Види зовнішньоекономічної діяльності

Зовнішньоекономічна діяльність

1 ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ ОСНОВИ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА

1.2 Види зовнішньоекономічної діяльності

Розвиток цивілізації викликає постійне залучення окремих держав у міжнародні господарські зв’язки, що веде до створення єдиної світової економіки. Усі країни світу розвиваються за загальними економічними законами, що обумовлює пріоритет економічного характеру міжнародних відносин.

Постійно ускладнюється структура потреб, рідкісність та віддаленість ресурсів вимагають

усе більш ефективних засобів обміну не тільки між регіонами всередині окремої держави, а й між самими державами та світовими регіонами.

Економічний розвиток та приріст населення в різних регіонах світу відбуваються нерівномірно, що також викликає необхідність розширювати міжнародні обміни, які сприяють розвитку нових ринків (товарів, послуг, праці, інформаційних, фінансових та ін.). імпорту сировини, технологічному й інформаційному обміну, науковим, науково-технічним, виробничим, культурним і іншим зовнішньоекономічним зв’язкам.

Зовнішньоекономічні зв’язки – це комплексна система

різноманітних форм міжнародного співробітництва держав та їхніх суб’єктів у всіх галузях економіки. До суб’єктів держави належать носії прав і обов’язків, покладених на них державою. Це регіони, що перебувають на самоврядуванні, суб’єкти господарювання (господарські товариства, унітарні підприємства та ін.) й індивідуальні підприємці.

Категорія зовнішньоекономічні зв’язки є історичною й економічною одночасно. Як історична категорія зовнішньоекономічні зв’язки є продуктом цивілізації. Бонн виникають з появою держав і розвиваються разом з ними. Особливо могутній поштовх розвитку цих зв’язків дало розкладання феодалізму. Перехід від натурального господарства до товарно-грошових відносин викликав різкий стрибок у розвитку національних ринків окремих держав та в обміні товарами цих національних ринків, що призвело до розширення і поглиблення інтернаціональних зв’язків і міжнародного обміну в економічній сфері державних відносин.

Як економічна категорія зовнішньоекономічні зв’язки являють собою систему економічних відносин, що виникають при русі ресурсів усіх видів між державами й економічними суб’єктами різних держав. Ці двосторонні відносини охоплюють усі сфери економічного життя держави і, насамперед, 1 виробничу, торгову, інвестиційну і фінансову діяльність.

Сутність зовнішньоекономічних зв’язків як економічної категорії виявляється в їх функціях.

Такими функціями є:

– організація й обслуговування міжнародного обміну природними ресурсами та результатами праці в їх речовино-вартісній формі;

– міжнародне визнання споживчої вартості продуктів міжнародного поділу праці;

– організація міжнародного грошового обігу.

Зміст першої функції полягає в доведенні продуктів, що видобуваються як природні ресурси, і товари, які отримані у процесі міжнародного розподілу праці, до конкретних споживачів через обмін продуктів і результатів праці в їх речовинній і вартісній формі. Організація обміну одночасно передбачає й обслуговування цього обміну.

У процесі виконання другої функції відбувається завершення акта товарно-грошових відносин та закінчення обміну грошей на продукт міжнародного поділу праці, у результаті чого споживча вартість (її практичне значення) цього продукту отримує міжнародне визнання.

Змістом третьої функції є створення за допомогою механізму цих зв’язків умов для безупинного руху грошей у процесі здійснення різних міжнародних розрахунків.

Одночасно зовнішньоекономічні зв’язки виступають інструментом впливу па економічну систему держави, що здійснюється через механізм зовнішньоекономічної діяльності.

У сучасному світовому господарстві зовнішньоекономічні зв’язки виступають як фактори зростання національного доходу держави, економіки народногосподарських витрат та прискорення науково-технічного прогресу.

Здійснення цих зв’язків дозволяє перенести міждержавне співробітництво зі звичайного обміну товарами на торгівлю послугами, спільне розв’язання техніко-економічних завдань, розвиток наукової та виробничої кооперації й інших форм спільної господарської діяльності, у тому числі створення спільних підприємств.

Через механізм зовнішньоекономічних зв’язків попит на товари і послуги світового ринку переноситься на внутрішній ринок тієї чи іншої держави. Це викликає потребу в розвитку продуктивних сил, що, у свою чергу, сприяє розвитку промисловості, сільського господарства, торгівлі, сфери послуг та фінансових установ.

Розвиток внутрішнього ринку країни веде до випередження обсягу пропозиції над обсягом попиту усередині держави, що викликає розширення зовнішньоторговельних операцій, здешевлення вартості капіталу і зниження витрат виробництва і обігу.

Ефективність організації зовнішньоекономічних зв’язків і механізму управління ними багато в чому визначається класифікацією зв’язків.

Під класифікацією зовнішньоекономічних зв’язків слід розуміти розподіл цих зв’язків на конкретні групи за певними ознаками для досягнення поставлених цілей. Класифікаційна система зовнішньоекономічних зв’язків складається з видів та форм зв’язків.

Вид зовнішньоекономічних зв’язків це сукупність зв’язків, об’єднана однією спільною ознакою, наприклад напрямком товарного потоку і структурною ознакою.

Класифікаційна ознака, пов’язана з напрямком товарного потоку, визначає рух товару (послуг, робіт) з однієї країни в іншу, тобто відображає вивезення товару з країни або ввезення його в цю країну. За цією ознакою зовнішньоекономічні зв’язки поділяються на експортні, пов’язані з продажем і вивозом товару, та імпортні, пов’язані з купівлею та ввезенням товару.

Структурна ознака класифікації зовнішньоекономічних зв’язків визначає груповий склад зв’язків. Він пов’язаний зі сферою економічних інтересів та з основною метою зовнішньоекономічної діяльності держави. За структурною ознакою зовнішньоекономічні зв’язки поділяються на:

– зовнішньоторговельні,

– фінансові,

– виробничі,

– інвестиційні.

Форма зв’язку – це спосіб існування цього виду зв’язку, зовнішній прояв (зовнішній вигляд, оформлення) сутності якогось конкретного зв’язку.

До форм зовнішньоекономічних зв’язків відносять торгівлю, бартер, туризм, франчайзинг, лізинг та ін.

Експорт – це вивезення товару, робіт, послуг, результатів інтелектуальної діяльності, у тому числі виключних прав на них, з митної території за кордон без зобов’язання про зворотне ввезення. Факт експорту фіксується в момент перетинання товаром митного кордону, надання послуг та прав на результати інтелектуальної діяльності.

До експорту товарів прирівнюються окремі комерційні операції без вивезення товарів з митної території за кордон.

Імпорт – ввезення товару, робіт, послуг, результатів інтелектуальної діяльності, у тому числі виключних прав на них, на митну територію через кордон без зобов’язання їх повернення. Факт імпорту фіксується в момент перетинання товаром митного кордону, одержання послуг та прав на результати інтелектуальної діяльності.

Імпорт підраховується в цінах СІФ, у результаті чого він перевищує вартість експорту приблизно на 1/10.

СІФ (англ. CIF – cost, insurance and freight) – вартість, страхування, фрахт – це умова постачання, за якої продавець оплачує перевезення товару до пункту призначення (зазвичай це порт у країні імпорту) та витрати зі страхування товару на час перевезення. Тому ціпа СІФ містить у собі витрати з вартості товару, його фрахту і страховки.

Реекспорт – це продаж та вивезення за кордон раніше завезеного товару, який не зазнавав в реекспортованій країні жодного виду обробки. За митною статистикою реекспортними вважаються також операції, за яких товари, що передаються, відправляються новому покупцю без завезення в реекспортовану країну. Об’єктом реекспорту найчастіше є товари, що продаються на міжнародних аукціонах та товарних біржах.

Торгові фірми здійснюють реекспортні операції для одержання прибутку завдяки розходженню цін на той самий товар на різних ринках. Країна, фірма якої здійснює реекспорт, дістає торговий прибуток і вигоди від надання транспортних послуг, проведення страхових, кредитних та інших операцій з просування товарів.

Реекспортні операції передбачають укладання двох зовнішньоторговельних угод реекспортером. За першим договором він купує товар, а за другим – продає його.

Бажаною умовою для проведення реекспортних операцій є наявність території, на якій товари не обкладаються податками, наприклад, вільних економічних зон. Товари, які ввозять на територію таких зон, не обкладаються митом та звільняються на увесь час зберігання від податків. У випадку продажу товарів усередину країни при переміщенні їх через митний кордон сплачується мито, а у випадку реекспорту товари вивозяться без будь-яких митних формальностей.

Реекспортні операції здійснюються, як правило, на замовлення кінцевого імпортера, який не має виходу на ринок країни – експортера і не бажає нести витрат, які пов’язані з таким виходом. Іноді причиною реекспортних операцій є торгово-політичні умови, що обмежують експорт або імпорт до деяких країн.

Перевезення товарів транзитом через країну як реекспорт не розглядається.

Реімпорт – це придбання й завезення через кордон раніше експортованого товару, що не зазнав там жодної переробки чи доробки. До таких операцій належить повернення забракованих покупцем товарів, повернення товарів, не реалізованих на аукціонах та через консигнаційні склади. Основною ознакою реімпортних операцій є дворазове перетинання товарами кордонів своєї країни – при вивезенні й при ввезенні. Повернення через кордон вітчизняних товарів з виставок та ярмарків до реімпорту не належить.

Зовнішньоторговельна діяльність являє собою підприємницьку діяльність в царині міжнародного обміну товарами, роботами, послугами, інформацією, результатами інтелектуальної діяльності, у тому числі виключними правами на них (інтелектуальна власність). При цьому під товаром розуміють будь-яке рухоме майно (включаючи усі види енергії) і віднесені до нерухомого майна повітряні, морські судна, судна внутрішнього плавання та космічні об’єкти, що є предметом зовнішньоторговельної діяльності. Транспортні засоби, використовувані при договорі про міжнародне перевезення, товарами не вважаються.