Розділ 12 СПРИЙНЯТТЯ ІНФОРМАЦІЇ НЕРВОВОЮ СИСТЕМОЮ. СЕНСОРНІ СИСТЕМИ
§ 61. Зорова сенсорна система. Будова ока. Оптична система ока
Сенсорним стимулом для рецепторів зорового аналізатора є світло – електромагнітне випромінювання з довжиною хвиль від 400 нм до 700 нм. Це лише 1/70 частина всього діапазону електромагнітних випромінювань, але його сприйняття забезпечує нас майже 90% усієї сенсорної інформації про навколишній світ.
Ми сприймаємо випромінювання Сонця й інших джерел світла, можемо бачити й предмети, які нас оточують, завдяки
Будова ока (мал. 61.1). Очі мають округлу форму, їх діаметр становить близько 23 мм. Вони розташовані в очних ямках черепа. До очної ямки прикріплені три пари м’язів, які керують рухами ока.
Око вкрите трьома оболонками. Щільну зовнішню оболонку білого кольору називають склерою. Склера
У центрі райдужної оболонки розташована зіниця – круглий отвір, крізь який світло потрапляє всередину ока. На внутрішній поверхні райдужної оболонки розміщені м’язи – радіальний та круговий, скорочення яких регулюють розмір зіниці. Зовнішній край райдужної оболонка переходить у війкове тіло, що складається зі сполучної тканини, судин, м’язів, зв’язок. За допомогою зв’язок війкове тіло з’єднується з капсулою кришталика. Кришталик – еластичне прозоре тіло, що має форму двоопуклої лінзи.
Мал. 61.1. Будова ока:
1 – окоруховий м’яз; 2 – війковий м’яз і зв’язки, 3 – райдужна оболонка; 4 – зіниця; 5 – оптична вісь ока; 6 – водяниста волога;
7 – рогівка; 8 – кришталик; 9 – склисте тіло; 10 – склера; 11 – сліпа пляма; 12 – зоровий нерв; 13 – центральна ямка;
14 – судинна оболонка; 15 – сітківка
Мал. 61.2. Формування зображення на сітківці: відстань до предмета велика (а), відстань до предмета мала (б): АВ- предмет;
В1А1 – зображення предмету; О – оптичний центр
Основний об’єм очного яблука займає округле прозоре утворення – склисте тіло. Воно надає очному яблуку шароподібної форми. Порожнини між роговицею, кришталиком і склистим тілом заповнені водянистою вологою, яку продукує війкове тіло. Завдяки цій рідині забезпечується метаболізм у кришталику, роговиці та склистому тілі, що не мають власних судин. Внутрішня поверхня очного яблука вистелена сітківкою, у якій містяться фоторецептори.
Допоміжні органи ока виконують захисні функції. Завдяки бровам піт з чола не потрапляє в очі. Повіки й вії оберігають їх від механічних ушкоджень. Внутрішня поверхня повік і передні ділянки склери вкриті оболонкою – кон’юнктивою. У верхньому зовнішньому кутку очних ямок розміщуються слізні залози, які виробляють слізну рідину. Завдяки мигальним рухам повік вона розподіляється поверхнею ока і носослізним каналом стікає до носової порожнини. Слізна рідина захищає око від мікроорганізмів і запобігає його висиханню.
Оптична система ока (мал. 61. 2). Зоровий образ предмета формується за умови, якщо промені від кожної точки його поверхні, потрапляючи на сітківку, створюють на ній чітке його зображення.
Аби це забезпечити, працюють майже всі структури ока. Очні м’язи повертають око, наводячи його на предмет. Скорочення радіального і кругового м’язів райдужної оболонки, звужуючи або розширюючи зіницю, регулюють світловий потік, який надходить в око. Цим рефлексом райдужна оболонка відповідає на зміни освітленості середовища. Судинна оболонка, яка містить темний пігмент, поглинає надлишкове світло, що потрапляє в око.
Проте власне оптичну систему ока складають його прозорі середовища – роговиця, водяниста волога, кришталик, склисте тіло. Оптична система ока подібна до двоопуклої збиральної лінзи, оптична вісь якої перетинає задню стінку сітківки. Зображення, що утворюється на задній стінці сітківки внаслідок заломлення променів в оптичній системі ока, є зменшеним і переверненим. Зоровий аналізатор обробляє інформацію, отриману від фоторецепторів, і перетворює зображення на таке, що відповідає реальній орієнтації предметів.
Пригадаймо: зображення предмета, який розміщується на великій відстані від лінзи, виходить чітким на екрані, що розташований в її фокальній площині. Якщо відстань між предметом і лінзою зменшується, зображення на екрані стає розмитим.
Сітківка ока – це екран, який має розміщуватися у фокальній площині лінзи, тобто оптичної системи ока. Тоді промені від предметів фокусуватимуться на ньому, і зображення буде чітким. Проте відстань між предметами й оком змінюється повсякчасно, отже, їх зображення мали б втрачати чіткість. Але цього не відбувається – обличчя перехожого на відстані і 10 м, і 1м за чіткістю сприйняття не відрізняються. Чому?
Кришталик здатний збільшувати або зменшувати радіус кривизни. Опуклішим кришталик стає внаслідок скорочення війкового м’яза, який стягує його капсулу. Коли м’яз розслаблюється, кришталик сплощується. Змінюючи оптичну силу, кришталик налаштовується на ближнє або дальнє бачення. Цю його здатність називають акомодацією. Акомодація відбувається безумовно-рефлекторно.
Коли око спрямоване на віддалені предмети, війковий м’яз розслаблений і акомодація є найменшою. За такого стану кришталика оптичний центр оптичної системи ока знаходиться на відстані близько 5 мм від роговиці, оптична сила цієї системи дорівнює 58,5 діоптрій, а її фокусна відстань – 17 мм. Це означає, що фокус “живої лінзи” розміщується на сітківці. Промені, що надходять до ока від віддалених предметів, можна вважати паралельними. Тому, заломлюючись, вони фокусуються на сітківці.
Якщо відстань між предметом й оком стає меншою за 5-12 м, розходження променів відносно оптичної вісі збільшується. Аби сфокусувати їх на сітківці, необхідно збільшити оптичну силу ока. Це і відбувається завдяки акомодації кришталика. Він здатний підвищувати оптичну силу ока більш ніж до 70 діоптрій (у молодої людини). Проте можливості кришталика не безмежні – наблизьте до ока палець на відстань 3-5 см, і ви відчуєте, як його образ “розмивається”. Найменшу відстань, за якої на сітківці формується чітке зображення предмета, називають найближчою точкою ясного бачення. Для підлітків вона становить 7-10 см.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)