ВСТУП
§3 Закономірності поширення форм земної поверхні
Пригадайте
Що таке літосферна плита?
З яких давніх материків утворилися сучасні континенти?
Що таке рельєф?
Чим відрізняються між собою платформа і область складчастості?
Закономірності розташування материків і океанів. У 6-му класі ви вже дізналися про процеси у літосфері, про особливості земної кори і форми рельєфу. А тепер час зрозуміти закономірності поширення форм земної поверхні на материках і в океанах. Допоможуть у цьому карти “Будова земної кори”
Нагадаємо, що материки і океани утворилися внаслідок руху літосферних плит. Вони складені переважно чи материковою (континентальною), чи океанічною земною корою. Літосферні плити рухаються по горизонталі відносно одна одної та зіштовхуються або розходяться. Краї океанічних плит, стикаючись із плавучішими і товщими материковими плитами, занурюються під них під кутом близько 45° (мал. 7). Стиснення, що виникає при цьому, часто супроводжується складкоутворенням по краях континентальних плит і виникненням гірських форм рельєфу. Так, наприклад, виникли гори Анди, що здіймаються
ПІВДЕННА АМЕРИКА
Мал. 7. Зіткнення океанічної та материкової літосферних плит
Унаслідок зіткнення материкових плит також утворюються гірські споруди (мал. 8). Так, Індо-Австралійська літосферна плита насувається на Євразійську плиту з півдня. На межі зіткнення цих двох континентальних плит здіймаються найвищі у світі гори – Гімалаї.
У рифтових зонах серединно-океанічних хребтів літосферні плити розходяться в різні боки і океанічна земна кора поступово оновлюється (мал. 9). Океанічне ложе, таким чином, розширюється.
Отже, сучасне розташування материків і океанів є результатом горизонтального переміщення літосферних плит, яке триває сотні мільйонів років. Межі літосферних плит проходять на материках часто по гірських системах, а в океанах – по серединно-океанічних хребтах. Материки й океани є планетарними формами земної поверхні.
ЄВРАЗІЯ
Мал. 8. Зіткнення материкових літосферних плит
Мал. 9. Розходження літосферних плит Наука стверджує
Океани мають активні зони. Рифтова зона Серединно-Атлантичного хребта є найактивнішою. Вона розширюється щорічно на 6 см, відсуваючи американські плити на захід а Євразійську – на схід. Аравійський півострів, Індостан та Австралія “дрейфують” на північний схід унаслідок формування кори в рифтовій зоні Індійського океану. Саме тому рух Африки стримується.
Практичне завдання
Спрогнозуйте, скориставшись картою на форзаці, як можуть розміститися материки і океани один відносно одного та щодо екватора через 100 млн років.
Зв’язок будови земної кори з рельєфом материків. Ви, напевне, пам’ятаєте, що найдавнішими ділянками материкової земної кори є давні (докембрійські) платформи. Давні платформи малорухливі, не зазнають складчастих рухів. Виділяють Північноамериканську, Східноєвропейську, Сибірську, Китайську, Південноамериканську, Африканську, Аравійську, Індостанську, Австралійську та Антарктичну платформи (див. форзац). Докембрійські платформи оточені молодими платформами, фундамент яких сформувався в палеозої. На платформах материків переважають рівнини, представлені низовинами, височинами, плато, плоскогір’ями. Так, на Східноєвропейській платформі утворилася Східноєвропейська рівнина, на Південноамериканській платформі лежать дві рівнини: Амазонська низовина та Бразильське плоскогір’я. Таке поєднання платформ і рівнин ви знайдете на кожному материку, що підтверджує певну закономірність у їхньому розташуванні.
У місцях проявів складчастостей простягаються різні за віком гори. Наприклад, Уральські, Скандинавські гори (мал. 10) та Аппалачі виникли у палеозойську еру. Найінтенсивніше і найпотужніше складкоутворення тривало у кайнозойську еру, в результаті чого сформувалися Альпи (мал. 10), Карпати, Кордильєри та Гімалаї. З часом гори руйнуються і їхня висота зменшується. Однак ця закономірність часто порушується, оскільки сучасний зовнішній вигляд гір значною мірою залежить від новітніх тектонічних рухів, що відбувалися впродовж останніх двадцяти мільйонів років.
Мал. 10. Старі Скандинавські гори колись були високими (1). Альпи – молоді гори (2)
Зв’язок будови земної кори з рельєфом океанів. У межах океанічної земної кори також існують платформи, які називають океанічними. Це стійкі ділянки ложа океанів. У рельєфі їм відповідають глибоководні рівнини. Рухливими ділянками океанів, як вже зазначалося, є рифтові зони, що представлені серединно-океанічними хребтами. Це витягнуті на тисячі кілометрів підводні підняття валоподібної форми, що підносяться над океанічним ложем на 2-3 км. Є в океанах особливі, так звані перехідні зони з глибоководними жолобами, архіпелагами островів і улоговинами окраїнних морів, що відрізняються значною рухливістю та великою швидкістю вертикальних рухів. Нині ці процеси найбільше спостерігаються в Тихому океані, у Середземному та Чорному морях, біля східних берегів Австралії.
ПРАКТИЧНА РОБОТА № 2
Аналіз карти “Будова земної кори”
Проаналізувавши карту “Будова земної кори”, знайдіть зони зіткнення літосферних плит; назвіть гірські системи, розташовані на межі літосферних плит і віддалені від їхніх країв, поясніть таке розташування гірських систем; назвіть давні й молоді платформи на материках. За фізичною картою світу знайдіть рівнину, яка лежить на кожній платформі; архіпелаги островів, які підтверджують високу рухливість у перехідних зонах океанів. Зробіть загальні висновки про зв’язок між будовою земної кори та формами рельєфу.
ПІДСУМКИ
Материки та океани є планетарними формами земної поверхні.
Платформам у рельєфі материків і океанів відповідають рівнини.
Областям складчастості в рельєфі материків відповідають гори.
Океанічні гори розташовані в рифтових та перехідних зонах.
Запитання і завдання для самоперевірки
Наведіть приклади держав, що розташовані на межах літосферних плит. Спрогнозуйте, які катастрофічні природні явища можуть статися на їхніх територіях.
Поясніть, чому знання будови земної кори є важливим для вивчення земної поверхні.
Поясніть, чому океанічна плита занурюється під материкову.
Назвіть усі планетарні форми рельєфу.
(2 votes, average: 2,50 out of 5)