Знахідний відмінок – СЕМАНТИЧНІ ФУНКЦІЇ ВІДМІНКІВ

ІМЕННИК

СЕМАНТИЧНІ ФУНКЦІЇ ВІДМІНКІВ

Знахідний відмінок

Знахідному відмінкові належить провідна роль у вираженні функції об’єкта, охопленого дією, або об’єкта прямої дії. За семантичними зв’язками і можливостями в цьому значенні він становить узагальнюючу ланку в системі відмінків слов’янських мов У структурі вислову об’єктна функція знахідного передається відмінковою формою іменника, який позначає конкретні, не існуючі поза людською діяльністю об’єкти і понятійні ситуації реального світу. Набір змістових

ознак іменника відповідно спроектований семантичною сполучуваністю з дієсловом – предикатом, який позначає активну, динамічну, цілеспрямовану дію, що виконується особою – суб’єктом і розвивається зовні, тобто сема об’єкта проектується валентним зв’язком з предикатом, напр.:, “Сів наличники різьбити у майстерні спорожнілій” (В. Терен); “Дошки тільки-но порізав. Розставляє заготовки. Обміряє: що й до чого і які вони завтовшки” (В. Терен); “І вітер листя розгортає, бо хоче сонце з вільх зірвати” (Б.-І. Антонич); “Люби свій виноград і заступ свій дзвінкий” (М. Рильський); “Хтось варить юшку, дим і дим” (Л. Костенко).

Іменник виконує роль придієслівного члена, якому відведена вторинна за значимістю після суб’єкта – підмета позиція залежного граматичного члена. Тому присутність знахідного у внутрішньо-синтаксичній структурі речення програмується семою перехідної результативної дії, оскільки дистрибутивною морфологічною ознакою дієслова є перехідність. Залежно від ситуації, що відбиває те чи інше поняття, дієслова номінують фізичну, фізіологічну, емоційну, інтелектуальну дію тощо. Відповідний ступінь деталізації опису змісту визначає об’єктну перспективу його учасників (створення, зміна, переміщення об’єкта, співвідношення з ним, участь у його становленні), напр.: “Тешуть теслі з срібла сани, стелиться сніжиста путь” (Б.-І. Антонич); “Латаття ніжилось в озерах, хитали ряску карасі” (Л. Костенко); “Вже одспівали по дорогах гарби Швидким жнивам мелодії свої” (Є. Плужник); “І хтось останній на полі дооре Вузеньку смужку вогкої землі” (Є. Плужник); “Хмари віщують зливу” (Г. Черінь); “Налагодь струни золоті: Весна бенкет справляє” (О. Олесь).

У формально-граматичному відтворенні об’єкта функція знахідного відмінка не характеризується однаковим семним наповненням, наявність відтінків її викликана різним, не однотипним лексико – семантичним потенціалом керуючого дієслова, де міститься вказівка на різновид об’єкта: об’єкт дії, об’єкт досягнення, сприйняття, мовлення тощо. Лексико – семантичні варіанти словосполучень із знахідним охоплення предмета дією мають функціонально-синтаксичну спрямованість, тому функція об’єкта не вміщає парадигми опозиційних значень. У дослідженнях з цього питання помітний індивідуальний науковий підхід: знахідний об’єктний кваліфікується як знахідний реального об’єкта і знахідний ідеального об’єкта результативний об’єкт і внутрішній об’єкт, знахідний внутрішнього і зовнішнього об’єкта, аналіз шляхом виділення семантичних груп перехідних дієслів, які керують знахідним об’єктним, заперечення доцільності визначення відтінків об’єктного значення без реальної опори на систему мови. На думку А. Мейє, розрізнення знахідного “внутрішнього об’єкта” і знахідного “зовнішнього об’єкта” – штучне, і в цьому, і в другому випадках ми маємо справу з розкриттям значення дієслова, і немає можливості провести межу між цими двома значеннями.

Морфологічна структура опорних дієслів безвідносна до функціонального навантаження залежного іменника.

Крім дієслів у валентному зв’язку з формою знахідного перебувають предикативні прислівники, напр.: “І жаль мені, малому, стало Того сірому – сироту” (Т. Шевченко).

У тавтологічних словосполученнях функцію об’єкта виражають тільки форми знахідного, які називають результати конкретної дії, позначеної дієсловом – предикатом, напр.: “На порозі гість веселий – День блакитний, весняний… Хто постелю нам постеле у світлиці запашній” (М. Рильський).

В односкладних безособових реченнях, що відтворюють мовними засобами фізичний стан особи, знахідний відмінок виконує функцію суб’єкта, або носія стану, який нейтральний щодо ситуації, у якій він перебуває, остання не залежить від його волі. Форма знахідного в значенні суб’єкта подібно до називного аналогічної семантики у внутрішньо-синтаксичній структурі речення перебуває в позиції граматичного підмета, але на відміну від називного не виконує його ролі. Ядерному центру семантичного рівня в реальному реченні відповідає словосполучення, що складається з дієслова – присудка і підпорядкованого іменника на позначення істот, напр.: “Перед ним панів лихоманило” (П. Качура); “Йому хотілося їсти… і се його радісно хвилювало” (М. Коцюбинський); “Мене морозило, боліла голова” (В. Гжицький); “Щось тривожило мене і якесь важке, незрозуміле передчуття не давало мені спокою” (І. Цюпа); “До них… ніхто не забігав, але це ще більше непокоїло стару Щербатиху” (Г. Хоткевич).

Семантично дієслова – предикати є свого роду сигніфікаторами поведінки суб’єкта, бо формують особливу групу номінацій внутрішнього стану особи, напр.: лихоманити, нудити, непокоїти, морозити, цікавити, хвилювати, радувати, мучити, засмутити, тривожити, турбувати, веселити, принижувати, підносити, відволікати. Структура змісту цих особових і безособових дієслів передбачає наявність при них обов’язкового залежного члена, який перебуває у сфері активного впливу їх дії; дистрибутивна морфологічна ознака цих дієслів – перехідність.

Знахідний відмінок щодо дієслова – присудка може перебувати не тільки в препозиції, але і в постпозиції, що є характерним для прямого об’єкта. В обох структурно-синтаксичних варіантах речення наявні суб’єктно-об’єктні відношення, властиві планові змісту безособових речень, напр.: “Повернення Мірошниченка радувало все з’єднання” (Н. Рибак); “Марійку це хвилювало, радувало; Михайла непокоїло – чому Олена не приходить на весілля” (М. Томчаній); “Друге, що лякало його і непокоїло,- це вступні екзамени” (Г. Тютюнник). У безособових реченнях сема суб’єкта нейтралізується, крім об’єктної позиції, структурно-морфологічними ознаками дієслів, які виконують синтаксичну функцію головного члена. Так, дієслово в третій особі однини теперішнього часу або формі середнього роду минулого часу нівелює певною мірою вказівку на особу. Інфінітив у ролі головного члена речення теж не подає зовнішніх морфологічних особових ознак, напр.: “Від плову Лавріна Капусту нудить. Ще більше нудить від брудних пальців хана” (Н. Рибак); “Галку почало лихоманити” (Ю. Мушкетик).

Відмінкова форма знахідного може виражати об’єктно-докативну функцію, якщо вона позначає просторові поняття: дорога, двір, город, поле, ліс, гай, долина, яр, просіка тощо. Останнє відбувається тому, що іменники – просторові поняття – мають тут конкретно-предметне значення, яке вносить у висловлювання відтінок об’єктності, напр.: “Перейшли маленьку річку вбрід” (О. Довженко); “Перейшли автостраду, побрели маками…” (О. Гончар); “Молодий Джеря перейшов невеличкий садок” (І. Нечуй-Левицький); “Дівчина і ту стерню хутко перейшла” (Леся Українка). Відтінок об’єктності посилюється, якщо до групи назв простору із семою локатива приєднуються назви країн, регіонів, планет, частин світу, населених пунктів тощо, яким указана сема властива меншою мірою, але ці іменники вживаються при дієсловах руху, напр.: Земна куля, планета, Україна, Полтава, Крим. Розширення набору слів із дещо іншим лексичним значенням поступово “розмиває” сему локатива і сприяє формуванню об’єктних відношень. Суттєву роль при цьому відіграють дієслова руху, утворені від твірних основ неперехідних дієслів за допомогою префіксів пере,- об-, іноді ви-, с-, про-. Префікси вносять у семантику дієслова значення завершеної рухомої дії, відтвореної у словоформі доконаним видом. Іменники з просторовим значенням, потрапляючи у залежну від дієслова позицію, переймають на себе його дію, тобто стають її об’єктом. При цьому відбувається накладання двох сем – просторової, що випливає з дефініції слова, та об’єктної, яка зумовлена позицією залежного члена. Часто знахідний відмінок вживається в конструкціях з іменниками, які позначають лінійні просторові об’єкти при дієсловах з відтінком наскрізного руху, напр.: “Ріку широку гони перейшли, далі пішли” (Давид Сасунський); “Сонце давно перейшло середину неба” (В. Гжицький).

Іноді місце дії може охоплювати частину простору, весь простір або бути місцем дії навколо просторових об’єктів, напр.: “Якби я знав, що є надія справжня, що сила є пустиню перейти, Я б не боявся ні того безвіддя, ні марева” (Леся Українка); “…Скрізь я днюю і ночую, Світ увесь я обійшла і на ярмарку була” (Л. Глібов); “А я ріки перепливу, озера обійду. А до свої дівчиноньки щовечора прийду” (коломийки); “…Юрій Гагарін облетів планету і благополучно приземлився” (з газ.).