуже різноманітні і становлять іноді 40-50% ціни товару. Вони можуть включати: витрати з підготовки товару до відвантаження (перевірка якості й кількості, добір проб, упакування); оплату навантаження товару на перевізні засоби внутрішнього перевізника (водяним, залізничним, автомобільним, повітряним і іншим видами транспорту); оплату перевезення товару від пункту відправлення до основних перевізних засобів; оплату витрат з навантаження товару на основні перевізні засоби в пункті експорту, оплату вартості транспортування товару міжнародним транспортом; оплату страхування вантажу в дорозі; витрати зі збереження товару в дорозі, перевантаження і перепакування; витрати з вивантаження в пункті призначення, оплату митних зборів, податків та зборів при перетинанні митного кордону.
Ті витрати з доставки товару, які несе продавець, включаються в ціну товару. Ці умови називаються базисними тому, що вони встановлюють базис ціни товару і впливають на рівень ціни товару.
3. Ціни. При встановленні ціни товару в контракті визначаються одиниця виміру, базис ціни, валюта платежу, спосіб фіксації ціни та рівень ціни.
Визначення одиниці виміру. Вибір одиниці виміру, за яку встановлюється ціна, залежить від характеру товару та від практики, що склалася в торгівлі цим товаром на світовому ринку. Ціна в контракті може бути встановлена:
– за певну кількісну одиницю (чи за певну кількість одиниць) товару, звичайно застосовувану в торгівлі цим товаром (ваги, довжини, площі, обсягу, у штуках, комплектах тощо) чи в одиницях рахунку (сотня, дюжина);
– за вагову одиницю, виходячи з базисного вмісту основної речовини в товарі (руди, хімікалії та ін.);
– за вагову одиницю залежно від коливань натурної ваги, вмісту сторонніх домішок і вологості.
При постачанні товару різної якості й асортименту ціна встановлюється за одиницю кожного виду, сорту, марки окремо. При постачанні за одним контрактом великої кількості різних за якісними характеристиками товарів, ціни па них, як правило, вказуються в специфікації, яка складає невід’ємну частину контракту. При постачаннях комплектного устаткування ціни зазвичай встановлюються за позиціями на кожне часткове постачання або на окремі комплектуючі частини і вказуються в додатку до контракту.
Базис ціни. При фіксації ціни товару велике значення має визначення її базису відносно місця постачання. Базис ціни встановлює, чи входять транспортні, страхові, складські й інші витрати з доставки товару в ціну товару. Базис звичайно визначається застосуванням відповідного терміна з зазначенням назви пункту здачі товару.
Валюта ціни. Ціна, встановлювана в контракті, може бути виражена у валюті країни експортера, імпортера чи у валюті третьої країни. При виборі валюти ціни на масові товари велике значення мають торговельні порядки, що існують у торгівлі цими товарами. Експортер прагне зафіксувати ціну у відносно більш стійкій валюті, а імпортер, навпаки, зацікавлений у тому, щоб установити ціну у валюті, підданій знеціненню.
Спосіб фіксації ціни. Ціна може бути зафіксована в договорі в момент його укладання, впродовж терміну дії контракту або на момент його виконання. Залежно від способу фіксації розрізняють такі види цін:
Тверда ціпа встановлюється на момент підписання контракту і не підлягає зміні впродовж терміну його дії. Вона застосовується як в угодах з негайним постачанням впродовж короткого терміну, так і в угодах, що передбачають тривалі терміни постачання. В останніх звичайно робиться застереження “ціна тверда, зміні не підлягає”.
Рухома ціна – зафіксована при укладанні контракту ціна, що може бути переглянута надалі, якщо ринкова ціна цього товару на момент його постачання зміниться. При встановленні рухомої ціни в контракт вноситься застереження про підвищення і зниження ціни. Рухомі ціни найчастіше встановлюються на промислові, сировинні й продовольчі товари, які поставляються за довгостроковими контрактами.
Змінна ціна – це ціна, обчислена на момент виконання контракту шляхом перегляду договірної ціни з урахуванням змін у витратах виробництва, що трапилися в період виконання контракту. Якщо контрактом передбачаються часткові постачання, змінна ціна розраховується окремо на кожне постачання. Змінні ціни застосовуються в контрактах на товари, що вимагають тривалого терміну виготовлення. Найчастіше не велике промислове устаткування. Під час підписання контракту в цьому разі фіксується так названа базисна ціна й обумовлюється її структура, тобто частка у відсотках постійних витрат (прибуток, накладні витрати, амортизаційні відрахування та ін.), витрат на сировину та матеріали і витрат на заробітну плату, а також наводиться метод розрахунку змінної ціни, яким сторони будуть користатися. У контракті може бути передбачено, що ковзання ціни поширюється не на всю суму витрат, а лише на певні їхні елементи, не на весь термін, а на більш короткий період, тому що впродовж цього періоду постачальник може закупити всі необхідні матеріали для виконання замовлення. На практиці іноді застосовується змішаний спосіб фіксації ціни, коли частина ціни фіксується твердо при укладанні контракту, а інша частина визначається в вигляді змінної ціни.
Ціна з подальшою фіксацією – ціни встановлюються в зазначений термін на основі погоджених джерел, наприклад біржових котирувань, цін, які публікуються у міжнародних довідниках, індикативних цін при експорті товарів з України.
Рівень ціни. При визначенні рівня ціни контрагенти зазвичай орієнтуються на два види цін: ті, що публікуються і розрахункові. Ціни, що публікуються – це ціни, що повідомляються в спеціальних джерелах інформації й відбивають рівень світових ціп.
Знижки з ціни. Ціни, що публікуються, мають переважно довідковий характер і досить часто істотно відхиляються від цін, які сплачуються фактично покупцем, внаслідок широкого застосування системи спеціальних знижок. Розмір знижок залежить від характеру угоди, умов постачання і платежу, взаємин з покупцем та від кон’юнктури ринку на момент укладання угоди. Зараз у практиці міжнародної торгівлі використовується близько 20 різних видів знижок (за готівку, за постійні купівлі, за кількість і серійність, дилерські знижки, сезонні знижки та ін.).
Якщо ціни не зазначені і немає вказівок про спосіб визначення ціни, то такий договір за законодавством України не є чинним через відсутність у ньому однієї з істотних умов.
4. Умови розрахунків. Зазначається спосіб платежу і форма розрахунків.
Способи платежу визначають співвідношення моменту оплати товару до моменту його фактичного постачання. Основні способи платежу: платіж готівкою, платіж з авансом і платіж у кредит.
Готівковий платіж здійснюється через банк до або після передачі експортером товаророзпорядчих документів чи самого товару в розпорядження покупця. Готівковий платіж передбачає оплату товару в повній вартості в період його готовності для експорту до переходу в розпорядження покупця. Він може здійснюватися одноразово і вроздріб.
Платіж з авансом передбачає виплату покупцем – імпортером постачальнику – експортеру погоджених у контракті сум у рахунок належних за договором платежів до передачі товару в його розпорядження, а найчастіше до початку виконання замовлення. Авансовий платіж виконує подвійну функцію: по-перше, він є формою кредитування імпортером експортера; по-друге, він слугує засобом забезпечення зобов’язань, прийнятих покупцем за контрактом. При відмові покупця прийняти замовлений товар постачальник має право скерувати отриманий їм аванс на відшкодування збитків.
Платіж у кредит передбачає здійснення розрахунку за угодою на основі наданого експортером імпортеру комерційного кредиту. За термінами комерційні кредити поділяються на: короткострокові (до 1 року), середньострокові (до 5 років) та довгострокові (понад 5 років). Середньо – і довгострокові кредити надаються, як правило, при постачаннях промислового устаткування, судів і звичайно гарантуються урядовими органами чи банками країни експортера.
Форми розрахунків. Основними формами розрахунків є: інкасова, акредитивна, за відкритим рахунком, шляхом телеграфних і поштових переказів, чекова, вексельна. Переважна частина розрахунків за міжнародними комерційними справах здійснюється в інкасовій та акредитивній формі.
Інкасова форма розрахунку, або інкасо товарних документів, передбачає передачу експортером доручення своєму банку па одержання від імпортера певної суми платежу в обмін на пред’явлення йому відповідних товарних документів, а також векселів, чеків та інших документів, що підлягають оплаті. До інкасового доручення експортер додає термінову трату (переказний вексель), виписану на ім’я імпортера чи банк, який погодився її акцептувати, якщо здійснюється продаж товару в кредит. Товарні документи видаються імпортеру в обмін акцепту трати. Акцептована трата пересилається експортеру через його банк.
Акредитивна форма розрахунку. Акредитив являє собою зобов’язання банку зробити за вказівкою і за рахунок покупця – імпортера платіж експортеру на суму вартості поставленого товару проти пред’явлених експортером документів. Залежно від умов розрізняють такі види акредитивів: підтверджений та непідтверджений, відкличний та безвідкличний, ділений та неподільний, поновлюваний.
При розрахунках українських підприємств з інофірмами в акредитивній формі й у формі інкасо застосовуються Уніфіковані правила, розроблені Міжнародною торговельною палатою. У зв’язку з цим у контрактах робляться посилання на Уніфіковані правила.
Розрахунок за відкритим рахунком передбачає надання експортером імпортеру товаророзпорядчих документів, минаючи банк, і зарахування імпортером належних сум платежу на відкритий рахунок у терміни, встановлювані за згодою сторін.
Розрахунок шляхом телеграмних і поштових переказів передбачає передачу переказодавачем розпорядження банку переказати певну суму платежу на користь переказоотримувача. Банк, що прийняв таке доручення, виконує його через свого кореспондента, що знаходиться в країні переказоотримувача. Розрахунок за переказом вважається зробленим після видачі валюти в розпорядження одержувачу або при зарахуванні її на його рахунок.
Чекова форма розрахунку здійснюється шляхом видачі чекодавцем розпорядження своєму банку зробити з готівкових коштів чекодавця виплату певної суми чекоутримувачу чи перерахування цієї суми на його рахунок. Чек може передаватися однією особою інший шляхом внесення в нього індосаменту (переказного напису). Чек може бути виданий в іноземній валюті, якщо чекодавець має рахунок у банку в цій валюті або якщо його банк має рахунки в іноземній валюті у своїх закордонних кореспондентів.
Вексельна форма розрахунку здійснюється шляхом використання векселя – простого абр переказного. Простий вексель це зобов’язання однієї особи зробити сплату певної суми іншій особі в призначений термін та у певному місці. Переказний вексель – це розпорядження однієї особи іншій особі сплатити в призначений термін певну суму третій особі.
Правовою основою застосування в розрахунках векселів (тратт) є положення про переказні векселі та прості векселі, затверджене постановою ЦВК РНК СРСР № 104/1341 від 01.08.1937 р., а також інструкції НБУ. Положення про переказний і простий вексель текстуально збігається з аналогічним вексельним законом, розробленим Женевською міжнародною конвенцією 1930 р.
Розрахунки за експортовані товари відповідно до українського законодавства мають здійснюватися із застосуванням акредитивної форми чи розрахунком попередньої оплати.
У контракті вказується комплект документів в обмін на котрі здійснюється платіж.
5. Терміни постачання вказуються у вигляді конкретних дат або в кількості днів з моменту підписання контракту.
У контракт зазвичай включається чітке формулювання про те, що вважається датою постачання. Наприклад: “Датою постачання вважається дата штемпеля на залізничній накладній прикордонної станції, на якій товар передається залізницею країни продавця залізниці, що приймає товар”.
6. Вимоги до упакування й маркірування. У тих випадках, коли за родом товару необхідне упакування, у договір вноситься умова, що містить вказівку щодо виду й характеру упакування, його якості, розмірів, способу оплати, а також нанесення маркування кожного місця на упакування. Зазвичай в контракті розрізняють зовнішнє упакування (ящики, контейнери) – гару і внутрішнє упакування, невіддільне від товару. При переході упакування у власність покупця він сплачує його ціну продавцю.
7. Порядок визначення якості та кількості товарів при їхньому прийманні покупцем. Під здачею товару розуміють передачу товару продавцем у володіння покупця відповідно до умов договору. У витрати по здачі включаються вартість зважування, підрахунку, маркірування, упакування, можливі митні збори. Під прийманням розуміють перевірку відповідною і якості, кількості та комплектності товару його характеристиці технічним умовам зазначеним у договорі. Здача і приймання один акт, що у контракті може бути виражений таким формулюванням: “Товар вважається поставленим продавцем і прийнятим покупцем ” У контракті зазвичай встановлюється порядок здавання – прийняття: вид, місце, термін, спосіб перевірки якості, спосіб приймання за кількістю, ким здійснюється здавання – прийняття. З питань, що не є предметом приймання товару, здійсненого відповідно до умов контракту, покупець може пред’явити рекламації – претензії, висунуті покупцем до продавця у зв’язку з невідповідністю якості та кількості поставленого товару. Рекламація подається в письмовій формі і містить такі дані: найменування товару (який рекламується), пою кількість і місцезнаходження, підстава для рекламації, конкретні вимоги покупця з врегулювання рекламацій. Сторони договору встановлюють порядок пред’явлення рекламації, терміни, протягом яких рекламація може бути заявлена; права та обов’язки сторін у зв’язку з пред’явленням рекламації, способи врегулювання.
8. Відповідальність сторін. За невиконання сторонами прийнятих на себе зобов’язань передбачено штрафні санкції, що за своїми розмірами й порядком мають стимулювати виконання умов.
У контракті може бути передбачене право розірвання контракту однією стороною у випадку порушення умов угоди партнером.
Включення в контракт положень про штрафні санкції не знімає питання про відшкодування збитків.
9. Обмеження відповідальності в контрактах відображається записом про те, що при настанні обставин
Непередбаченої сили (форс-мажорних обставин) термін зобов’язань для сторони, на яку впливають ці обставини, продовжується на весь період їхньої дії та ліквідації їхніх наслідків. Для відшкодування матеріального збитку в таких випадках набувають чинності інститути страхування і державної підтримки.
10. Розв’язання суперечок. У цій умові контракту встановлюється порядок розв’язання суперечок, що можуть виникнути між сторонами і не можуть бути урегульовані мирним шляхом. У більшості контрактів передбачається розв’язання суперечки в порядку арбітражу.
Крім зазначених вище умов, у контракти залежно від специфіки товару можуть включатися й інші, наприклад зобов’язання сторін одержувати ввізні й вивізні ліцензії, оплачувати митні витрати та інші.
(2 votes, average: 4,00 out of 5)