Тема 4. УКРАЇНА В ПЕРІОД ЗАГОСТРЕННЯ КРИЗИ РАДЯНСЬКОЇ СИСТЕМИ (середина 1960-х – початок 1980-х років)
§ 22. ОПОЗИЦІЙНИЙ РУХ
2. Форми діяльності дисидентів.
Опозиціонери-дисиденти відрізнялися від революціонерів тим, що вони не закликали до насильства та не застосовували насильницькі методи. Дисиденти намагалися боротись у рамках чинних законів. Каральні органи та пропаганда називали їх “антирадянськими елементами”, хоча вони часто виступали з позицій “покращення соціалізму”. Український дисидентський рух відрізнявся
Поширеною формою діяльності дисидентів були письмові звернення (листи) керівникам УРСР і СРСР. Значний суспільний резонанс мав “Лист творчої молоді Дніпропетровська”. “Ми, творча молодь Дніпропетровська, – писали вони, – вимагаємо притягти до відповідальності всіх тих, хто влаштовує брутальні україножерські кампанії… хто переслідує чесних, відомих народові людей за те, що вони хочуть виховувати дітей в українських дитсадках, школах, технікумах і вузах”. У листі були наведені приклади
Свої звернення дисиденти направляли не тільки керівництву держави, а й оприлюднювали через зарубіжні засоби інформації. Так, текст згаданого листа прозвучав на хвилях радіостанції “Свобода”, яка вважалася тоді ворожою.
Популярною діяльністю дисидентів був “самвидав”. До цієї форми діяльності вони вдавалися через те, що в СРСР у ті роки існувала система суворого контролю за поширенням будь-якої інформації. У державі діяла жорстка цензура: спеціальні органи перевіряли всі рукописи, які пропонувалися до друку. Тому матеріали, у яких критикувалася діяльність радянського керівництва, переписувалися чи передруковувалися і передавалися з рук у руки. В. Савченко, який брав участь у підготовці “Листа творчої молоді Дніпропетровська”, згадував: “В обвинувальному висновку мені інкримінувалося розповсюдження “самвидавних” матеріалів: лекції академіка А. Аганбегяна про стан радянської економіки, промови П. Григоренка на вечорі пам’яті захисника кримських татар письменника О. Костєріна та книжки словацького літературознавця М. Мольнара “Словаки і українці””.
Дисиденти створювали підпільні групи та організації, розповсюджували листівки, виступали на різних зібраннях, похоронах однодумців. Вони також використовували трибуну відкритих судових процесів для захисту громадянських прав і критики радянської влади. В ув’язненні дисиденти не припиняли боротьбу з комуністичним режимом. З таборів вони передавали на волю свої твори та документи, повідомляли про стан засуджених, оголошували протесті голодування, не виходили на роботу.
З листа редактора видавництва “Молодь України” М. Малаша до брата – токаря Дніпропетровського заводу металургійного устаткування
Березень, 1968 р.
…Цікаві справи в Чехословаччині. Наші газети в основному мовчать, але там є чимало нового. Чехословацькі газети в Києві теж не продаються, хоч раніше були завжди. Немає й югославських, бо ті теж пишуть про все. що відбувається в Чехословаччині. Правда, газета “Нове життя”, що виходить у Чехословаччині українською мовою, прийшла Кореневичу, який її передплачує. Спочатку – без укладки, а тепер уже повністю. Будемо вірити, що й у нас скоро буде якась буча. Коли б швидше, а то далі так жити не можна. Імперія розпадається, і буде добре, якщо й Україна скаже своє слово проти неї…
(1 votes, average: 5,00 out of 5)