Основні тенденції та напрями в розвитку літератури

ТЕМА 8. РОЗВИТОК НАУКИ ТА КУЛЬУРИ (1945 р. – ПОЧАТОК ХХІ СТ.)

§ 30.Основні течії в літературі та мистецтві в повоєнні роки

1. Основні тенденції та напрями в розвитку літератури.

На розвиток повоєнної літератури великий вилив справили війна з її трагічними для людської цивілізації наслідками, розгром нацизму, розкол світу на демократичну й тоталітарну системи, ядерна небезпека, глобальні проблеми, що постали перед людством і, насамперед, – проблема місця та ролі людини в ново – 196 му постіндустріальному суспільстві.

Основними

течіями в літературі другої половини XX ст. були реалізм і модернізм. Суспільно-політичне піднесення перших повоєнних років посилило реалістичні традиції в літературі. Реалістична література, позначена психологізмом, морально-етичною проблематикою, усвідомленням антагонізмів сучасної цивілізації, посіла пріоритетне місце в повоєнному літературному процесі.

Реалістичним зображенням життя позначена літературна творчість багатьох видатних письменників Франції: М. Дрюона (трилогія “Кінець людей”, 1954), Е. Базена (“Родина Резо”, 1948-1972), Ф. Ерріа (“Родина Буссардель”, 1957). Значне місце

в повоєнній літературі Франції посідає творчий доробок Л. Араго – на. У поетичній збірці “Знову ніж у серце” (1948) він засудив мілітаризм. У 1950-х роках Л. Арагон створив дві прекрасні поеми “Очі й пам’ять” і “Незакінчений роман” – про кохання, війну і мир, про себе та свій шлях у мистецтві, про долі сучасників.

Дуже популярним письменником у Великій Британії в повоєнні роки був Д. Б. Прістлі. У його романі “Ця стара країна” (1967) зображено звичаї та побут Англії. Усесвітньо визнаними стали англійські письменники Г. Грін і Ч. П. Сноу, які розглядали у своїх творах актуальні соціально-політичні та морально – психологічні проблеми. Це стосується, зокрема, романів Г. Гріна “Тихий американець”, “Наш резидент у Гавані”, “Комедіанти”, “Почесний консул” та романів Ч. П. Сноу “Чужі та брати”, “Коридори влади”, “Пора надій”.

Важливе місце в повоєнній літературі реалістичного напряму посідають письменники CШA: В. Фолкнер, Е. Хемінгуей, Дж. Стейнбек.

Розвиваючись, реалізм збагачувався новими відтінками і нюансами. Так, особливим явищем у літературі став “міфологічний реалізм”, представником якого є колумбійський письменник Габріель Гарсіа Маркес. Він міфологізовано зображує у своїх творах реальні диктаторські режими останніх десятиріч у країнах Латинської Америки. У романах “Сто років самотності”, “Осінь патріарха” письменник сатирично зобразив три різні іпостасі диктатора та його влади.

Особливим напрямом уважається соціалістичний реалізм, притаманний літературі Радянського Союзу та країн соціалістичної співдружності, де в умовах існування тоталітарного режиму писали твори лояльні щодо влади літератори. Літературний процес утратив багатобарвність. Теоретики соціалістичного реалізму вимагали від письменників прикрашати історію, спонукали їх до “лакування” дійсності. Прикладами такої напівправди є твори відомих радянських письменників М. Шолохова “Піднята цілина”, О. Толстого “Хліб”, О. Фадєєва “Молода гвардія” (другий варіант) та ін.

Водночас із “слухняними” літераторами в Радянському Союзі писали твори автори, які викривали вади тоталітаризму та використовували літературні й художні засоби боротьби проти нього. Найвідомішим серед них є О. Солженіцин, який у своїх творах “Один день Івана Денисовича”, “Архіпелаг ГУЛ АГ”, “Раковий корпус” розкрив світові страшну правду про сталінські репресії.

Крамольними та забороненими в Радянському Союзі були: роман Б. Пастернака “Доктор Живаго”, удостоєний Нобелівської премії, твори А. Платонова, Й. Бродського, В. Войновича та інших письменників. Дехто з них мусив покинути батьківщину й переселитися на Захід.

Борис Пастернак

Проте були в Радянському Союзі й такі літератори (письменники В. Астаф’єв, Ч. Айтматов, В. Биков, Г. Бакланов, поети Є. Євтушенко, Р. Рождественський та ін.), які не переслідувалися владою, але в межах дозволеного писали твори (особливо в роки “відлиги” та “перебудови”), у яких висвітлювали проблеми добра та зла, сенсу життя, людських стосунків і найсвітлішого почуття – кохання, що ставали близькими та зрозумілими людям усього світу.

У руслі соціалістичного реалізму вирізнялися “селянські” письменники (С. Залигін, В. Шукшин), які розглядали проблеми життя людей у російській глибинці. “Екологічна” проза (В. Распутін “Прощання з Матьорою”, Б. Васильєв “Не стріляйте в білих лебедів”) торкалася проблем охорони довкілля в умовах наступу НТР та необхідності збереження культурної спадщини (В. Солоухін “Чорні дошки”).

Популярними авторами, твори яких читали мільйони людей у Радянському Союзі, були В. Пікуль – писав в основному історичні романи, Ю. Семенов – писав політичні детективи.

Модерністська течія у сучасній зарубіжній літературі теж представлена іменами талановитих письменників. Центральне місце в модернізмі цього періоду посідає екзистенціалізм, надзвичайна популярність якого пояснюється тим, що він вийшов за межі реальності й став світовідчуттям, нерідко надзвичайно життєвим, емоційним.

Екзистенціалізм захоплює тим, що спонукає керуватися ілюзіями, утверджуючи свободу особистості серед безмежного моря буття. Найяскравішими представниками цього напряму є Ж. П. Сартр, А. Камю, С. де Бовуар (Франція); А. Мердок і К. Вілсон (Велика Британія); Н. Мейлер (США). Основоположник французького екзистенціалізму Ж. П. Сартр на початку 1970-х років був кумиром певної частини молоді. Пошуки абсолютної свободи, абсурдність буття проходять червоною ниткою через його незавершений роман-тетралогію “Дороги свободи” (1950-і роки).

У романі-притчі А. Камю “Чума” мужність людини вбачається в боротьбі проти абсурдності буття. У п’єсі “Облога” життя змальоване як круговерть, де рух відбувається від поганого до ще гіршого та знову повертається до поганого.

Найбільшою популярністю в повоєнні роки користувалися жанри масової літератури, зокрема детектив і фантастика. Детектив дає можливість багатьом читачам відмежуватися від гамірних вулиць, одноманітної виробничої діяльності та труднощів життя. Письменники різних літературних напрямів випробовують себе в детективному жанрі. Так, у 1965 р. вийшов у світ детектив К. Еміса “Досьє Джеймса Бонда”, а в 1975 р. – шпигунський роман Дж. Брейна “Благочестивий агент”.

Найвидатнішими творцями детективу стали англійська письменниця Агата Крісті та французький письменник Жорж Сіменон.

В епоху бурхливого розвитку НТР важливе значення має розвиток такого напряму в літературі, як наукова фантастика, яскравими представниками якого стали А. Азімов, А. Кларк, Р. Шеклі, П. Андерсон, Ф. Корсак та ін.

Своєрідністю наукової фантастики є її соціально – та науково-моделююча роль. Чималий внесок у розвиток цього жанру зробив Р. Бредбері, якого називають

Альбер Камю

Моралістом XX ст. у фантастиці. Його твори мають морально-філософську спрямованість, заперечують “машинізацію” людини, виступають на захист свободи виявлення “природних почуттів”.

Отже, літературний процес другої половини XX ст. вирізнявся великим розмаїттям течій і стилів, багатобарвністю письменницьких пошуків, глибиною та значущістю тематики, значним впливом на життя суспільства.