Розділ 1. Загальна економіко-географічна характеристика світу
Тема 3. Взаємодія суспільства і природи. Світові природні ресурси
Будь-яка взаємодія передбачає обов’язкові наслідки для тих, хто взаємодіє. І ці наслідки можуть бути як позитивні, так і негативні. Саме про це, на жаль, “забуло” суспільство, беззастережно експлуатуючи природу. Виснаження родовищ мінеральних ресурсів і величезні кар’єри та провалля, зменшення площі лісів і спустелення, забруднення поверхневих і підземних вод, “водний голод”, втрата грунтами
§11. ГЕОГРАФІЧНЕ СЕРЕДОВИЩЕ. ПРИРОДНІ РЕСУРСИ І РЕСУРСОЗАБЕЗПЕЧЕНІСТЬ
Географічне середовище. Вся історія людського суспільства – це історія його взаємин з природою. Багато тисячоліть природа є головним джерелом ресурсів і природних умов, які використовує для своїх потреб людина і від яких залежить її здоров’я. Проте характер, напрям, масштаби і наслідки перетворень природи на різних етапах розвитку суспільства були неоднакові.
На початку людина обмежувалася прилеглою територією і впливала лише на навколишнє природне середовище – частину природи, з якою контактувала безпосередньо. Традиційно вважається, що давня людина, полюючи на диких тварин і збираючи дари природи, була з нею в повній гармонії. Проте, як тепер відомо, уже в кам’яному віці людина видозмінювала природні комплекси. Адже для виготовлення зброї і знаряддя почали використовувати певні природні ресурси – камінь, дерево, кістку. У подальшому з розвитком землеробства і скотарства масштаби видозмін незайманої природи зростали.
З появою перших розвинених держав людина почала перетворювати навколишнє природне середовище у дедалі більших масштабах: споруджувала фортеці, палаци й величезні храми, зводила міста, прокладала канали, вирубувала ліси, розорювала цілину. Інтенсивна господарська діяльність супроводжувалася виснаженням родючих земель і спустеленням значних за площею територій. До того ж численні міждержавні конфлікти часто спричинювали війни, внаслідок чого страждали не лише люди, а й природа.
Поступовий розвиток цивілізації спричинив формування антропосфери – частини географічної оболонки, що охоплює все людство, як сукупність організмів. І така сукупність доволі швидко ставала дедалі впливовішою щодо навколишнього природного середовища.
Один з вирішальних етапів у перетворенні первозданної природи розпочався понад 200 років тому. Він пов’язаний з технічним прогресом, розвитком машинного виробництва, швидким зростанням кількості населення й відповідно його потреб.
Розвиток техніки, поява мануфактури і фабрик, швидка індустріалізація спричинили значне виснаження в першу чергу мінеральних і лісових ресурсів. Отже, техніка дала новий поштовх процесу інтенсивного перетворення природи з метою максимального використання її ресурсів.
Конфлікт між людиною і природою особливо загострився у другій половині XX ст. Саме тоді руйнівну діяльність людини почали порівнювати з дією геологічних сил Землі, оскільки вона набула планетарних масштабів.
Наслідком тривалих взаємовідносин людини і природи стало виникнення географічного середовища – частини освоєної людиною і задіяної нею у виробництво географічної оболонки. Нині господарська діяльність людини спостерігається практично в усіх географічних поясах Землі. З подальшим розширенням сфери діяльності людини географічне середовище починає охоплювати більшу частину географічної оболонки, а отже, не виключено, що в майбутньому воно може поглинути її повністю.
Зважаючи на сказане, украй важливо, поки ще не пізно, змінити ставлення людини до природи. Саме це мав на увазі наш видатний учений, академік В. І. Вернадський, розвиваючи уявлення про ноосферу – “сферу розуму”. Вона, розумна діяльність, має зрештою стати вирішальним чинником у системі “людина-суспільство-природа”. Адже географічне середовище є необхідною умовою існування суспільства. Тут безпосередньо відбувається життєдіяльність людини, що значною мірою визначається наявністю природних ресурсів.
Ідея раціонального, тобто розумного господарювання часто не має практичного втілення через прагнення ділових людей отримати швидкі і/або значні прибутки. Звідси й нехтування проблемами охорони природи заради власного благополуччя. А яка ваша думка, – чи можливо переконати бізнесменів у необхідності і важливості настання ери ноосфери?
Природні ресурси. До природних ресурсів відносять природні об’єкти і явища, які за даного рівня розвитку продуктивних сил використовуються або можуть бути використані для потреб людини. Природні ресурси дуже різноманітні, але єдиної, загальноприйнятої системи класифікації природних ресурсів немає (мал. 25).
Щодо вичерпаності і можливості відновлення природні ресурси поділяють на три групи:
Вичерпні відновлювані – біологічні ресурси, здатні до самовідновлення або відтворення за допомогою людини. За умов раціонально організованої експлуатації вони можуть навіть зростати, проте за надмірної їх експлуатації темпи витрачання перевищують темпи відтворення, а тому ресурси виснажуються аж до повного зникнення;
Вичерпні невідновлювані – ресурси мінеральної сировини, поклади якої утворювалися в земній корі протягом багатьох мільйонів років, а добуваються і витрачаються впродовж сотень років;
Невичерпні – ресурси (енергія сонця, води, повітря), які за раціонального їх використання здатні задовольнити будь-який обсяг потреб.
Слід зазначити, що поняття “невичерпні” є досить умовним, оскільки на обмеженій планеті, якою є Земля, не може бути нічого безкінечного. До того ж за відомих обставин будь-які ресурси можуть втратити природні властивості і через це стати обмеженими. Прикладом є, зокрема, водні ресурси, запаси яких через забруднення є недостатніми для задоволення потреб людства.
Поширеною є також класифікація за походженням і призначенням.
Мал. 25. Класифікація природних ресурсів
Видобуток і використання тих чи тих природних ресурсів можуть бути ускладнені природними умовами. Природні умови – це природні об’єкти і явища, які самі безпосередньо не використовуються, але опосередковано впливають на життєдіяльність людини. Особливо яскраво виражений такий вплив природних умов під час різноманітних катастрофічних явищ, як-от: землетруси, цунамі, повені, заметілі, заморозки тощо. Не менше впливають на господарство та діяльність людини зміна дня і ночі, пір року.
Однак межа між поняттями “природні ресурси” і “природні умови” часто досить умовна. Так, наприклад, в умовах близького залягання підземних вод може ускладнюватися ведення сільського господарства і будівництво. Але власне підземні запаси прісної води є, безсумнівно, ресурсом. Тропічні циклони на морських узбережжях завдають великих збитків господарству, а тим часом вітер, який примушує вітрову електростанцію виробляти енергію, – ресурс. Так само деревина лісів є ресурсом, а лісонасадження – сприятливими умовами для рекреації і т. д.
Ресурсозабезпеченість і природокористування. Наша планета має сприятливі умови для розвитку господарства. Але, як вам уже відомо з попередніх курсів географії, запаси різних видів природних ресурсів неоднакові і поширені нерівномірно. Тому забезпеченість ними окремих регіонів світу дуже різна. Утім цей показник залежить не лише від наявності ресурсів, а й від обсягів їх використання.
Отже, ресурсозабезпеченість – це співвідношення між запасами природних ресурсів і обсягом їх використання. Вона обчислюється або кількістю років, на які вистачить цих ресурсів, або їхніми запасами з розрахунку на душу населення.
Ресурсозабезпеченість безпосередньо пов’язана також з особливостями природокористування – цілеспрямованою діяльністю з експлуатації природно-ресурсного потенціалу задля задоволення потреб людства. Століттями люди нарощували обсяги і темпи споживання природних ресурсів, особливо не замислюючись над наслідками. Лише за першу половину XX ст. кількість видобутих мінеральних ресурсів перевищила ту, яку спожило людство за весь попередній час існування. Тим часом, потреба в мінеральній сировині неухильно зростає. Так само не зменшуються потреби зростаючого населення світу і щодо інших природних ресурсів. А це закономірно спричинює подальше наростання інтенсивності природокористування. Як наслідок, нині виникла реальна небезпека виснаження багатьох “дарів” природи.
Реалії сьогодення
Нераціональне використання деревини. Близько половини її світових заготівель дотепер використовують у вигляді палива. Більша частина цього обсягу припадає на слаборозвинуті країни Азії, Африки і Південної Америки, де щороку спалюють близько 1,5 млрд м3 деревини. Лісові масиви напівпосушливих рідколісь, особливо в Африці, нестримно деградують, що у свою чергу є одним із чинників посух, які почастішали тут.
Вихід із цієї проблеми природокористування вбачають у раціональному (розумному) природокористуванні. Суть його полягає в тому, що, інтенсивно експлуатуючи природу, використовуючи її ресурси, людина водночас здійснює низку заходів з її збереження для сьогоднішнього і майбутнього поколінь. Це завдання надзвичайно складне, особливо в справі освоєння ресурсів, які майже не поновлюються, – корисних копалин, лісів, грунтів тощо.
Досягнення на шляху до раціонального природокористування пов’язані насамперед з новими технологіями. Наприклад, широко застосовують так зване оборотне водопостачання в промисловості, коли стоки підприємств очищаються і повертаються у виробничий цикл. Побудовано також перші заводи із замкнутим виробничим циклом, в якому відходи одного підприємства є сировиною для іншого. Це відкриває широкі можливості для комбінування, наприклад у металургії і хімічній промисловості. Перспективними є спроби використання нетрадиційних джерел енергії – геотермальної, сонячної, вітрової, припливів тощо.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)