“ВНЕСОК УКРАЇНСЬКИХ УЧЕНИХ У РОЗВИТОК КОСМОНАВТИКИ”
Урок-конференція
Мета. Поглибити знання учнів про розвиток ракетно-космічної техніки; ознайомити учнів з досягненнями українських учених у галузі космонавтики; розвивати інтерес до науки; вчити учнів самостійно працювати з науково-популярною та довідниковою літературою; формувати почуття патріотизму й національної гордості.
Тип уроку. Урок узагальнення та систематизації знань.
Обладнання. Портрети українських учених, тематична газета, виставка учнівських
Методичні поради. Для оформлення кабінету фізики (залу) бажано підготувати плакати, використавши вислови: “Людство не лишатиметься вічно на Землі, а в погоні за світлом і простором спочатку несміло проникне за межі атмосфери, а потім завоює собі весь навколосонячний простір” (К. Е. Ціолковський).
“Щоб бути успішним у житті, треба довести, що ти умієш щось зробити. Людині, яка вже досягла чого-небудь у житті, – довіряють і дають усе нові й важчі завдання”
“Один дивак запитав… і замислився мудрець: “Чому в космосі, заповненому мільярдами гарячих зір, неймовірний холод? ” та інші.
У перерві між першим і другим відділеннями можна провести бліц-вікторину “Запитання – відповіді”. Можливий такий спосіб її проведення: запитання вікторини написати на окремих картках, вказавши на них число балів, якими оцінено повні відповіді. Учневі, який перший вийшов відповідати, надається право брати картки із запитаннями і відповідати на них доти, доки він відповідатиме правильно. Як тільки він виявить незнання, виходить другий учень і т. д. Якщо правильну відповідь не можуть дати учні, це робить учитель (ведучий).
Учитель може дібрати складніші задачі й запитання, тоді проведення бліц-вікторини варто готувати заздалегідь. Задачі й запитання помістіть у стінній газеті “Юний фізик” за 10-15 днів до конференції під заголовком “Подумай вдома”. Зауважте, що ці завдання входитимуть до програми фізичної конференції. Кожне завдання оцініть у балах. Учні готують відповіді на окремих аркушах паперу із зазначенням прізвища й класу. Правильність відповідей за 2-3 дні до конференції перевіряє учитель. Журі оцінює відповіді учнів і нараховує бали. Голова журі (учитель) оголошує результати проведеної бліц-вікторини. Переможці нагороджуються.
Якщо конференція проводиться для кількох паралельних класів, то бажано мати спарений урок.
Програма конференції
І. Відділення
І. Розвиток ракетно-космічної техніки
1. Вступ.
2. Видатний творець практичної космонавтики – академік Сергій Корольов.
3. Михайло Янгель – творець ракетно-космічної техніки.
4. Володимир Челомей – “батько” ракети-носія “Протон”.
5. Валентин Глушко – конструктор рідинних ракетних двигунів.
ІІ. Бліц-вікторина: “Запитання – відповіді”
II. Відділення
III. Піонери теоретичної космонавтики
1) Олександр Засядько – видатний конструктор бойових ракет.
2) Костянтин Костянтинів – послідовник О. Засядька.
3) Михайло Кибальчич – талановитий винахідник, автор проекту оригінального літального апарата з реактивним двигуном.
4) К. Е. Ціолковський – фундатор теоретичної космонавтики.
5) Юрій Кондратюк – “завойовник міжпланетних просторів”.
6) Михайло Яремович та Ігор Богачевський – творці міжпланетних станцій.
IV. Підсумок (заключне слово вчителя)
Хід уроку
I. Відділення
I. Розвиток ракетно-космічної техніки
Вступ (слово вчителя або ведучого в супроводі запису пісні чи інструментальної п’єси).
Вступ людства в космічну еру був підготовлений всією його попередньою, жагою пізнати нове, раніше невідоме.
Запитання: “Що там за горизонтом?” – ніколи не давало людям спокою. Намагаючись відповісти, людина не шукає матеріальних благ, нею керує сила цікавості, прагнення до пізнання невідомого.
Якщо експедиція Колумба відкрила новий континент, назва якого Америка, ГО космічні дослідження відкрили для людства в мільярди разів більший “континент” – космос з усіма його планетами, зорями та іншими утвореннями. Це відкриття настільки велике, що у майбутньому змінить долю людства.
Космонавтика – це одна з тих галузей науки і техніки, куди можуть безмежно вкладатися людські знання. Подальший розвиток космонавтики приведе до злету інтелектуальної й матеріальної могутності людства.
Свій внесок у розвиток космічних досліджень зробили вчені різних країн і народів. Сьогодні слово про українців – творців ракетно-космічної техніки. Коли йдеться про розвиток ракетно-космічної техніки в колишньому СРСР, то, як правило, світ пов’язує це з ім’ям видатного творця практичної космонавтики академіка Сергія Корольова, під керівництвом якого був запущений перший в історії людства штучний супутник Землі.
Його, до речі, сприймають як представника російського народу, мало хто знає, що Сергій Корольов – українець. Свою належність до українського народу він засвідчив власноручно, заповнюючи анкету при вступі до Київського політехнічного інституту в 20-х роках.
Перший учень. Народився Сергій Павлович Корольов (мал. 1) (родове прізвище Королів) у Житомирі 12 січня 1907 року, у 1924 році закінчив першу Одеську будівельну профшколу, два роки навчався на механічному факультеті Київського політехнічного інституту, пізніше перевівся на навчання до Московського Вищого технічного училища, яке закінчив у 1930 році. Почав працювати в Центральному аеродинамічному інституті (ЦАД1) на посаді старшого інженера, потім – керівника групи з вивчення реактивного руху. У цей час розробив низку оригінальних конструкцій. Особисті контакти з К. Е. Ціолковським, вивчення його праць у галузі аеродинаміки, ракетної техніки й теорії міжпланетних сполучень, спільна праця з одним із основоположників і винахідників у галузі ракетної техніки Ф. А. Цандером сприяли початку фундаментальних наукових досліджень Корольова в галузі ракетної техніки. У 1934 році вийшла його праця “Ракетний політ у стратосфері”, яку К. Е. Ціолковський назвав розумною, змістовною, корисною. Корольов розробив багато проектів керованих ракет, ракетопланів, балістичних і геофізичних ракет, ракет-носіїв тощо. Протягом багатьох років спрямовував роботу провідних науково-дослідних конструкторських колективів на розв’язання грандіозних комплексних завдань у ракетній та космічній техніці.
Мал. 1.
С. П. Корольов – найвидатніший конструктор ракетно-космічних систем, які забезпечили дослідження космічного простору, а саме: першого штучного супутника Землі, який поклав початок космічної ери; наступних супутників, що ознаменували початок нової епохи у вивченні фізичних властивостей космічного простору. Це перший політ до Місяця і фотографування його зворотного боку; це космічний корабель “Восток”, на якому 12 квітня 1961 року Ю. О. Гагарін уперше здійснив сміливу мрію людства – політ за межі атмосфери; це космічний корабель “Восток”, на якому 10 березня 1965 року О. А. Леонов здійснив перший вихід людини у відкритий космічний простір.
Ведучий. Так, Сергій Корольов, уродженець Житомира, належить до найвидатніших українців, ім’я якого навічно вписане золотими літерами в історію світової цивілізації. Його титанічний подвиг для майбутнього людства був можливий за чіткої й злагодженої роботи багатьох колективів, на чолі яких стояли й інші наші земляки. У зв’язку з цим насамперед хотілося б назвати академіка Михайла Янгеля.
Другий учень. Народився Михайло Янгель 7 листопада 1911 року у селі Зирянове Іркутської області в родині переселенців із Чернігівщини. Закінчив у 1937 році Московський авіаційний інститут. Тема його дипломного проекту: “Висотний винищувач з герметичною кабіною”. Керівник роботи, відомий авіаконструктор Полікарпов, так зацікавився цією працею студента, що дав пряму вказівку помічникам: “Не впустіть цього студента. В науку він іде слідами Ломоносова. Подумайте, чим допомогти йому, що треба зробити, аби він залишився після закінчення інституту працювати в КБ”.
Мал. 2.
Через рік молодого інженера Михайла Янгеля направили до Америки для ознайомлення з рівнем розвитку авіаційної техніки. Через деякий час він повертається на батьківщину і після закінчення у 1952 році Академії авіаційної промисловості очолює науково-дослідний інститут.
Через два роки Янгель повертається на землю своїх батьків, з 1954 року йому доручають керувати КБ в Дніпропетровську. Тут, на “Південмаші”, Михайло Кузьмич створив новий напрямок і свою школу з конструювання рекет і космічних апаратів різного призначення, зробив вагомий внесок у вивчення верхньої атмосфери та навколишнього космічного простору за програмою “Космос”, “Інтеркосмос” і, звичайно, окрема сторінка його діяльності – це грізні бойові ракети.
Ім’ям Михайла Янгеля названо кратер на Місяці, а Федерація космонавтки колишнього СРСР встановила іменну медаль, присвячену нашому видатному співвітчизнику. Пам’ятає про свого сина й Україна. Його ім’ям названо вулиці в Києві, Дніпропетровську, Харківський інститут радіоелектроніки та завод “Південмаш”, що у Дніпропетровську.
Ведучий. До цієї славної плеяди творців космічної техніки належить ще Один наш земляк – академік Володимир Челомей – “батько” ракети-носія “Протон”, за допомогою якої були виведені в космос космічні кораблі “Союз”, “Мир”, “Прогрес”, автоматичні станції “Вега” для вивчення Венери, комети Галлея.
Третій учень. Народився Володимир Миколайович Челомей 30 червня 1914 року в місті Сідлець на Українському Підляшші (тепер – Польща) в учительській родині. Дитинство і юність пройшли в Полтаві, з 1926 року його життя пов’язується з Києвом, куди переїхали батьки.
У 1937 році Володимир Миколайович Челомей закінчив з відзнакою Київський авіаційний інститут. Наукою почав займатися ще студентом. Щасливе поєднання глибокого теоретичного проникнення з чудовою винахідливістю інженера особливо яскраво проявилося під час його роботи в галузі ракетної техніки. Працюючи в Центральному інституті авіаційного машинобудування, він втілює свою студентську мрію – створює новий тип двигуна, який знайшов широке використання в крилатих ракетах та інших реактивних уставках. Володимир Миколайович є автором нової ідеї розкриття крила ракет у повітрі, технічне вирішення якої визнане зараз у всьому світі.
У 1959 році Челомея призначають генеральним конструктором КБ, де за участю суміжних організацій була створена ракета-носій “Протон”, що знаменувало собою початок нового етапу в освоєнні космосу. Згодом у цьому ж КБ були створені станції серії “Салют”, ракети-носії та штучні супутники Землі “Політ”, “Космос” та ін.
Протягом багатьох років В. Челомей викладав теорію коливань і механічних процесів, керував відповідною кафедрою у Московському Вищому технічному училищі ім. М. Е. Баумана, де проявив себе блискучим популяризатором науки. З 1974 року В. Челомей – член Міжнародної академії астронавтики.
Ведучий. До піонерів ракетно-космічної техніки ми відносимо й видатного українця – Валентина Глушка.
Четвертий учень. Валентин Петрович Глушко (мал. 3) народився 2 вересня 1908 року в Одесі. Космонавтикою почав цікавитися ще з 13- річного піку, а з 15-ти років уже листувався з К. Ціолковським. А ще через рік Глушко публікує свої науково-популярні та наукові статті з космонавтики.
Мал. 3.
Закінчивши Ленінградський університет, В. Глушко почав працювати в Газодинамічній лабораторії в місті над Невою, де сформував колектив з розробки ракетних двигунів та ракет на рідкому паливі. Організований ним колектив створював нові конструкції в Реактивному науково-дослідному інституті (1934-1938 рр.), який у 1941 році був реорганізований в Особливе КБ. У ньому Валентин Глушко був спочатку Головним, а з 1974 року і до кінця свого життя – Генеральним конструктором.
Основні теоретичні й експериментальні дослідження Валентина Петровича Глушка були націлені на створення й розвиток рідинних ракетних двигунів та космічних апаратів. Він створив перший у світі електротермічний ракетний двигун, перші в СРСР рідинні ракетні двигуни, рідинні ракети РЛА.
Під керівництвом В. Глушка створено двигуни, які встановлювалися на ракетах-носіях “Восток”, “Космос”, “Протон”.
II. Бліц-вікторина “Запитання – відповіді”
1. Члени екіпажу “Аполлон-12” А. Конрад і А. Бін розповідали, що на поверхні Місяця легко втратити рівновагу. Як це пояснити? (Сила тяжіння на Місяці у шість разів менша від земної. Отже, у шість разів менша і сила тертя.)
2. У романі Ж. Берна “Від Землі до Місяця” описано політ групи дослідників на Місяць у величезному снаряді, який вилетів зі ствола спеціально побудованої гармати зі швидкістю приблизно 16 км/с. Чи можливо здійснити такий політ на Місяць? (Неможливо. Процес проходить дуже швидко, прискорення дуже велике. Таких перевантажень людина не витримає. Крім того, пороховий заряд дає змогу розвинути швидкість лише близько 3 км/с.)
3. Серце космонавта в умовах невагомості працює зі значно меншими витратами енергії, ніж у звичайних умовах. Як це пояснити? (Відсутній гідростатичний тиск стовпа крові, який долає серце у звичайних умовах.)
4. Космонавт у кабіні автоматичної станції (АС) перебуває у стані невагомості. Що буде з космонавтом, якщо він повиснувши в кабіні, почне робити колові рухи рукою? (Згідно з законом збереження імпульсу тіло космонавта почне обертатися у протилежний бік.)
5. Космонавт, переміщуючись у кабіні космічного корабля, зробив необережний рух і зіткнувся з предметом. Чи відчуватиме він при цьому біль?(Від удару в стані невагомості космонавт відчуватиме біль так само, як і в звичайних умовах. Відомо, що для оцінки результату удару важливим є значення імпульсів взаємодіючих тіл.)
6. Каракатиця, на відміну від риб, спливає і занурюється у воду, не працюючи м’язами. Як це їй вдається? (Природа подарувала каракатиці спеціальний орган, який є безвідмовним і дуже заощадливим насосом. Він не тільки засмоктує морську воду для здійснення реактивного руху, а й змінює її густину, збільшуючи або зменшуючи вміст солі в ній, вирішуючи цим самим питання занурення і спливання.)
7. Чим зумовлений рух медузи? (Скороченням м’язів вона виштовхує з-під свого дзвоно-подібного тіла воду, отримуючи поштовх у зворотному напрямі)
8. Восьминоги, кальмари, каракатиці та інші істоти глибин моря переміщуються подібно до ракети, із силою викидаючи воду, яку вони набирають через рот. Чи може такий спосіб переміщення забезпечити їм велику швидкість руху в товщі води? (Так, вони досягають швидкості близько 216 км/год. Жодна жива істота не може врятуватися від них втечею)
9. Армфіш – невеличка рибка, що живе в Індійському океані, має реактивний двигун. Грудні й черевні плавники в неї нагадують зігнуті руки з довгими пальцями. На “ліктях” містяться отвори, що сполучені каналами з ротовою порожниною. Засмоктуючи ротом воду, рибка виштовхує її через отвори у плавники, і так пересувається. Чому ближнє до виходу ці отвори в неї звужуються? (Щоб збільшити швидкість струмини, що витікає, а отже, і її імпульс.)
II. Відділення
II. Піонери теоретичної космонавтики
Ведучий. Розповідаючи про значний внесок українців у створення ракето космічної техніки, зокрема, Сергія Корольова, Михайла Янгеля, Валентина Глушка, Володимира Челомея, ми мусимо згадати і про ту наукову базу, яку вони використали. І ось тут необхідно сказати, що до її створення причетні ще з XIX століття наші видатні земляки, які були піонерами в розвитку ракетної техніки.
П’ятий учень. Передусім це нащадок славного козацького роду із с. Лютенька Гадяцького району Полтавської області Олександр Засядько, 1797 року народження. Як вважають дослідники, цілком можливо, що саме розповідь його діда – запорізького гармаша, про начинені порохом і спеціальною сумішшю диво-рурки, які могли літати у повітрі, а відтак, влучивши у ціль, вибухали, так вплинули на хлопчика, що він поставив собі за мету розгадати таємниці козацьких ракет, а потім сконструювати і свою.
Мал. 4.
Почавши військову кар’єру в чині підпоручика артилерії, Олександр Засядько дослужився в царській армії до генерал-лейтенанта. Але поряд з військовими походами він з 1815 року захоплюється конструюванням бойових рекет, вкладаючи в цю справу свої кошти. Вийшовши у відставку, Засядько понад два роки займається експериментами і досягає успіху, сконструювавши перші зразки запалювальних і гранатних ракет трьох калібрів, а також і спеціальну установку для їхнього запуску.
Коли армійські випробування в Петербурзі підтвердили високу якість ракет Засядька, він знову повертається на військову службу, невдовзі очолює в столиці Російської імперії Артилерійське училище, спеціальну лабораторію, пороховий завод та місцевий арсенал.
У бою ракети Олександра Засядька були використані в російсько-турецькій війні 1828-1829 рр. Уже в той час вони виготовлялися тисячами, зі спеціальних станин їх можна було запускати по 36 штук одночасно. З лютого 1834 року у зв’язку з погіршенням стану здоров’я О. Засядько вийшов у відставку і поселився в Харкові. Помер у 1838 році, застудившись на дніпровських порогах, де хотів влаштувати прохід суден за допомогою спеціальних пристроїв. Похований у Харкові.
Ведучий. Продовжувачем справи Олександра Засядька слід вважати уродженця Чернігівщини Костянтина Костянтинова (1817 чи 1818 року народження).
Шостий учень. Костянтин Костянтинів закінчив створене Засядьком Артилерійське училище в Петербурзі і вже з 1849 року очолив тамтешній ракетний заклад, а також водночас керував Охтомським капсульним заводом.
Підставою для таких призначень послужило те, що вже в 1844 році наш земляк винайшов балістичний прилад і циліндр для навісної стрільби з гладко ствольних гармат, який давав змогу визначити швидкість польоту артилерійського снаряда в будь-якій точці траєкторії. Через три роки він побудував ракетний балістичний маятник, за допомогою якого можна було встановити закон зміни швидкості ракети від часу. Крім того, за допомогою цього приладу Костянтинів визначав вплив форми і конструкції ракети на її балістичні властивості, заклавши таким чином основи проектування ракет.
З 1861 року К. Костянтинів керував будівництвом ракетного заводу в Миколаєві, а з 1867 року – його роботою. Він створив бойові ракети, які пролітали 4-5 км, розробив технологічний процес виготовлення ракет з автоматичним контролем і управлінням окремими операціями. Він автор кількох книг, присвячених бойовим ракетами. Помер Костянтин Костянтинів у 1871 році у Миколаєві, де й похований.
Ведучий. Принципово нову для свого часу ідею запуску ракет у “Проекті повітроплавального апарата” запропонував талановитий український винахідник Микола Іванович Кибальчич, відомий народоволець, який прожив усього 28 років. Та й за таке коротке життя встиг зробити багато.
Сьомий учень. Народився М. І. Кибальчич 19 листопада 1853 року в родині священика в тихому містечку Короп на Чернігівщині. Він приїздить до Петербурга, щоб поринути в революційне життя і водночас зайнятися наукою. Це його бомбою, виготовленою на конспіративній квартирі за власною технологією, вбито царя Олександра II 1 березня 1881 року. Експерти на суді не змогли приховати свого захоплення талантом Кибальчича. Виявляється, що бомб, виготовлених ним, ще ніхто не бачив і не читав про них у науковій літературі – це було щось нове. А Кибальчич тим часом у камері смертника використовує кожну хвилину, щоб завершити проекти апарата для польоту в космос.
У журналі “Былое” (№ 4, 5 за 1918 рік) опубліковано трактат Кибальчича, який, перебуваючи в ув’язненні, за кілька днів до смерті писав: “Я вірю в здійсненність моєї ідеї і ця віра підтримує мене в моєму жахливому становищі. Якщо ж моя ідея після старанного обговорення всіма спеціалістами буде визнана здійснимою, то я буду щасливий тим, що зроблю величезну послугу батьківщині і людству”.
В останні дні свого життя Кибальчич мріяв дати людству проект космічного корабля. У страшній камері смертника він бачив зорі, до зір вів людей: “Я спокійно зустріну смерть, знаючи, що моя ідея не загине разом зі мною, а існуватиме серед людства, для якого я готовий пожертвувати своїм життям”.
Микола Кибальчич не просив помилування. Коли за два тижні до страти до тюремної камери ввійшов адвокат і почав благати смертника написати касацію цареві, Кибальчич, не слухаючи свого оборонця, урочисто передав йому проект, у якому чітко і просто були викладені принципи реактивної тяги польоту на ракеті. У цьому проекті розв’язано низку нових важливих питань: програмний режим горіння, система подачі палива в камеру згоряння, використання багатокамерних апаратів, керування польотом внаслідок зміни кута нахилу двигуна.
Експерти довели, що описаний у проекті апарат міг би триматися в повітрі. Вони зазначили, що Кибальчич перший висловив ідею застосування реактивних двигунів у повітроплаванні. Але цієї оцінки проекту Кибальчич так і не дочекався. Його життя обірвалося на двадцять восьмому році. Це вік, коли у людей щасливої долі все ще попереду.
Ведучий. Автором фундаментальних наукових результатів з теорії руху ракет є К. Е. Ціолковський, видатний учений, і винахідник, автор багатьох важливих відкриттів у аеродинаміці, ракетній техніці й теорії міжпланетних сполучень, основоположник космонавтики.
Мал. 5.
Восьмий учень. Його заслуги відомі всім. Але не всі, мабуть, знають, що Костянтин Ціолковський (мал. 5) походить з прославленого козацького роду Наливайків. Його батько народився у селі Коростятин на Рівненщині. До речі, брат видатного теоретика космонавтики деякий час ще так і підписувався: Ціолковський-Наливайко.
К. Ціолковський народився 1857 року в селі Іжевському Рязанської губернії. Після перенесеної в дитинстві тяжкої хвороби майже повністю втратив слух. Учився самостійно, в 1879 році у Москві склав екстерном екзамени на звання вчителя і з 1880 року працював учителем арифметики, геометрії і фізики в Боровському повітовому училищі Калузької губернії.
Ціолковський побудував першу в Росії аеродинамічну трубу (1897 р.) на якій здійснив низку важливих досліджень з конструювання нових видів аеропланів. У 1929 році він розробив доволі плідну теорію руху складених ракет двох типів: із послідовним і паралельним з’єднанням ракет.
Ціолковський розв’язав задачу про рух ракети в полі тяжіння і визначив запаси палива, необхідні для подолання сили тяжіння Землі. Він є основоположником теорії міжпланетних сполучень, перший вивчив питання про ракету – штучний супутник Землі – і висловив ідею про створення позаземних станцій, як проміжних баз для міжпланетних сполучень, детально розглянув умови життя і роботи на ШСЗ та міжпланетних станціях. Його дослідження з ракетної техніки й теорії міжпланетних сполучень стали основою для створення сучасних реактивних апаратів, ракетно-космічної техніки.
Ведучий. І ще одна визначна постать у космічній епопеї, яка репрезентує українців: Юрій Кондратюк – гідний син Полтавщини. Це той, хто за багато років до польотів людини на Місяць зробив для цього відповідні розрахунки, які використовували американці, відправляючи своїх астронавтів у 1969 році в цей історичний політ. Про це сьогодні знають у світі. Однак не всі знають про драматичну долю нашого видатного земляка, який тривалий час змушений був жити і ввійти в історію космонавтики під чужим іменем. Двадцять років він прожив під чужим ім’ям, під чужим ім’ям пішов у могилу, під чужим ім’ям увійшов у безсмертя.
Нині ми знаємо, що насправді піонера теорії космічних польотів, який уже в 16 років (незбагненний феномен!) розпочинає серйозні дослідження в галузі міжпланетних сполучень, звати Олександр Гнатович Шаргей.
Дев’ятий учень. Народився Олександр Шаргей (Ю. Кондратюк) (мал. 6) 21 червня 1897 року в Полтаві.
Мал. 6.
Батько, Гнат Шаргей, навчався у Київському університеті, мати, Людмила Шаргей – вчителька французької мови в гімназії. Олександр практично не знав своєї матері. Вона померла, коли синові ледве виповнилося чотири роки. Не знав він і батька, “вічного” студента, якого також не стало задовго до його повноліття. Жив і виховувався майбутній учений у рідних діда і баби, людей у Полтаві знаних і шанованих. У дев’ятнадцять років закінчив 2-у Полтавську гімназію і поступив до Петроградського політехнічного інституту. Війна перервала навчання в інституті, його мобілізують в армію і зараховують у школу прапорщиків при Петроградському юнкерському училищі. Тут він продовжує розпочату ще в гімназії теоретичну працю про міжпланетні польоти (самотужки опанував вищу математику, фізику, механіку, астрономію і хімію він ще в училищі). Закінчує свій перший рукопис про космічні польоти, в якому обгрунтував спосіб подолання земного тяжіння ракетою з триступеневим реактивним двигуном і вивів формулу руху цієї ракети. Пізніше він зізнався і К. Е. Ціолковському: “Над питанням міжпланетних сполучень я працюю вже 12 років. З 16-річного віку, відтоді, як і я визначив здійснимість вильоту з Землі, досягнення цього стало метою мого життя”.
А далі, ніби якийсь фатум, сильніший від земного тяжіння, стримував його космічні поривання. Починаючи з 1917 року й до самої загибелі життя і Олександра Шаргея – це суцільний калейдоскоп поневірянь, крутих поворотів, драматичних подій. Він воював у складі царської армії, потім був насильно мобілізований денікінцями, втікав з армії… Саме тоді, щоб уникнути переслідувань за офіцерську службу у Білій армії, він змінює прізвище Шаргей на Кондратюк. Пізніше Юрій Васильович Кондратюк працює кочегаром, машиністом, механіком на млині й цукровому заводі, на елеваторному господарстві, де конструює і впроваджує нове обладнання й пристосування.
Однак, космічна тематика залишається для нього головною.
Десятий учень. У 1929 році вийшла у світ книжка Ю. Кондратюка (видана. до речі, на кошти автора) під назвою “Завоювання міжпланетних просторів” (четвертий варіант його рукопису). Тут є все: від даних ракети, формули навантаження і типів траєкторій – до загальних перспектив освоєння космосу. У передмові професор В. П. Ветчинкін пише: “Пропонована книга”). К. В. Кондратюка, безсумнівно, є найповнішим дослідженням міжпланетних подорожей з усіх, що писалися в російській та іноземній літературі до останнього часу…”. Книжку прочитав С. П. Корольов і запросив Ю. Кондратюка до співпраці у галузі космонавтики, але Кондратюк від запрошення відмовився, його зупинила та обставина, що він жив під чужим прізвищем.
Книжка вийшла тиражем всього дві тисячі примірників, один із них К. Кондратюк надіслав К. Е. Ціолковському, який потім напише: “Сорок років я працював над реактивним двигуном і думав, що прогулянка на Марс почнеться через багато сотень літ. Та строки міняються. Я вірю, що багато хто з нас стануть свідками заатмосферної подорожі”. І ось, 16 липня 1969 року з мису Кеннеді стартувала ракета “Сатурн”, несучи до Місяця корабель “Аполлон-11”. Через 103 години польоту, 20 липня, корабель зробив посадку в районі моря Спокою, і 21 липня перша людина ступила на поверхню Місяця. Це був Нейл Армстронг. Через 20 хв. до нього приєднався другий астронавт, Едвін Олдрін. Один із керівників програми Джон Хубольт визнає, що політ перших у світі американських астронавтів здійснено за “трасою Кондратюка”. Юрій Кондратюк не дожив до здійснення своїх ідей, він загинув у лютому 1942 року під час оборони Москви.
Ведучий. “Не просте життя у звичайної людини. А в ученого-першопрохідця воно складніше стократ… Але щоб геній працював і жив за чужим паспортом, щоб зовсім не дбав про славу власного імені – це трапилося чи не вперше в світі! Звісно, тут були свої переплетіння долі, яких ніхто досі не наважився висвітлити. І ми раді, що великому вченому, який стільки зробив для рідної Вітчизни й усього людства, вдячні співвітчизники повернули його справжнє прізвище” (Георгій Писаренко, академік АН України, член Міжнародної академії астронавтики).
Одинадцятий учень. Не всім відомо, що практично втілював ідеї Юрія Кондратюка (Олександра Шаргея) про міжпланетні польоти ще один з видатних українців – Михайло Яремович (народився 13 жовтня 1933 року на Українському Підляшші (тепер Польща).
З 1964 року саме Михайло Яремович був відповідальним у США за створення космічних кораблів системи “Аполлон”, а з 1965 року його призначили технічним директором для проектування орбітальної лабораторії, з якої можна було б здійснити політ на Місяць.
Якщо українець Михайло Яремович займався створенням міжпланетних станцій, то інший наш земляк – Ігор Богачевський – значною мірою допоміг американцям розв’язати складні проблеми, пов’язані з поверненням астронавтів з Місяця на Землю. Формули доктора Богачевського були використані конструкторами американських космічних систем, вони також широко застосовуються в авіаційній промисловості.
Ігор Богачевський народився 7 вересня 1928 року у місті Сокаль на Львівщині. Працює у Нью-Йоркському університеті, доктор наук. Сфера наукових інтересів – магнітогідродинаміка, нелінійна хвильова механіка, космонавтика.
Ведучий (або вчитель). Українець Ігор Богачевський завжди підкреслює: “Щоб бути успішним у житті, треба довести, що ти умієш щось зробити. Людині, яка вже досягла чого-небудь у житті, – довіряють і дають усе нові і важчі завдання”.
Отже, історія засвідчує, що українці вже багато зробили в царині космічних досліджень. Довіряючи їм нові завдання, можна бути впевненими, що й з ними вони впораються. А відтак Україна ще заявить про себе як могутня космічна держава.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)