Здобутки науки

Тема 3. ПОЛІТИЧНОЇ ТА ЕКОНОМІЧНОЇ ЛІБЕРАЛІЗАЦІЇ СУСПІЛЬСТВА (середина 1950-х – середина 1960-х років)

§ 13. НАУКОВО-ТЕХНІЧНА РЕВОЛЮЦІЯ, ОСВІТА І НАУКА

3. Здобутки науки.

Друга половина 1950-х – перша половина 1960-х років – найдинамічніша доба в історії української науки. Саме тоді було створено багато нових установ, особливо в напрямах, яких потребував розвиток військово-промислового комплексу. Характерною особливістю розвитку науки стало наближення мережі науково-дослідних установ до виробничої бази.

Інститут електрозварювання

ім. Є. Патона розробляв нові технології автоматичного зварювання, що вивело СРСР на перше місце у світі в галузі зварювальної техніки. В Інституті проблем матеріалознавства, заснованому в 1955 p., розроблялася прогресивна технологія порошкової металургії. Того ж року організований Інститут металофізики. Його вчені створили жароміцні сплави для реактивної техніки.

Історичний факт

Щорічно кількість науково-дослідних установ збільшувалася. Якщо на початку 1951 р. в республіці налічувалося 462 наукові установи, де працювали понад 22 тис. науковців, то в 1958 р. їх число зросло до 487, а кількість наукових

співробітників до 36,5 тис.

Головним науковим закладом республіки була Академія наук УРСР, яку з 1962 р. очолив академік Борис Патон.

До складу АН УРСР уходили Київський, Донецький, Дніпропетровський, Харківський, Південний (з центром в Одесі) та Західний (з центром у Львові) наукові центри, які об’єднували понад 80 науково – дослідних установ. У них працювали понад 80 тис. науковців. Крім наукових установ АН УРСР, у республіці діяла широка мережа галузевих і університетських науково – дослідних організацій і підрозділів: кафедр, лабораторій, науково-дослідних інститутів, секторів тощо. Згідно зі статутом 1963 p., АН УРСР підпорядковувалася Раді міністрів УРСР та Президії АН СРСР.

У 1955 р. був створений Інститут радіофізики та електромеханіки, у 1960 р. – Фізико-технічний інститут низьких температур, у Києві запрацював дослідницький атомний реактор.

Академія наук УРСР. м. Київ. 1950-і роки

Ігор Курчатов

Віктор Глушков

Учені харківських інститутів спеціалізувалися в галузі металургії, ядерної фізики, ядерної енергетики, керованих термоядерних реакцій тощо. Науковці цих закладів узяли участь у виконанні програми з розвитку ядерної енергетики, якою керував відомий радянський фізик-ядерник Ігор Курчатов.

Помітних успіхів в Україні досягла кібернетика. У 1957 р. в складі АН УРСР почав діяти Обчислювальний центр на чолі з Віктором Глушковим. Він працював над створенням обчислювальних машин для управління виробничими процесами, розробляв теорію швидкодіючих ЕОМ. Звичайно, кібернетики того часу займалися також оборонною тематикою: створенням приладів для наведення на ціль літаків-винищувачів і зенітних ракет, визначення координат точки запуску ворожих ракет.

Українські науковці та інженери спроектували та збудували цифрову машину “Київ” (1960), першу в СРСР машину широкого профілю “Дніпро” (1961), машини “Промінь” (1962), “Мир” (1964) та ін. У 1962 p., ураховуючи кваліфікацію співробітників та наукові досягнення, Обчислювальний центр був перейменований на Інститут кібернетики АН УРСР. За цикл праць з теорії цифрових автоматів директор інституту академік В. Глушков був відзначений Ленінською премією. Під його керівництвом укладена та видана українською мовою перша у світі “Енциклопедія кібернетики”.

Над замовленнями ВПК активно працював Інститут механіки. Він займався розробкою рекомендацій щодо подолання вібрацій корпусів міжконтинентальних балістичних ракет, теорією конструктивної міцності пластмас для ракетної техніки, проектованої Дніпропетровським конструкторським бюро “Південне”.

Світового визнання досягнули українські учені в галузі точних наук. Серед них надзвичайно вагоме місце займали розроблені наприкінці 1950-х років академіком Миколою Боголюбовим нові методи квантової теорії поля та статичної фізики. Це дало змогу обгрунтувати теорію надтекучості та надпровідності.

Відповідно до потреб оборонної галузі швидко розвивалися різні напрями фізичної науки. Фундаментальні дослідження проводились у галузі фізики твердого тіла та низьких температур, фізики напівпровідників, радіофізики, теоретичної й експериментальної ядерної фізики, фізики плазм і керованого термоядерного синтезу, астрономії та радіоастрономії. Інститут фізики в 1960 р. ввів у дію ядерний реактор, що дало можливість розвивати дослідження фізики атомного ядра. Того ж року на базі Інституту фізики було створено Інститут напівпровідників. Колектив Українського науково-дослідного конструкторсько-технологічного інституту синтетичних надтвердих матеріалів АН УРСР у 1961 р. вперше у світі одержав штучні алмази.

Перший штучний алмаз

Величезних успіхів досягла програма створення космічної техніки. Вона також здійснювалася не лише заради наукових, а й військових завдань розробки міжконтинентальних ракет. З 1956 р. генеральним конструктором космічних апаратів став уродженець Житомирщини Сергій Корольов. 11-15 серпня 1962 р. здійснив космічний політ навколо Землі перший космонавт Павло Попович, українець за походженням.

Важливими здобутками характеризувалася робота багатьох учених у галузі медицини. У середині 1950-х років під керівництвом Миколи Амосова розпочалася теоретична розробка та впровадження в практику нових методів хірургічного лікування серцевих захворювань.

Атмосфера лібералізації позитивно позначилася на розвитку гуманітарних наук. Дослідники вперше отримали доступ до архівних матеріалів радянської доби. Урізноманітнилася тематика досліджень. Разом із партійними функціонерами на її визначення істотно впливали вчені. У ті роки світ побачили змістовні збірники архівних документів і матеріалів.

Попри успіхи в царині фундаментальних і прикладних досліджень, Україна залишалася науковою периферією СРСР. Цьому насамперед сприяла радянська практика переміщення талановитих учених на роботу до Москви, де концентрувалися головні наукові центри й основні наукові сили. Через це кількість науковців на 10 тис. населення України в 1963 р. досягло лише 16 чоловік. Це було вдвічі менше, аніж у Росії, де на 10 тис. жителів припадало 33 наукові працівники.

Друга половина 1950-х і перша половина 1960-х років стала часом стрімкого розвитку української академічної науки, яка швидко виходила на європейський і світовий рівні, збагачувала інтелектуальний потенціал нації.

Сергій Корольов

Павло Попович

…Стан шкільної освіти в містах України настільки скандальний, що відповідна статистика давно вже не публікується, а дані про кількість українських і неукраїнських шкіл ледве чи не відносяться до найбільших державних таємниць. Але й ті школи, які називаються українськими, по суті, ними не є. Досить побувати в будь – якій “українській” школі в Києві, наприклад, щоб переконатися в тому, що поза викладанням усе внутрішнє життя ведеться в них російською мовою і навіть самі вчителі по-українському “соромляться” говорити, не кажучи вже про учнів. Отже, здебільшого це – “показуха” і непотрібна театральність для цифри і “для іноземців”. Однак найгірше те, що “українські* школи – і це вже стосується і міських, і сільських шкіл – зовсім не виховують національну гідність і національне почуття, не дають елементарного усвідомлення своєї національної належності та пов’язаних із цим обов’язків, не забезпечують наймінімальнішого знання рідної історії та рідної культури…