Категорія перехідності/неперехідності – ГРАМАТИЧНІ КАТЕГОРІЇ ДІЄСЛОВА

ДІЄСЛОВО

6. ГРАМАТИЧНІ КАТЕГОРІЇ ДІЄСЛОВА

Категорія перехідності/неперехідності

Категорію перехідності/неперехідності, як і категорію персональності/імперсональності, визначає синтаксична ознака: здатність або нездатність дієслова керувати іменником у знахідному відмінку (а при наявності заперечної частки не – в родовому); ця семантична особливість дієслова зумовлена його лексичною семантикою. Дієслова, що означають дію (гріти, робити, читати, писати, виховувати), здебільшого перехідні; дієслова, що означають стан (горіти,

тліти, горювати, спати, стояти), як правило, неперехідні. Усі дієслова з постфіксом – ся належать до неперехідних: боятися, битися, працюватися, сміятися та ін. У багатьох випадках морфема – ся виступає як засіб нейтралізації перехідності: нести (перех.) – нестися (неперех.), калічити (перех.)- калічитися (неперех.), класти (перех.)- кластися (неперех.), клеїти (перех.) – клеїтися (неперех.) і т. д. Отже, постфікс – ся – виразна формальна ознака неперехідних дієслів.

До формальних засобів вираження неперехідності належать також суфікси дієслівних основ – і-/-а-, – і-/-іj, – іша-/ – ішаj-, також

частково (тільки в дієсловах недоконаного виду) суфікс – ну-/-не-: кипіти – кипить, кишіти – кишить„ пашіти – пашить, синіти – синіє, золотіти – золотіє, в’янути – в’яне, жовкнути – жовкне.

Неперехідні дієслова з суфіксами основи – і-/-а – та – і-/-іj-, утворені переважно від прикметникових основ, мають перехідні відповідники з суфіксом основи – и-/-и-: коптіти – коптити, біліти – білити, синіти – синити, жовтіти – жовтити, тепліти – (у)теплити і под. Напр.: “А день біліє та біліє” (Марко Вовчок) – “А у нас хатина біла; я й полола, я й білила” (Я. Щоголів); “Хлопець то червоніє, то біліє, він тремтячою рукою тре чоло…” (Б. Грінченко) – “Сонечко стоїть низько на заході й червонить своїм світлом гарячим спечений степ” (Леся Українка). Крім формальних ознак, за якими дієслова розподіляються на перехідні й неперехідні, існують також етимологічні і лексико – семантичні.

До етимологічних ознак слід віднести вживання запозичених дієслів переважно як перехідних: ін’єктувати, інкасувати, інкорпорувати, інсинуювати, інспектувати, інспірувати, інструктувати, інструментувати, інсценізувати, інтегрувати, інтерв’ювати, кодифікувати, коментувати, компенсувати, консолідувати, контролювати, концентрувати і т. д.

Формальним показником перехідності цих дієслів виступає суфікс основи – ува-/-уj-. Виняток становлять запозичені дієслова, що вказують на співвідношення двох і більше іменників, один із яких виступає реальним, а другий – потенційним суб’єктом; у межах одного речення потенційний суб’єкт виконує роль додатка, маючи форму орудного відмінка з прийменником з. Це дієслова типу контрастувати, конфліктувати, кореспондентувати та ін., нагір.: “Надприродна лагідність прикро контрастувала з попереднім диким і грізним тоном!” (І. Франко); “Є в нього ще дві дочки, теж від першої дружини… але з ними він більш конфліктує, ніж живе в мирі” (О. Гончар); “Знов кореспондує з земляками в справі відшукання посади” (В. Самійленко).

Поділ дієслів на перехідні й неперехідні за семантичними ознаками менш чіткий і виразний, ніж за формальними І етимологічними. Окремі семантичні групи дієслів дії (наприклад, дієслова руху) належать до неперехідних, напр.: “В замурзані глухі квартали вступає вечір гомінкий” (М. Драй-Хмара); “Тінь чорна стрімко падає униз” (Л. Костенко); “Тече річка невеличка” (нар. пісня); “Я їхав машиною” (Ю. Яновський). Те саме слід сказати про дієслова, що вказують на виконання якоїсь роботи як сталого або тимчасового, професійного чи громадського виду діяльності: візникувати, каботажити, головувати, вчителювати, шоферувати й под. Цікава картина з дієсловами звучання. Ті з них, що означають мовлення, належать до перехідних (говорити, казати, мовити, вішати й под.), ті, що передають інші звуки (природні й штучні, стосовні тварин і неживої природи),- до неперехідних (вищати, гавкати, гегекати, мекати, ревти; гриміти, гуркати, брязкати, клацати, стогнати, стукати). До неперехідних належать і ті дієслова, що означають людські нечленоподільні звуки (бухикати, кахикати, ойкати, охкати, стогнати і под.). Правда, коли нечленоподільне звучання супроводжує собою акт мовлення, неперехідні дієслова стають перехідними, напр.: “Відповідь була незрозумілою. Невідомий щось прохарчав чи простогнав” (М. Ткач).

Дієслова мовлення тільки тоді належать до перехідних, коли вони виступають із семантикою інформування, повідомлення. Коли ж вони передають процес говоріння, взаємної розмови, то втрачають перехідність. Пор.: говорити що, кричати що, співати що – говорити з ким, кричати на кого, співати (мати таку здатність) і под.

Досить значна частика дієслів може бути неперехідними, не втрачаючи при цьому значення перехідності і основної лексичної семантики. Напр.: “Турчин баркою кермує” (І. Франко) – “Кермуй політ за обрії незнані” (А. Малишко); “Дівчата хапались за нависле листя, рвали й кидали його на хлопців” (І. Нечуй-Левицький) – “Десь на заметах стогнав вітер і кидав у шибки сухим снігом” (П. Панч); “Косар на луці косу дзвінко клепле” (М. Рильський) – “Коваль клепле, поки тепле” (прислів’я); “Рушнички шиті лежать у скрині, вже не клопочуть вони дівчини!” (Леся Українка) – “Мама, звичайно, як мама,- біта, підносить, клопоче” (М. Гірняк). Однак у більшості випадків утрата перехідності викликає серйозні зміни в лексичній семантиці дієслова, які ведуть до виникнення омонімів. Наприклад, дієслово клювати з перехідним значенням означає спосіб харчування птахів (брати їжу дзьобом, бити що-небудь дзьобом), а в неперехідному – реакцію риб на принаду (риба клює – не клює); дієслово копати в перехідному значенні передає семантику “рити, розпушувати землю, робити заглиблення в землі” й под., а в неперехідному – “таємно виконувати якісь дії, спрямовані проти когось”; ганяти в перехідному значенні передає повторювану дію, викликану впливом суб’єкта на об’єкт (ганяти коней, машину, людей і т. ін.), у неперехідному – “бігати, носитися без певної мети”: хлопчик ганяв подвір’ям; гатити в перехідному значенні означає “будувати греблю, запруджувати джерело, річку й под.”, в неперехідному – “бити по чомусь, стукати в що-небудь” (гатити кулаком у двері) і т. д.

Уже йшлося про те, що дієслова мовлення, вживані з інформативною метою, мають перехідне значення. Слід додати, що вони, як і дієслова розумової діяльності та сприйняття (бачити, чути, відчувати, сприймати і под.), можуть керувати не тільки окремими іменниками, але й приєднувати до себе цілі речення, пор.: Він сказав правду – Він сказав, що прийде – Він сказав: – Прийду. Див. ще приклади: “Товариш говорив щось нервово” (М. Коцюбинський) – “Говорять, що матері сльози гарячі і тверді міцнеє каміння проймають” (Леся Українка); “Приємно відчувати запах прілого листя і соснової смоли” (С. Чорнобривець) – “Відчував, що задумали щось лихе” (А. Головно)- “Не можу швидко заснути, та мені казки кажуть” (Квітка-Основ’яненко) – “Каже мати: – Ну сідайте,- ой які ж ви молодці” (П. Тичина) – “Бронця поїхала на другий день до міста сповістити інженера, що все склалося гаразд” (Л. Мартович) – “Доктор Гальванеску сповістив, щ о огляд його господарства Сахно може почати завтра” (Ю. Смолич).

Роль прямого додатка зберігається за іменником у родовому відмінку, якщо він уживається після дієслова із заперечною часткою те (пор.: принесли дрова – не принесли дров), а також тоді, коли іменник уживається для позначення частини від цілого: обламав хліба, вточили квасу, налили вина.

Від перехідних дієслів утворюються, хоч і не завжди регулярно, форми пасивних дієприкметників (говорений, писаний, співаний), від неперехідних доконаного виду – форми активних дієприкметників минулого часу (згорілий, перезрілий, накипілий).

Форми дієприслівників утворюються і від перехідних, і від неперехідних дієслів (писати – пишучи, писавши; сяяти – сяючи, сяявши).