ПРИЙМЕННИК
1. ОСНОВНІ ПІДХОДИ ДО ВИЗНАЧЕННЯ СТАТУСУ ПРИЙМЕННИКА
У визначенні статусу прийменника сформувалося три основних підходи. Перший, найбільш поширений у слов’янському мовознавстві, кваліфікує прийменник як службове слово, включаючи його до загального ряду частин мови. Другий підхід визначає прийменник як особливу морфему. Концепцію морфемної природи прийменника теоретично обгрунтував Є. Курилович, поглибив, розбудував і послідовно застосував на матеріалі прийменникової системи сучасної української літературної мови
Третій підхід розглядає прийменник як самостійне слово. Автором цієї концепції в українському мовознавстві є І. К. Кучеренко, який вважає прийменники прислівниками узагальненого значення.
Проблема статусу прийменника тісно пов’язана з питанням про його семантику. Надання прийменнику статусу слова (службового чи повнозначного, самостійного) означає виділення в нього не тільки граматичного, а й лексичного значення, оскільки саме слову притаманна єдність лексичного і граматичного значень. Ті дослідники, які кваліфікують прийменник як самостійне слово, ідентифікують його
У морфемній концепції прийменник має лише граматичне значення і абсолютно позбавлений лексичного значення, тому що він не відображає предметів і явищ матеріальної дійсності, а лише вказує на відношення та зв’язки між предметами і явищами цієї дійсності. Прийменнику властиве значення семантико – синтаксичного відношення адвербіалізованого субстантива до інших компонентів речення або словосполучення. З формально-граматичного боку прийменник указує на синтаксичну залежність адвербіалізованих субстантивів від інших сліз у реченні або від усього речення в цілому. Саме суто граматичні значення та відношення прийменників свідчать про їх спільність з іншими елементами граматичної системи, що виступають виразниками релятивної семантики. Функціональна співвідносність між прийменниками та іншими релятивними морфемами, їх семантична специфіка, що виявляється у відсутності номінативної функції, послужили підставою для кваліфікації прийменників як аналітичних синтаксичних морфем.