Міграція робочої сили міжнародна

Міграція робочої сили міжнародна – переміщення працездатного населення з однієї країни в іншу в пошуках роботи, вищої заробітної плати, кращих умов життя, у процесі якого відбувається становлення і розвиток рис інтернаціональної людини-працівника та формування інтернаціональної вартості робочої сили. М. р. с. м. виникає і розвивається із становленням та еволюцією світової торгівлі і міжнародної міграції капіталу. Значних масштабів набуває наприкінці XVIII – на початку XIX ст. внаслідок промислової революції та формування технологічного

способу виробництва, заснованого на машинній праці. Загалом на стадії капіталізму М. р. с. м. спричинена передусім економічними факторами: 1) дією, зокрема, законів капіталістичного нагромадження, капіталістичного народонаселення, нерівномірності економічного розвитку, які зумовлюють відносне перенаселення в одних країнах і нестачу робочої сили в інших; 2) істотною відмінністю в умовах праці, рівнях заробітної плати та життя, умовах підприємницької діяльності та ін.; 3) циклічним характером економічного розвитку, зокрема асинхронністю економічного циклу в різних країнах; 4) нерівномірним розгортанням НТР, структурних криз і структурних реформ; 5) демографічними факторами, різницею у природному прирості населення (у XX ст. темпи щорічного приросту населення у слаборозвинених країнах становили до 2,5%, у розвинених – до 1%); 6) діяльністю ТНК. М. р. с. м. – найважливіша форма міграції населення. У М. р. с. м., спричиненій економічними факторами, виділяють матеріально-речовий зміст і суспільно-економічну форму. Щодо речового змісту – це процес переміщення людини-працівника, споживної вартості робочої сили (сукупності фізичних, розумових, організаційних та ін. властивостей людини, які вона використовує в процесі виробництва споживних вартостей) з однієї країни в іншу. В розвинені країни світу здійснюється міграція некваліфікованої, малокваліфікованої та висококваліфікованої робочої сили здебільшого з країн, що розвиваються, у розвинені. Так, у Канаді 2000-2001 бл. 23% іммігрантів мали вищу освіту. Загалом у розвинені країни емігрувало бл. 1,5 млн висококваліфікованих спеціалістів із країн, що розвиваються. З боку суспільно-економічної форми М. р. с. м. означає процес формування окремих рис людини-власника, її інтернаціональної вартості, а також інтернаціоналізації резервної армії праці, створення загонів транснаціональної робочої сили, а отже, певну сукупність відносин економічної власності між різними суб’єктами з приводу привласнення створеного нею необхідного і додаткового продуктів. Процес формування інтернаціональної вартості охоплює: 1) формування нових витрат, пов’язаних з утриманням самого працівника і членів його сім’ї. Ці витрати передбачають утримання самого найманого працівника (це зрослі фізичні, нервові, психічні, розумові витрати, спричинені підвищенням інтенсивності та продуктивності праці: споживання певної кількості матеріальних і нематеріальних благ за іншими цінами, оплата житла та ін.). Зміни в утриманні членів сім’ї, пов’язані з грошовими переказами на її утримання, а у разі міграції найманого працівника з сім’єю – споживанням інших благ і новими цінами на них; 2) нові витрати, спричинені необхідністю перекваліфікації, отримання нової професії, вивчення мови та ін.; 3) розвиток нових потреб найманого працівника в якісно новому середовищі, модифікація соціально-історичного елемента вартості робочої сили, який є відображенням розвитку матеріальних, соціальних і духовних потреб. Досвід формування інтернаціональної вартості робочої сили в країнах ЄС засвідчує, що вона утворюється на основі середніх для регіону рівнів освіти та кваліфікації працівників, середньої складності праці, середніх умов відтворення робочої сили нормальної якості. Виявом цього процесу є певне вирівнювання заробітної плати на різних рівнях залежно від якості робочої сили, дотримання міжнародних конвенцій в цій сфері та ін. чинників. Крім того, на зарплату впливає не лише інтернаціональна вартість товару, а й його ціна, що може відхилятися вгору і вниз від вартості залежно, зокрема, від попиту і пропозиції на товар, економічної кон’юнктури та ін. Загалом інтернаціональна вартість робочої сили формується на нижчому від середнього рівні, оскільки основна маса емігрантів є некваліфікованими і малокваліфікованими, використовується на не – престижних, низькооплачуваних роботах, існує дискримінація в її використанні (а отже, в умовах праці та оплаті), в обмеженні економічних, соціальних, політичних та громадянських прав. Найбільшою мірою ці процеси властиві для країн ЄС. Це зумовлено тим, що в них з 1992 скасовано будь-які обмеження на міграцію робочої сили, а отже, сформовано єдиний ринок робочої сили (уніфікація освіти, взаємне визнання дипломів, єдина професійно-трудова документація, право будувати власне житло на території іншої країни та ін.); встановлено єдине європейське громадянство тощо. Щорічно в пошуках роботи наприкінці XX ст. емігрувало бл. 25 млн осіб (на початку 80-х – бл. 20 млн осіб). У США 2000 було понад 17 млн іноземних працівників, у країнах Західної Європи – понад 10 млн, у ФРН – 3,4 млн, у Канаді – понад 2,8 млн, Австралії – майже 2,5 млн. Створюючи кращі умови праці, встановлюючи вищу заробітну плату, передусім США стимулюють приплив у країну кадрів вищої та найвищої кваліфікації, особливо молодих (майже третина всіх лауреатів Нобелівської премії в цій країні – емігранти), 2000 у сфері інформаційних технологій працювало понад 600 тис. мігрантів (18% зайнятих у цій сфері). В окремих нафтодобувних країнах Близького Сходу (Об’єднаних Арабських Еміратах, Катарі, Кувейті) іноземна робоча сила становить 70-90%. Специфічним видом експлуатації іноземної робочої сили є й використання ТНК на своїх закордонних філіалах значної частки найманих працівників (на підприємствах американських ТНК за кордоном 2001 було зайнято до 9,8 млн осіб), робоча сила яких є набагато дешевшою порівняно з національною. Важлива особливість М. р. с. м. у 90-ті XX ст.-на початку XXI ст. є масова міграція працездатного населення всередині СНД і міграційні потоки із СНД у розвинені країни. З України за 1991-2003 виїхало понад 6,3 тис. учених, а загалом бл. 7 млн осіб. Характерна ознака М. р. с. м. за сучасних умов – послаблення її стихійності та посилення регульованості окремими національними країнами і міжнародними організаціями. Таке регулювання здійснюється вирівнюванням умов відтворення робочої сили (гармонізацією заробітної плати, соціальних виплат, податкової політики, взаємного визнання свідоцтв про освіту та ін.), прийняттям єдиних законодавчих актів щодо правил міграції та еміграції працівників та ін. Ще одна особливість М. р. с. м. – зростання міграції науково-технічних кадрів (інженерів, учених, лікарів, програмістів та ін.), що дає змогу США, іншим розвиненим країнам економити значні фінансові, матеріальні ресурси на підготовку фахівців високої кваліфікації. Розвинені країни світу намагаються провадити імміграційну політику, спрямовану на оновлення іноземних працівників з метою припливу та використання найпрацездатнішої, наймобільнішої, у розквіті фізичних і розумових здібностей робочої сили. Так, бл. 60% іноземних студентів, які навчались у США, залишились надалі працювати в цій країні. Як і будь-яка форма міжнародних економічних відносин, М. р. с. м. має позитивні й негативні наслідки. Позитивні для країни – експортера робочої сили – зменшення безробіття, набуття емігрантами нових знань і досвіду, поліпшення їхніх (і членів їхніх сімей) умов життя, отримання країною-експортером додаткового джерела валютних доходів у формі грошових переказів від емігрантів, а отже, поліпшення її платіжного балансу (крім того, повертаючись після еміграції додому, наймані працівники привозять з собою цінностей і заощаджень на суму, яка приблизно дорівнює їхнім грошовим переказам). Негативні наслідки для країни-експортера – передусім відплив кадрів високої освіти і кваліфікації. Якщо виходити з оцінок середньої вартості створюваної однієї складної робочої сили в США (понад 400 тис. дол., а інженера – бл. 800 тис. дол. ще у 80-ті XX ст.), то у разі постійного виїзду з країни таких спеціалістів (а тим більше – кандидатів чи докторів наук) держава-експортер зазнає відчутних збитків, адже підготовка одного вченого, за міжнародними оцінками, обходиться державі майже в 1,5 млн дол. Працюючи за кордоном за спеціальністю, такий емігрант на відповідні суми одразу ж збільшує національне багатство країни-імпортера (оскільки освічена, кваліфікована людина-працівник – основна форма національного багатства країни). Надалі ця частка зростає з використанням складної робочої сили (її фізичних, розумових, організаторських здібностей). Щорічні чисті доходи США від праці мігрантів становлять бл. 10 млрд дол. Вагомий внесок мігрантів у поліпшення демографічної ситуації. Так, у 90-ті XX ст. вони сприяли майже 90% демографічного приросту в Європі і бл. 55% – у розвинених регіонах світу. Негативними наслідками для країни-експортера є й можливе зниження кваліфікації найманих працівників-мігрантів, а для найманих працівників країни-імпортера – зростання надмірної пропозиції робочої сили, опосередкований вплив на зниження ціни національної робочої сили та ін.