Соціологія короткий енциклопедичний словник
СОЦІОЛОГІЯ РОЗУМІННЯ – теорет.-методол. напрям соціол. думки, що сформувався наприкінці XIX – поч. XX ст. як альтернатива позитивіст, концепції “єдиної методології” природничих і соціогуманітарних наук. Розробка методол. засад С. р. мала важливе значення з погляду антинатуралістичної переорієнтації соціол. думки, її повороту до вивчення особливостей, структури і сенсу соціальної взаємодії. Ідейні джерела С. р. сягають античної доби, коли вперше було зроблено спробу концептуалізувати
Радикальним кроком на цьому шляху стали ідеї “позитивного методу” О. Конта, в руслі яких була започаткована соціологія як окрема наука. Позитивний метод, узятий за основу контівської програми розбудови соціології,
Як напрям соціол. думки С. р. конституюється під впливом “неоідеалізму” кінця XIX – поч. XX ст., зокрема, неокантіанства та концепції “наук про дух” В. Дільтея. Неоідеалісти ставили за мету вивільнити методологію наук про культуру від впливу позитивіст, натуралізму. B. Дільтей протиставляв природничо-наук “пояснення” культурно-їстор. “розумінню”. Вперше термін “С. р.” ужив М. Вебер, який розробив клас. її версію, хоча увесь наук, доробок Вебера зводити до С. р. не можна. Згідно з Вебером лише людській поведінці притаманні такі зв’язки і регулярність, які можна зрозуміло витлумачити. Соціологія – це наука, “яка прагне, інтерпретуючи, зрозуміти соціальну дію і тим самим каузально-пояснити її процес і наслідки”. Люди надають своїм діям певного суб’єктивного сенсу. Соціальна дія за своїм сенсом є такою, що співвідноситься з діями інших людей і орієнтується на них. Сенс дії, якого надають їй її “агенти”, не обов’язково мусить бути “об’єктивно правильним”. Проте соціологія прагне його зрозуміти, у т. ч. шляхом побудови раціональних схем дії, її ідеальних типів. М. Вебер не протиставляє розуміння і емпіричну верифікацію, доводячи, що розуміння у принципі доступне контролю методами “каузального зведення”. Розуміння сенсу дії дає змогу висувати гіпотези, які належить обгрунтувати об’єктивними наук, методами.
Одночасно із М. Вебером і незалежно від нього версії C. р. запропонували Ч.-Х. Кулі, Дж. Г. Мід, В. Томас, Ф. Знанецький та ін. Спільним для цих мислителів є прагнення враховувати “суб’єктивний вимір” соціальної реальності, вплив уявлень, почуттів, символів на соціальну взаємодію і її результати. Представники символ, інтеракціонізму розробили теорет. засади соціології особистості, звернувши увагу, зокрема, на суперечливе поєднання в структурі особистості власне особистісного і інтерналізованого “соціального” рівнів. Концепція розуміння є однією з теорет. засад імперативного функціоналізму Т. Парсонса (вчення про структуру і типові змінні соціальної дії), хоча у подальшому Т. Парсонс схильний віддавати перевагу “об’єктивуючим методам” – теорії соціальних систем.
Найбільш детальною і обгрунтованою спробою подальшої розробки С. р. слід вважати “феноменол. соціологію” (А. Шюц, П. Бергер, Т. Лукман та ін.). На підставі методол. засад, розроблених М. Вебером та Е. Гуссерлем, А. Шюц прагне “деконструювати” соціальні факти як об’єктивні даності і виявити їх суб’єктивне підгрунтя. Розуміння згідно з А. Шюцом – це не стільки метод соціального пізнання, скільки універсальна передумова соціальної взаємодії в цілому. Відчутний вплив ідей С. р. помітний також в етнометодології (Г. Гарфінкель, Е. Сікурел), теорії комунікативної дії (Ю. Хабермас), фреймовому аналізі (Е. Хоффман) та ін. Близьку до С. р. концепцію “розуміння чужого Я” розвивав відомий рос. культуролог і літературознавець М. Бахтін. Методи С. р. виявляють свою евристичну користь насамперед там, де сусп. реальність розглядається не лише в її об’єктивному, а її у суб’єктивному, особистісному вимірі.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)