Тема 4. УКРАЇНА В ПЕРІОД ЗАГОСТРЕННЯ КРИЗИ РАДЯНСЬКОЇ СИСТЕМИ (середина 1960-х – початок 1980-х років)
§ 21. КУЛЬТУРА В СЕРЕДИНІ 1960-х – У ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ 1980-х років
4. Формування опозиційних течій у культурі та реакція на них влади.
У СРСР була сформована одержавлена культура, яка знаходилася під постійним контролем компартії. Метод соцреалізму став панівним у радянській культурі. Теми революції, класової боротьби, соцбудівництва були обов’язковими для письменників, художників і кіномитців. Вони повинні були висвітлювати життя
КПРС проводила політику “зближення”, “взаємодії”, “інтернаціоналізації” національних культур. Контроль за процесами у сфері культури посилився в 1970-х роках. Були прийняті постанови ЦК КПРС “Про літературно-художню критику” (1972), “Про заходи по дальшому розвитку кінематографії” (1972), “Про народні художні промисли” (1974), “Про роботу з творчою молоддю” (1976). Ці партійні рішення були обов’язковими для виконання.
Однак
КПРС пильно контролювала кіномистецтво, яке вона вважала важливим засобом комуністичного виховання. В Україні працювали Київська, Одеська та Ялтинська кіностудії художніх фільмів.
Більшість кінофільмів озвучували російською мовою. Отже, кіно було потужним засобом зросійщення України. Однак саме в кіномистецтві почав формуватися напрям, який руйнував канони соцреалізму, – українське поетичне кіно. Цей напрям в українському мистецтві започаткував фільм режисера Сергія Параджанова “Тіні забутих предків” (оператор Ю. Іллєнко), знятий за однойменною повістю М. Коцюбинського.
1 Нонконформізм – неприйняття пануючих у суспільстві поглядів, традицій.
Кадр із кінофільму “Тіні забутих предків”
Кадр із кінофільму “Криниця для спраглих”
Фільм створювався під впливом “відлиги” 1960-х років, яка сприймалася як друге українське відродження. Головні ролі виконали талановиті актори Іван Миколайчук і Лариса Кадочникова.
Яскравим представником українського кіно був Юрій Іляєнко, який дебютував як режисер у фільмі “Криниця для спраглих” (сценарій І. Драча). Фільм заборонили, бо в ньому партійне керівництво виявило “серйозні недоліки”, зокрема виявлено “заперечення ідеалів, якими живе народ радянської України.
У сценарії фільму “Звірте свої годинники”, який написала Л. Костенко, члени політбюро ЦК побачили “антирадянський присмак”; у сценарії фільму “Київські фрески” (автор сценарію і режисер С. Параджанов) – прагнення “ствердити людську самотність”, “душевну безвихідь”.
Скарбницю поетичного кіно збагатив фільм Ю. Іллєнка “Білий птах з чорною ознакою” (1970), відзначений на кінофестивалі в Москві (1971) та Сорренто (1972).
Національне мистецтво заперечувало політику уніфікації культур, пробуджувало національну свідомість, тому влада його переслідувала. Про це свідчить доля хору “Гомін”, створеного в 1970 р. музикознавцем-фольклористом Л. Ященком. Керівництво Спілки композиторів України доповіло Київському міськкому КПУ, що репертуар хору обмежується старовинними піснями. Невдовзі Л. Ященко був виключений зі Спілки композиторів України за ідейну незрілість, що нібито веде до націоналістичних перекручень. Після цього хор “Гомін” припинив існування.
Політику заборон щодо української культури ілюструє історія платівки українських колядок, записаних у 1970 р. Після виходу платівки у світ чиновники побачили в ній “крамолу”, тому увесь її тираж було знищено.
Реакцією на тематичну, жанрову та художньо-стильову обмеженість соцреалізму було неофіційне мистецтво, яке проявилося в авангардизмі й нонконформізмі. До цього напряму належали одеські художники В. Хрущ, С. Сичов, Л. Ястреб та ін. У 1967 р. вони організували виставку своїх робіт на паркані Одеського оперного театру, почали проводити “квартирні виставки”. Помітний вплив на мистецьке середовище м. Львова мав художник К. Звіринський. Він організував на своїй квартирі неофіційну мистецьку школу, яку називали “підпільною академією”.
Неприйняття молоддю традиційних естетичних норм проявилося в рок – музиці, яка була частиною молодіжної культури. Своєрідним поєднанням поетичного та музичного мистецтва стала самодіяльна пісня, непідконтрольна владі. Комуністична влада жорстко критикувала нові течії в мистецтві, обмежувала їхній розвиток. Неформальними творчими групами постійно цікавилися партійні та правоохоронні органи, їхні учасники зазнавали переслідувань.
(2 votes, average: 5,00 out of 5)