ТЕМА 4. СРСР. НОВІ НЕЗАЛЕЖНІ ДЕРЖАВИ
§ 16. Роки брежнєвського “застою” (1964-1985). Від “перебудови” до розпаду СРСР
2. Дисидентський1 рух.
У 60-70-х роках XX ст. виникла нова форма протесту – дисидентство, яке за своєю природою було духовним, інтелектуальним і моральним спротивом закостенілості радянської системи. Найактивнішими учасниками дисидентського руху були творча інтелігенція, духовенство та віруючі, представники різних національностей. Дисидентство як соціальний рух мало дві течії – помірковану та радикальну. Учені
– 1961-1968pp. Ознакою цього етапу було написання листів лідеру країни з підписами видатних діячів науки, культури (“підписанти”). За різними даними, до їх числа належали 700 осіб. Формою поширення дисидентських ідей на той час став “самвидав” – машинописні часописи, збірники, літературно-публіцистичні доробки. У молодіжному середовищі виникали перші неформальні об’єднання. Від середини 1960-х років дисиденти перейшли до активних форм діяльності. Так, у грудні 1965 р. на Пушкінській площі в Москві відбулася перша правозахисна демонстрація,
– 1968 – середина 1970-х років. Цей етап характеризувався активними формами протесту: виступ 8 осіб на Красній площі 25 серпня 1968 р. проти введення радянських військ до Чехословаччини; видання за кордоном літературно – публіцистичних творів (А. Синявський, Ю. Даніель, О. Гінзбург, О. Марченко, О. Солженіцин та ін.), звернення учасників руху до міжнародних організацій з критикою радянської дійсності, де висвітлювалися факти порушення прав людини в СРСР; формування правозахисного та національного рухів у республіках СРСР та посилення репресій проти вільнодумства – судові процеси, арешти й ув’язнення, вислання О. Солженіцина за межі країни та А. Сахарова до м. Горького, відправлення членів дисидентського руху до психіатричних клінік, позбавлення радянського громадянства М. Ростроповича, Ю. Любимова.
1 Дисидентство – складова частина руху спротиву тоталітарній системі в СРСР.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)