Стилістика української мови
Стилістика безособових речень
У всіх стилях мови з неоднаковою активністю використовуються безособові односкладні речення.
Безособовими називаються такі речення, головний член яких означає стихійну дію чи стан природи або ж таку дію чи стан особи, які трапляються з нею незалежно від її волі: І світає, і смеркає, День Божий минає… (Т. Шевченко); Давненько не дощило (О. Ільченко); Немає пісні без любові, Немає пісні без труда (В. Сосюра); О, сліз таки вже вилито чимало (Леся Українка); Жаль стало батька (М.
Стилістична індивідуальність безособових речень наочно проступає при зіставленні їх із синонімічними до них двоскладними структурами, пор.: Далеко не завжди я працюю творчо і Далеко не завжди мені працюється творчо, або: Я не пишу і Мені не пишеться. В першому і третьому двоскладних реченнях особа виступає активною, від її волі залежить настання певної дії (працюю; не пишу), в другому і четвертому односкладних безособових реченнях суб’єкт дії або стану пасивний – те, що відбувається з ним, настає само по собі і не залежить від його волі, бажання.
У безособових реченнях немає суб’єкта
Семантично, також і стилістично, можливе вживання формально двоскладної конструкції замість односкладної безособової: Вже небо на сході ясніло (І. Нечуй-Левицький), підмет і присудок у цьому реченні “несправжні”, бо йдеться про природну стихію, пор.: На сході вже ясніло. Стилістична вагомість таких структур у їх логічній контрастності, незвичності, метафоричності, а отже, і в їх винятковій образності, художності: Чи зоря світає на небі, чи сонце грає, чи ніч вкриває землю, думка про тебе тліє в моєму серці (І. Нечуй-Левицький). Тільки структурно-стилістичною є також своєрідність односкладних безособових речень і двоскладних речень у тих випадках, коли йдеться про явища, процеси, які перебувають поза активною дією людини: Прожекторами небо пописано (П. Тичина) і Прожектори небо пописали -, або: Як мені хочеться взяти перо, обмокнути його в блакить неба і Як я хочу взяти перо…
Безособові речення, як жодні інші односкладні конструкції, семантично, структурно і стилістично розгалужені, не однотипні. Серед них найбільш суттєво розмежовані речення, які містять таку інформацію:
– про певні явища природи: Уже смеркалося. Незатишно, бездомно шуміли вгорі акації, накрапало (В. Дрозд);
– про фізичний чи психічний стан людини, який не залежить від її волі: Однак мене морозить; В голові йому немов світало… (М. Коцюбинський); Не щастить йому (О. Копиленко); Плакать хочеться мені, немов ображеній дитині (В. Сосюра);
– безособові речення, в яких ідеться про незалежну від волі людини наявність чи відсутність у ній чого-небудь: Чи вистачає вам на прожиток (І. Нечуй-Левицький); Вистачило сили волі йти далі… (І. Ле); А чи стане цієї каші на всіх? (І. Нечуй-Левицький); Браку є арфі струн, Співцеві слів (Леся Українка).
Найчисленнішу групу безособових речень становлять речення з особовим дієсловом, ужитим переносно, в безособовому значенні, пор.: Похмурніло навколо в ці дні (М. Стельмах) і Обличчя моє похмурніло (підмет і присудок); У тихому морі темніє (Леся Українка) і Тихо в полі, гай темніє, Наступає літній вечір (Леся Українка); Прохолодою повіяло з лісу (М. Стельмах) і Прохолода повіяла з лісу. Обидві структури синонімічні, але стилістично дещо інші: виразнішою є метафоричність змісту двоскладної конструкції.
Синтаксично розгалужені й стилістично особливі також і всі інші різновиди безособових речень: Спокою на серці в них не було (В. Собко); Де нема святої волі, Не буде там добра ніколи (Т. Шевченко); І ніде ні садочка, ні квіточки (І. Нечуй-Левицький), тобто немає, не було (еліптична конструкція); Як гарно марилось на шкільній лаві, скільки робилось сміливих… проектів (М. Коцюбинський); Враз було вбито всі хлоп’ячі надії (О. Донченко); Зоряно, тихо в просторі (0. Гончар); Жаль стало батька (М. Коцюбинський); Сором тобі таке говорити (Леся Українка); Князь рече до воїнів: – Пора! (М. Бажан) – еліптичне речення; Вранці скажете, чого вам потрібно (І. Вільде).
Безособові речення – найуживаніша, синтаксично й стилістично багатогранна група односкладних речень. Вони широко використовуються в усіх стилях мови, особливо ж у розмовно-побутовому і художньому, утворюють складну гаму перехідних типів речення – від повної безособовості в них до безособовості більш чи менш очевидної або тільки можливої. Стилістична різноманітність безособових речень має в своїй основі їх своєрідну семантику, особливо те, що зв’язок дії з діячем чи ознаки з її носієм у безособових реченнях або зовсім відсутній (коли головний член виражається безособовим дієсловом у його прямому значенні), або цей зв’язок пасивний з боку мовця, носія ознаки.
(2 votes, average: 4,00 out of 5)