Приватизація в зарубіжних країнах

Регіональна економіка

Глава V

ОРГАНІЗАЦІЙНО – ЕКОНОМІЧНІ ОСНОВИ ПРИВАТИЗАЦІЇ

1. Приватизація в зарубіжних країнах

В кінці 70-х – на початку 80-х років в історії підприємництва настав перелом, пожвавилась приватизація в Англії, Франції, Японії, СІЛА, а потім і в країнах, що розвиваються, – Аргентині, Бразилії, Чилі, Мексиці. Великобританія першою на Заході пішла по шляху масової приватизації і досягла найкращих результатів, набувши досвіду, який став предметом пильного вивчення урядами і дослідниками багатьох країн.

Хронологічно

процес приватизації у Великобританії можна розділити на такі основні періоди. В 1979 – 1984 pp. здійснювався продаж переважно підприємств конкретних галузей, що вмотивовувалося передусім прагненням зменшити потребу державного сектора в позиках. Це був період “малої приватизації” по-британському, коли в приватний сектор передавалися невеликі компанії. З 1987 р. і по сьогодні в Англії відбувається процес активного розпродажу галузей комунального господарства з метою посилення конкуренції в цих галузях.

Головна особливість приватизації у Великобританії полягає в тому, що вона охопила

не тільки промислові галузі, яким властива конкуренція, але й державні компанії в телекомунікаціях. Було також виведено з державного сектора об’єкти газо-, водо – і електропостачання.

Продаж державних підприємств у Великобританії супроводився збереженням старих або створенням нових механізмів регулювання їх діяльності. При приватизації великої кількості державних корпорацій уряд резервував спеціальну, так звану золоту акцію, яка давала можливість йому контролювати нову компанію.

Іншою країною, яка серед розвинених капіталістичних країн пішла шляхом приватизації, була Франція. До середини 80-х років державний сектор в економіці цієї країни був найбільшим у Західній Європі. Він значно перевершував державний сектор Великобританії. З цієї причини французька приватизація була безпрецедентною. Програма приватизації у Франції розраховувалась на п’ять років і охоплювала 65 компаній. Її механізм грунтувався на поєднанні централізованого регулювання і ринкових важелів. Всі повноваження на проведення приватизації виявилися сконцентрованими в руках міністерства економіки, фінансів і приватизації. Головним у французькій приватизації було формування в її процесі стабільних акціонерів. Поряд з цим ще ряд чинників забезпечили успіх приватизації. Це обмежений об’єм відкритої ринкової пропозиції, пільги для індивідуальних акціонерів, вибір конкретних компаній, викуп підприємства працівниками. Найважливіший урок французького досвіду полягає в тому, що приватизація там – це організований згори процес. Іншими словами, вона є економічною політикою держави, де політична воля головна умова її успіху.

Процеси приватизації, які розгорнулися в країнах Західної Європи в кінці 70-х – початку 80-х років, перекинулись на Азію. Приватизація, зокрема в Японії, передбачає не тільки передачу прав власності приватним власникам, але й скасування законів про створення деяких державних підприємств та зміну їх форми. Публічна корпорація акціонується (це проміжний етап), а потім акції продаються на фондовій біржі. Після цього вона стає приватною. Акціонерна компанія, або пайове товариство, приватизується відразу шляхом продажу державної частки в її капіталі.

З середини 70-х років у США стала надзвичайно швидко поширюватись колективна форма власності – перехід підприємств у володіння їх працівників за допомогою програм фінансового механізму (наділенням акціями працівників). Ці програми створені в 50-х роках. Вони забезпечували найманим працівникам колективне володіння всім акціонерним капіталом або його частиною. З 1974 p., коли конгрес США затвердив близько 20 законодавчих актів, що стимулювали ці програми, створення колективної власності стало привабливою справою як для працівників, так і для власників підприємств. Державне податкове стимулювання сприяло швидкому росту компаній з колективною власністю. Наділення акціями працівників сьогодні в США набуває найбільш поширеної форми колективної власності.

Формально в рамках компанії створюється траст або фонд накопичення, в якому міститься частка акціонерного капіталу кожного працівника компанії, і цей капітал контролюється довіреною особою, яка діє від імені всіх працівників. Таким чином, колективне співволодіння підприємством або його частиною поєднується з індивідуальною власністю кожного працівника з усіма фінансовими благами, які з цього випливають. У США дані програми дістали широку підтримку політиків, які належать як до консерваторів, так і до лібералів.

Такі програми могли б стати першим кроком у процесі української приватизації. Деякі елементи реалізованих програм важливі у тих випадках, коли ставиться завдання досягти необхідного балансу між соціальною справедливістю, економічною ефективністю та прибутковістю.

З кінця 70-х – початку 80-х років процес передачі державних підприємств та іншої власності в руки приватного капіталу почався в країнах, що розвиваються. Багато цих країн активно розглядають можливість перебудови економіки за допомогою приватизації.

Особливий інтерес для України становить досвід приватизації латиноамериканських країн. Найбільш системно приватизація здійснювалася в Чилі, Мексиці і Аргентині, де передача у приватні руки державних компаній відбувалася в основному планово, хоч, звичайно, й не без деяких порушень термінів.

У Бразилії, Венесуелі, Болівії терміни приватизації неодноразово переносились. Бразилія, Аргентина і Мексика входять до “великої трійки” неформальних лідерів регіону. В Болівії програма приватизації загальмувалася в 1992 р. внаслідок недосконалої схеми масових протестів профспілок. На сьогодні процес приватизації майже завершений в Чилі, Мексиці і Перу, успішно відбувається він в Уругваї, Еквадорі та інших країнах.

Відомо, що з усіх лостсоціалістинних країн, в яких проводилися ринкові реформи, в найсприятливіших умовах опинилася колишня НДР. Але висловлюючи оптимістичні прогнози щодо приватизації в Східній Німеччині, слід зазначити, що тут має місце явна ейфорія як в оцінці можливостей її нових форм, так і в плані темпів і масштабів їх поширення. Існує велика різноманітність проблем, з якими ще доведеться зіткнутися східним німцям. Однією з таких наболілих проблем процесу приватизації є проблема зайнятості. Разом з нею існує ще цілий ряд невирішених питань.

Форсування приватизації в Східній Німеччині досить суперечливе, воно заслуговує на пильну увагу і вивчення з тією метою, щоб не повторювати зроблені там помилки в той же час використати все цінне.

Корисним для України може бути також польський досвід приватизації, оскільки Польща в східноєвропейському регіоні займає провідне місце в процесах зміни форм власності. Виходячи з досвіду цієї країни, потрібно зазначити, що успішних результатів у проведенні тієї чи іншої реформи можна досягти лише в тому випадку, коли вивчені всі слабкі і сильні фактори процесу і коли стикаєшся з труднощами на практиці.

В Угорщині, як і в інших європейських країнах, найважливішою умовою і передумовою переходу економіки до ринку була широка приватизація державної власності. Це приватизація маятникова з коливаннями то в бік більшої централізації, то в бік децентралізації процесу. Першому етапу, що почався ще до зміни політичної системи, властива спонтанна приватизація. Другий етап, який почався в 1990 p., позначений посиленням централізації.

З середини 1991 р. розпочався новий етап приватизації, що характеризувався поворотом у бік децентралізації. В цей час посилилась самоприватизація. В 1992 р. було створено ДАСВ (Державне акціонерне суспільство власності), в розпорядження якого держава передала право власності і керування підприємствами (повністю або частково). Господарем підприємств, які підлягають приватизації, є державний орган. На відміну від цього органу, ДАСВ діє як акціонерне товариство.

Приватизація в Чехії з самого початку була задумана як система заходів, які втілювались в життя одночасно. Перша особливість чеської приватизації це – реституція. Старим власникам була повернута власність, яку вони втратили після 1949 р. В результаті тільки одного цього кроку в руки приватних осіб перейшло 70 тис. будівель, більше 30 тис. промислових об’єктів і 50 % державних лісів і сільськогосподарських угідь.

Приватизація в Чехії була розділена на малу й велику. В ході малої приватизації приватизовувались магазини, ресторани, готелі і підприємства сфери обслуговування. Мала приватизація торкнулася головним чином підприємств роздрібної торгівлі. Цікавий чеський досвід приватизації великих підприємств. У кожному окремому випадку складалися добре пророблені плани і схеми.

Досвід постсоціалістичних країн Східної Європи, набутий в процесі приватизації в період переходу до ринку, свідчить, що ця зміна власності не тільки вдосконалює господарські механізми, а й породжує низку складних проблем: в Німеччині збільшилась кількість безробітних, у Польщі старе виробництво розвалювалось набагато швидше, ніж створювалось нове, в Угорщині населення уникало участі в приватизації, в Чехії протидіяли структури, що ратували за трудові колективи.