Особливості вивчення синтаксису
Синтаксис (гр. syntaxis – побудова, зв’язок, сполучення) – розділ граматики, який вивчає значення та будову словосполучень і речень.
Значення навчання синтаксису. Морфологія і синтаксис найповніше виявляють ознаки мови як цілісної системи. Під час вивчення морфологічних категорій обов’язково враховуються синтаксичні ознаки, а вони зумовлюються певними морфологічними властивостями. Засоби кожного мовного рівня набувають повноти свого значення тільки в найменшій комунікативній одиниці (реченні),
Зміст і завдання навчання синтаксису. Підготовка до сприймання синтаксичних категорій
Зміст програм у мовній лінії передбачає засвоєння таких базових синтаксичних понять: словосполучення, головне і залежне слово, речення, головні члени речення (підмет і присудок), другорядні члени речення (додаток, означення, обставина), порядок слів у реченні, просте речення, однорідні члени речення, звертання, вставні слова, відокремлені члени речення, складне речення, сполучникове й безсполучникове складне речення, речення з прямою і непрямою мовою, складне синтаксичне ціле.
Програмами визначено державні вимоги до рівня загальноосвітньої підготовки учнів. Так, внаслідок навчання синтаксису учні повинні оволодіти такими уміннями й навичками: виділяти словосполучення в реченні, знаходити в словосполученні головне й залежне слово, розрізняти словосполучення н речення, складати словосполучення за заданими схемами, добирати різні за будовою словосполучення для вираження того самого смислу, розрізняти прості і складні речення, види речень за метою висловлювання, за емоційним забарвленням, за будовою, визначати члени речення, звертання, вставні слова, відокремлені члени речення, правильно й доречно використовувати в мовленні різні види простих і складних речень, здійснювати синтаксичний розбір словосполучень і речень, визначати пряму й непряму мову, правильно інтонувати речення та їх складові частини.
Залежно від своєрідності навчання в різних за типом школах, визначаються особливості вивчення синтаксису. Питома вага надається комунікативному аспекту в усіх типах шкіл.
Школи та класи з поглибленим вивченням предмета посилюють значений лінгвістичного аспекту, заглиблюючись у синтаксичну теорію. Учні засвоюють такі поняття, як предикативність, типи підрядного зв’язку, інфінітивні, еліптичні речення, невласне пряма мова, період та ін. Сприяють удосконаленню усного та писемного мовлення поглиблені відомості про різні види простих і складних речень, способи вираження головного члена в односкладних реченнях, умови відокремлення другорядних членів тощо. Заглиблення в лінгвістичну теорію стає основою навчально-дослідної роботи.
Практичний підхід до питань синтаксису здійснюється в профільних негуманітарних класах. Навчання синтаксису комунікативно спрямоване, окремі положення є основою для розвитку усного мовлення. Приділяється особлива увага культурі ділового мовлення.
Володіння засобами синтаксису формує мовну особистість, розвиває інтелектуальні, духовні, естетичні якості.
Основні засади методики вивчення синтаксису викладені в підручниках, методичних посібниках. Теоретичні засади навчання синтаксису розроблені такими вченими, як О. Біляєв, В. Горяний, Н. Іваницька, К. Плиско, Р. Христіанінова та ін. Накопичується досвід методистів і вчителів щодо особливостей використання традиційних методів і прийомів, розробляються нестандартні підходи до вивчення синтаксису в профільних школах (С. Караман, О. Горошкіна). Учитель повинен бути вільним у виборі засобів, форм навчання, підпорядковувати їх тим завданням, що виходять зі своєрідності навчальних закладів.
У процесі навчання синтаксису вчитель має дотримуватися таких методичних принципів:
Навчання синтаксису у зв’язку з морфологією та іншими розділами зумовлене тим, що саме на синтаксичному рівні всі мовні одиниці виявляють свої функції, певні граматичні особливості. Так, визначення частин мови іноді можливе лише в структурі речення на основі зіставлення члена речення й частини мови, вибір лексичних одиниць залежить від контекстуального оточення тощо. Тому усвідомлення синтаксичних понять можливе за умови засвоєння відомостей з інших розділів.
Навчання синтаксису у зв’язку з пунктуацією та інтонацією вимагає посиленої уваги до інтонаційних особливостей різних за структурою, метою висловлення емоційним забарвленням речень. Необхідно виробляти в учнів уміння актуального членування речень відповідно до комунікативного наміру, визначати смислові відношення між частинами складних безсполучникових речень залежно від розділових знаків (коми, тире, двокрапки), доречно користуватися логічним наголосом, відповідно до нього визначати члени речення.
Принцип навчання синтаксису в поєднанні з розвитком зв’язного мовлення забезпечує реалізацію мовленнєвої змістової лінії програми, що полягає в формуванні комунікативної компетенції школярів. Синтаксичні уміння й навички є основою оволодіння мовою як засобом спілкування. Розуміння структурно-смислових ознак речення як найменшої комунікативної одиниці має стати підгрунтям усвідомленого відбору мовних одиниць для реалізації мети спілкування в тих чи інших умовах. Опанування учнями синтаксичних понять сприяє удосконаленню діалогічного й монологічного мовлення. Спостереження над функціонуванням синтаксичних одиниць в текстах різних стилів та жанрів мовлення має бути спрямоване на удосконалення гармонійного розвитку умінь і навичок учнів у чотирьох видах мовленнєвої діяльності. Відповідно активне використання в навчальному процесі різних видів мовленнєвої діяльності, моделювання комунікативних ситуацій залучення школярів до мовленнєвої практики сприятиме засвоєнню синтаксичних понять, виробленню синтаксичних умінь і навичок, передбачених програмою.
У методиці навчання синтаксису використовуються такі прийоми навчання: аналіз словосполучень, поширення і скорочення речень, заміна одних синтаксичних сполучень іншими, вставка окремих компонентів речення, перебудова синтаксичної конструкції, складання речень за опорними словами або схемами, редагування речень, синтаксичний аналіз тощо.
Словосполучення і речення. Вивчення синтаксису починається зі словосполучення. Зв’язки та відношення в словосполученні допоможуть учням зрозуміти більш складні синтаксичні одиниці. Синонімічність словосполучень готує школярів до комунікативно спрямованого користування в мовленні одиницями вищого рівня. Важливим є питання розрізнення таких основних одиниць синтаксису, як словосполучення і речення. Необхідно показати учням особливості словосполучення і речення:
А) словосполучення, як і слово, служить для називання предметів, явищ, подій, а речення виконує функцію спілкування;
Б) словосполучення виражає поширену назву, а речення – повідомлення, запитання, прохання;
В) словосполучення складається мінімум з двох слів, речення ж може складатися із одного слова;
Г) словосполучення характеризується підрядним зв’язком (узгодження, керування, прилягання), має головне й залежне слово; між частинами речення можливий підрядний і сурядний зв’язок, речення відрізняється інтонаційною та смисловою завершеністю.
Учні повинні зрозуміти, що слова, з’єднані сурядним зв’язком (однорідні члени речення) не є словосполученням. Головні члени речення, на відміну від словосполучення, є взаємозалежними, у них не можна визначити головне іі залежне слово, між ними існує інший зв’язок. За своїм граматичним значенням речення відрізняється від словосполучення тим, що в ньому виражається ставлення мовця до повідомлення та зазначається час. Словосполучення має сприйматися учнями як мовна одиниця, що містить такий зміст: 1) частина мови головного слова; 2) частина мови залежного слова; 3) форма залежного слова; 4) наявність прийменника, що вказує на відношення між головним і залежним словом.
Необхідно виробити в учнів уміння виділяти словосполучення в реченні, аналізувати їх будову. Засвоїти поняття про будову словосполучення допомагають такі завдання: а) визначення головного слова й постановка від нього запитання до залежного, б) визначення частиномовної належності головного й залежного слова, в) визначення відмінка залежного слова. Наприклад: Уранці осіннє листя вкрило килимом стежину, а) Листя (яке?) осіннє, вкрило (що?) стежину, вкрило (чим?) килимом, вкрило (коли?) вранці, б) Листя (іменник) осіннє (прикметник), вкрило (дієслово) стежину (іменник), вкрило (дієслово) килимом (іменник), вкрило (дієслово) вранці (прислівник), в) Листя осіннє (Н. в.), вкрило стежину (3. в.), вкрило килимом (Ор. в.), вкрило вранці (невідм.). Під час вивчення будови слова й морфології знання про словосполучення поглиблюються. Цьому сприяє засвоєння значущих частин слова, що можуть бути засобами синтаксичного зв’язку залежного слова з головним, частин мови як способів вираження головного і залежного слова.
Теоретичне опрацювання словосполучення повинно бути спрямоване на усвідомлення визначення словосполучення, розмежування понять словосполучення й сполучення слів, що зустрічаються в реченні. Учні повинні визначати функцію словосполучення в реченні, класифікувати словосполучення, аналізувати його будову й значення, вказувати на характер відношень між залежним і головним словом. Ці вміння спрямовані па ефективне використання певних видів словосполучень у власній мовленнєвій практиці.
До труднощів засвоєння учнями словосполучень належать: розмежування словосполучень і речень, словосполучень і сполучень слів із сурядним зв’язком, визначення засобі в зв’язку в словосполученні й реченні, використання прийменників. Уникненню помилок такого характеру сприяє система вправ, що містить спостереження над структурою та семантикою словосполучень, повний і частковій аналіз синтаксичних особливостей словосполучень, класифікацію словосполучень, насамперед таких, що важко розрізняються учнями, перебудову певних синтаксичних конструкцій, складання алгоритмів, використання пропонованих словосполучень у власних висловлюваннях. У роботі над словосполученням варто надавати перевагу текстовому дидактичному матеріалу. Це дасть змогу учням свідомо засвоїти структурно-семантичні особливості словосполучення як синтаксичної категорії. Наприклад, текст для аналізу:
…Безмежним, осяйним степом летить вершник. Баский кінь, вірний товариш наче виростає
Із землі, а в буйній гриві весело грають живі вихори й несуть понад високими й густими
Травами козацьку пісню. Та й сам козак-запорожець, володар степів як пісня. Гордий сильний, випростався в сідлі на весь свій могутній зріст, чолом, здається, сягнув до хмар, а душу відкрив пісням. Руки обережно тримають кобзу, простягають її назустріч вітрам, пальці лежать на струнах. Але наче не вони перебирають струни, а степовий вітер (За Я. Гояном).
1. Випишіть з тексту 10 словосполучень, з’ясуйте їх головні ознаки, визначте смислові відношення й типи підрядного зв’язку.
2. Використовуючи приклади з тексту, розкажіть про лексичну й граматичну сполучуваність слів.
3. Знайдіть в тексті словосполучення, які несуть основне смислове навантаження.
4. Визначте типи словосполучень за засобами вираження головного слова.
5. За допомогою яких словосполучень описується степ, кінь, вершник? Яка різниця між словосполученнями безмежним степом і по безмежному степу? Яка будова цих словосполучень?
6. Які словосполучення мають головне слово, виражене іменником або дієсловом?
7. Що вам відомо про козаків-бандуристів з історії? Чи можна вважати образ бандуриста символом України? Наведіть приклади народних пісень, присвячених козакам. Запишіть два словосполучення з власної відповіді, виконайте синтаксичний розбір словосполучення
Речення. П’ятикласники повторюють відомості про речення за метою висловлювання: розповідні, питальні, спонукальні. У цей нас варто зосередити увагу на смислових, граматичних, інтонаційних розбіжностях між ними. Ефективним є зіставлення речень, що складаються з однакових слів. Учні читають речення з різною інтонацією залежно від визначеної комунікативної мети виділяють логічним наголосом ту чи іншу частину речення, пояснюють розділові знаки, визначають тип речення. Наприклад: Ви можете виконати це завдання. (Повідомлення, дозвіл). Ви можете виконати це завдання.? (Запитання). Ви можете виконати це завдання. (Наказ, вимовлений спокійно, без почуттів). Ви можете виконати це завдання! (Наказ, вимовленій з почуттям, емоційно). Таке завдання підводить школярів до усвідомлення поняття про окличні й неокличні речення. Варто наголосити на тому, що окличні речення не завжди вимовляються голосно, існують й інші засоби: зміна темпу, паузи, забарвлення голосу тощо. Окличними або неокличними можуть бути розповідні, питальні та спонукальні речення, що зумовлюється ситуацією спілкування. Завдання вчителя – моделювання таких ситуацій на уроках та залучення школярів до аналізу чужих і власних висловлювань. Така робота спрямована також на удосконалення пунктуаційної грамотності учнів.
Просте речення. На уроках вивчення простого речення особлива увага зосереджується на засвоєнні учнями таких синтаксичних понять, як граматична основа, члени речення, однорідні члени речення, вставні слова, відокремлені члени печення, види речень: двоскладні, односкладні; поширені, не поширені; повні, неповні; складі ієні, неускладнені. Ураховуємо, що просте речення складається з однієї граматичної основи, передає відносно просту думку, ускладнення й поширення якої може відбуватися за рахунок однорідних членів, відокремлень тощо. Просте речення лає змогу здійснити комунікативний намір (запитати, поінформувати, заперечити, відповісти тощо) через мовленнєвий акт – мінімальну одиницю спілкування. Засобами інтонації передається завершеність, емоційність простого речення як висловлювання, за допомогою логічного наголосу та порядку слів воно набуває ознак точності, виразності, правильності.
Ознайомлення учнів з двоскладними й односкладними реченнями передбачає насамперед засвоєння їх особливостей за складом граматичної основи: у двоскладних реченнях граматична основа складається з двох частин – підмета й присудка, а в односкладних граматична основа відповідає або підмету, або присудку. Необхідно показати учням на конкретних прикладах, що відсутність одного головного члена в односкладному реченні не впливає на розуміння смислу. Якщо речення односкладне називне, то в ньому не потрібний присудок, що називає дію або стан, адже таке речення вказує на наявність, існування предмета, явища, події тощо. Безперечно, такі речення слід розглядати в контексті, звертати увагу на їх роль – називати ситуацію, місце, час дії, стан, почуття та ін. Наприклад: 1) Вечір. (Час події) Тиша. (Стан оточуючого середовища) Батьки сидять у садку під вишнею. 2) Гордість! Радість! (Почуття людини) Такі почуття переповнювали серце хлопця. Не вірилося, що вони подолали всі труднощі й принесли команді перемогу. Необхідно наголосити на тому, що односкладні називні речення можуть бути поширені такими другорядними членами, до яких можна поставити запитання тільки від підмета, адже присудка в них немає. Якщо в реченні наявні такі другорядні члени, що пояснюють присудок, то таке речення не односкладне називне, а двоскладне неповне з групою присудка. Для спостереження можна запропонувати такі речення 1) Скоро ранок. 2) Ранок. 3) Літній ранок. У першому реченні обставина скоро пояснює не підмет ранок, а неіснуючий (нульовий) присудок, який можна назвати словами настане, прийде, відбудеться. Тому це речення двоскладне неповне, поширене обставиною, воно вказує на час події, наближення частини доби. Друге речення односкладне називне, не поширене, воно називає подію, частину доби. Третє речення односкладне називне, поширене означенням, що пояснює підмет, воно вказує на частину доби певної пори року. Можна пояснити учням, що в односкладному реченні один головний член містить у собі смислові ознаки підмета і присудка, передані однією формою. У реченні: Люблю рідний край, граматична основа люблю виражена особовим дієсловом, що дає підстави називати цей член речення присудком. Закінчення слова вказує на перш) особу, а основа слова передає значення дії – любити. Це речення належить до односкладних означено-особових.
Збагаченню мовлення учнів сприяє зіставлення паралельних синтаксичних конструкцій, зокрема двоскладних і односкладних речень. Наприклад: 1) Я не спав – Мені не спалося. 2) Урок закінчився. – Урок закінчено. Варто з’ясувати з учням і стилістичні особливості подібних речень, доречність використання в різних ситуаціях. Корисними є також вправи на конструювання двоскладних і односкладних речень з парами дієслів (робити – робитися; говорити – говоритися; писати писатися тощо).
У класах з поглибленим вивченням предмета глибше розглядаються питання про вираження головного члена односкладного речення, неповне речення, теоретично обгрунтовуються деякі пунктуаційні правила.
Практика доводить, що інколи учні помилково розуміють неповне речення як таке, що не містить у своєму складі якогось члена речення. Тому варто приділити особливу увагу усвідомленню головної ознаки, за якою виділяють неповне речення – відсутності в реченні не просто будь-якого члена (підмета, присудка, означення, додатка, обставини), а тільки того, що унеможливлює розуміння смислу без контексту або ситуації спілкування. Так, речення Хлопець подарував товаришеві книгу є повним, бо думка висловлена в ньому зрозуміло, хоча в структурі речення є підмет хлопець, присудок подарував, додатки товаришеві, книгу, а відсутні означення і обставина. А речення Книгу, неповне, тому що думка в ньому висловлена не зрозуміло без попереднього речення Що подарував товаришеві хлопець?
Під час вивчення членів речення варто звернути увагу на способи їх виражені і не тільки одним словом, а сполученням слів. Це буває в таких випадках, коли членом речення є фразеологічний зворот або складна назва, (іноді й ціле речення), коли основний смисл словосполучення міститься не в головному слові, а в залежному. Після того, як учні навчаться визначати члени речення, виражені одним словом можна запропонувати більш складні випадки. Наприклад, визначити, якими членами речення є підкреслені слова в наведених прикладах: 1) Багато громів упадало з небес (А. Малишко). 2) Мати не спускала очей з дитини. З) “Любіть Україну” – улюблений вірш моєї бабусі. Розмежування учнями головних і другорядних членів речення грунтується насамперед на усвідомленні синтаксичної ролі різних членів речення на їх взаємозв’язку. Як правило, учні без труднощів визначають підмети, виражені іменниками або займенниками, а присудки – дієсловами, адже над цим вони працювали в початковій школі. Найбільш складним питанням для учнів і визначення складеного дієслівного присудка. Для подолання цих труднощів можна використовувати таблиці, схеми, алгоритми, вправи на конструювання, синтаксичний аналіз. Уміння визначати тип присудків залежить від засвоєння їх структури розмежування смислового й граматичного компонентів. Іноді віднесеність слова до того чи іншого члена речення залежить від питання: Був у дідуся (де? – обставина, у кого? – додаток). Визначаючи члени речення, учні повинні враховувати контекст, смисл, що вкладається в слово. Досить складно визначити присудки в таких прикладах: 1) Він пішов на сцену доповідати. 2) Він хоче доповідати. У першому реченні дієслово пішов (присудок) називає дію, що виконує особа, а дієслово доповідати (обставина) вказує на мету виконання дії. У другому реченні і ідеться про особу, що має намір доповідати, тому присудок хоче доповідати. Варто приділити увагу синтаксичній ролі інфінітива, аналізуючи речення на зразок 1) Жити – Вітчизні служити (жити – підмет, служити – присудок). 2) Я пообіцяв допомогти молодшому брату (допомогти – додаток). 3) Бажання малювати привело його до майстерні художника (малювати – означення).
Синтаксичний розбір простого речення передбачає виконання таких завдань:
1. Визначити граматичну основу речення, встановити, що воно просте.
2. Визначити тип речення за метою висловлювання (розповідне, питальне, спонукальне).
3. Відзначити наявність чи відсутність емоційного забарвлення (окличне чи неокличне речення).
4. Проаналізувати склад речення:
За складом граматичної основи (двоскладне чи односкладне; якщо односкладне, визначити тип);
– за наявністю чи відсутністю другорядних членів речення (поширене чи не поширене);
– за наявністю чи відсутністю всіх необхідних для розуміння смислу членів речення (повне чи неповне; якщо неповне, то назвати пропущені члени речення з контексту або з відповідної ситуації спілкування);
– за наявністю чи відсутністю ускладнювальних конструкцій (однорідних, відокремлених члені в речення, вставних слів, словосполучень, звертань, прямої мови).
5. Розібрати за членами речення, указати, чим вони виражені. Дотримуватися такого порядку: визначення граматичної основи, потім другорядних членів речення (якщо речення двоскладне, спочатку охарактеризувати другорядні члени речення, що входять до групи підмета, потім – до групи присудка).
Залежно від навчальної мети використовується повний або частковий синтаксичний розбір, усний або писемний із застосуванням різних графічних символів. Речення для синтаксичного розбору повинні відповідати програмовим вимогам, віковим особливостям школярів. Варто віддавати перевагу текстовому дидактичному матеріалу, що сприятиме усвідомленому засвоєнню певних синтаксичних понять та визначенню окремих ознак, наприклад, повноти чи неповноти речення, синтаксичної ролі слів і словосполучень тощо.
Синтаксичний аналіз простого речення передбачає не лише визначення відповідних граматичних характеристик речення та його членів, а й з’ясування смислових ознак, функціональної ролі в тексті. Навчання на текстовій основі передбачає використання комбінованого виду мовного аналізу – синтаксично-стилістичного.
Саме такий вид аналізу сприяє не тільки засвоєнню лінгвістичної теорії, а й виробленню комунікативних умінь і навичок. Розуміння учнями стилістичної ролі синтаксичних одиниць в конкретних текстах сприяє точному відбору видів речень, типів головних і другорядних членів речення для вираження власних думок.
Складне речення. Під час опрацювання складного речення в п’ятому класі необхідно навчити учнів розрізняти просте і складне речення; визначати межі простих речень, що входять до складного; інтонаційно правильно відтворювати складні речення; перебудовувати прості речення у складні; будувати різні види складних речень; правильно вживати в мовленні складні речення, а також складні і прості для вираження однакового смислу. Синтаксис складного речення вивчається паралельно з пунктуацією, тому учні засвоюють відповідні пунктограми, вчаться пояснювати розділові знаки.
У дев’ятому класі поглиблюються знання з синтаксису складного речення, звертається увага на розрізнення складних речень і простих з однорідними та відокремленими членами. Учні повинні навчитися розпізнавати складносурядні, складнопідрядні, безсполучникові складні речення, складні речення з різними видами зв’язку, визначати їх структуру, смислові та мовні засоби зв’язку; правильно будувати складні речення, використовуючи синонімічні сполучні засоби; вживати складні та прості синтаксичні конструкції як синоніми; правильно інтонувати різні типи складних речень та використовувати їх у мовленні, обгрунтовувати и правильно ставити розділові знаки; знаходити й виправляти помилки на вивчені правила.
Слід наголосити, що складне речення є не лише сумарним об’єднанням окремих простих речень, воно передає одну складну думку. За певних умов спілкування люди віддають перевагу або двом простим думкам, або одній складній. Прості та складні речення наділені певними стилістичними особливостями, що виявляються в різних текстах. Спостереження й аналіз текстового дидактичного матеріалу має зводитися до усвідомлення різниці між простими і складними реченнями не тільки за формою, але й за змістом думки. Складне речення має такі ознаки:
1. складається з двох або більше частин;
2. кожна частина за своєю структурою подібна до простого речення;
3. усі частини складного речення відбивають складну думку;
4. між частинами складного речення існують смислові й граматичні зв’язки;
5. окремі частини складного речення не наділені інтонаційною завершеністю, кожна частина може мати свої особливості інтонації залежно від структури, але вони зливаються у вимові в єдине ціле.
З метою виявлення структурних і семантичних особливостей складних речень варто запропонувати учням зіставити тексти з простими і складними реченнями, наприклад: 1) Розкинулося широке поле, шумить трава, гудуть бджоли, співає пісню жайворонок. 2) Розкинулося широке поле. Шумить трава. Гудуть бджоли. Співав пісню жайворонок. Перший приклад – складне речення частини якого рівноправні за смислом, передають дію, що відбувається одночасно, об’єднані без сполучників, а за допомогою перелічувальної інтонації. Речення відтворює складну думку, у центрі інформації такий об’єкт, як поле. Трава, бджоли, жайворонок теж об’єднані навколо поняття “поле”. Перша частина складного речення має узагальнюючий характер, а інші частини доповнюють її, розширяють інформацію. Якби у висловлюванні наголошувалося на тому, що перша частина потребує більш повного розкриття у наступних трьох частинах, це було б передане інтонаційно, а на письмі використано не кому, а двокрапку (Розкинулося широке поле: шуміть трава, гудуть бджоли, співає пісню жайворонок). У другому прикладі наведені прості речення, які змальовують самостійні фрагменти зображуваного поля, у центрі кожного з яких більш виразні окремі об’єкти (поле, трава, бджоли, жайворонок). Передано окремі прості думки.
Вправи на заміну простих речень складними різних видів та навпаки повинні супроводжуватися спостереженнями над інтонацією, паузами. Необхідні тренування у виразному читанні аналізованих речень.
Розмежування учнями складносурядних і складнопідрядних речень грунтується на усвідомленні смислової рівноправності чи нерівноправності частин складного речення, на знаннях про сполучні засоби (сполучники або сполучні слова – займенники і прислівники). Речення, у якому частини (прості речення) можуть бути рівноправними та з’єднані сполучниками сурядності, називається складносурядним, речення, у якому одне з речень за смислом підпорядковується іншому й пов’язане з ним сполучником підрядності або сполучним словом, називається складнопідрядним. Так, можна запропонувати для зіставлення приклади двох речень, що складаються з однакових слів, але поєднані різними засобами й тому передають різні думки: 1) Настав ранок. Загін продовжив мандрівку. 2) Настав ранок, і загін продовжив мандрівку. 3) Коли настав ранок, загін продовжив мандрівку. 4) Настав ранок, загін продовжив мандрівку. Учні визначають особливості кожного речення щодо вираження смислу й засобів поєднання.
Засвоєння учнями загального поняття про складне речення перевіряється уміннями визначати: 1) кількість граматичних основ в структурі складного речення (кількість простих речень); 2) засіб поєднання (сполучники, сполучні слова, без сполучників); 3) якщо сполучникове, то складносурядне чи складнопідрядне; 4) якщо безсполучникове, то пояснювати смислові зв’язки та розділові знаки.
З метою попередження помилок під час визначення сполучників сурядності варто звернути увагу учнів на явище синонімії (але-та), омонімії (та – єднальний, та – протиставний) сполучників, чергування за милозвучністю (і-й-та). Допоможуть у цьому вправи на заміну одних сполучників іншими. Розуміння учнями структурних і смислових особливостей складних речень сприятиме вироблення пунктуаційних навичок, насамперед використання коми, крапки з комою, двокрапки, тире в складних реченнях.
Ефективним у процесі навчання синтаксису є блочний метод, що сприяє узагальненому засвоєнню теоретичного матеріалу й вивільняє час на формування синтаксичних і пунктуаційних умінь і навичок, повторення, закріплення знань з інших розділів. Дають змогу систематизувати й узагальнити матеріал опорні схеми, конспекти, таблиці, наприклад:
Синтаксичний розбір складного речення полягає у визначенні в ньому частин, що дорівнюють простим реченням, та характеристиці засобів зв’язку і смислових відношень між частинами. Повний синтаксичний розбір складного речення передбачає розбір кожної частини за схемою простого речення. Важливого значення набуває у процесі синтаксичного розбору складного речення складання структурних схем, що можуть мати різний рівень інформативності.
Навчання синтаксису може здійснюватися на основі інтеграції гуманітарних дисциплін. Наприклад, уроки мови й літератури проводять як уроки словесності, вивчення мови в історичному аспекті знаходить перетинання з історією й народознавством, в естетичному – з образотворчим мистецтвом, музичною культурою. Покажемо варіанти роботи на уроках вивчення однорідних членів речення. Урок-практикум. Синтаксичний аналіз простого речення, ускладненого однорідними членами (на дидактичному матеріалі з творів поетів-земляків). Приклад одного тексту й завдань для аналізу.
Сиві цариці
До скверика педінституту позвозили скіфських бабів З навколишніх ближніх і дальніх донбаських могил і горбів. Стоять вони, руки на лоні – дебелі, старі кам’яні В розкосих очах порожнеча і порох розтовчених днів. Утупились. Що вони бачать? Алеї, трамваї, авто… їх, сірих, сутулих, байдужих, уже не цікавить ніхто (Г. Половинко).
1. Виразно прочитайте поезію, визначте тему та головну думку.
2. Здійсніть аналіз простих речень.
3. З’ясуйте смислове навантаження однорідних членів. Поясніть засоби зв’язку ті розділові знаки.
4. Які слова характеризують минувшину, а які – сьогодення?
5. Домашнє завдання. Підготуйте розповідь про скіфську культуру з використанням однорідних членів речення і слів на краєзнавчу тему. “Синтаксична олімпіада”. Завдання олімпіади передбачають визначення головних і другорядних членів речення, розмежування повних і неповних, використання в мовленні однорідних членів речення залежно від мовної ситуації.
Часто сам зміст уроків синтаксису підказує форми його проведення. Так, для гуманітарного, естетичного, біологічного профілю класів можуть бути доцільними уроки за єдиною темою висловлювання (зокрема професійно орієнтованого). До таких уроків добирається тематично об’єднаний дидактичний матеріал з певними особливостями на синтаксичному рівні. Наприклад, засвоєння означальних підрядних речень може здійснюватися в такий спосіб.
Після актуалізації знань повідомляємо тему, мету уроку, записуємо епіграф:
Буду я навчатись мови золотої У трави-веснянки, у гори крутої, В потічка веселого, що постане річкою, В пагінця зеленого, що зросте смерічкою.
(А. Малишко).
З’ясовуємо смисл ключових слів, головну думку висловлювання (єдність мови, природи рідного краю, мову необхідно добре знати, бо вона відображає наше життя, єднає нас із Батьківщиною). Аналізуючи речення, визначаємо функціональні особливості означальних підрядних речень, засоби зв’язку головного й підрядного речень, інтонацію. Звертаємо увагу й на деякі цікаві мовні явища, які не відбиті безпосередньо в темі уроку:
– чим пояснити “порушення” правил евфонічного чергування У-В на початку третього і четвертого рядків;
– з’ясувати лексичне значення слова “пагінець”, дібрати до нього синоніми (використати тлумачний словник);
– чи може це слово вживатись у переносному значенні, наприклад, нові слова у нашій мові – як пагінці.
Далі пропонуємо перекласти українською мовою такі речення: Рос над тихим прозрачным потоком явор. Из небольшого ростка стал он могучим деревом.
Заміна перекладених простих речень на складнопідрядне з підрядним означальним, спостереження над стилістичними властивостями підкреслених слів та їх українських відповідників, простих речень і синонімічних складнопідрядних сприятимуть збудженню уяви, розвитку мовного чуття учнів.
Доповнюють, конкретизують знання з теми вправи на складання схем речень, вибірковий диктант (текст добирається про рослини).
Використовуємо загадки про кульбабу, Прип’ять (з книги Д. Білоуса “Диво калинове”), учні складають твори-мініатюри в художньому та науковому стилях про рослини, що зображені на запропонованих листівках.
Домашня робота носить пошуковий характер: знайти в художньому тексті (на вибір) складнопідрядні речення з підрядними означальними, проаналізувати засоби зв’язку між їх частинами.
Вивчення синтаксису повинно здійснюватись на семантичній основі, з врахуванням єдності значення і форми, функцій мовних одиниць у реченні, взаємодії різних засобів мови у мовленнєвій практиці її носіїв. Пам’ятаючи про це, учитель зможе знайти шляхи до подолання складних питань синтаксису, які виникають у дітей. Необхідно підводити учнів до прогнозування можливих помилок шляхом спостереження, зіставлення, аналізу, вирішення проблемних завдань:
– У яких випадках і чому під час визначення конкретного члена речення була можлива помилка? Які прийоми роботи допомогли уникнути помилки?
– Яке з речень односкладне, а яке двоскладне неповне? Чому?
– Знайдіть помилки в сполучуваності слів. Чим їх можна пояснити?
– Як змінюються смислові відтінки речень залежно від порядку слів?
Ефективним засобом перетворення знань у переконання може стати урок-диспут., який вимагає ретельної підготовки: чіткого окреслення предмета дискусії, визначення питань для обговорення, які б підвели учнів до правильних висновків. Цінність диспутів полягає в тому, що головне на них – спілкування, можливість відстояти свої погляди, застосувати набуті знання на практиці.
Попередня робота вчителя з учнями залишає певні питання нерозкритими, учні можуть отримувати завдання, цікаві за змістом, що стануть предметом дискусії. Наведемо приклади тем і питань для диспутів із синтаксису: Повні і неповні, поширені і непоширені речення:
– Чи співвідносні поняття “повні і неповні”, “поширені і непоширені речення”?
– Яке з цих питань ширше?
– Чи можуть неповні речення бути поширеними і навпаки?
– Чи можуть у непоширеному реченні бути відсутні і підмет, і присудок?
Класифікація складнопідрядних речень:
– Які ви знаєте класифікації складнопідрядних речень? Яка з них найдосконаліша?
– Що спільного між різними класифікаціями?
Диспут може набувати форми роздуму (проблема, яка розв’язується, дає змогу дібрати аргументи, сформулювати висновки), доведення (коли обгрунтовується та практично перевіряється істина), узагальнення (виникає па основі зіставлення різних синтаксичних конструкцій, формулювання загальних висновків), імітації (моделюються умови наукових дискусій, що мали місце в житті).
Елементи диспуту можна використовувати на будь-яких уроках, можлива й не запланована дискусія, тому вчитель повинен передбачати такі ситуації й бути готовим до розв’язання суперечливих питань.
Варто підкреслити й виховні можливості уроків-диспутів у плані формування основ етики спілкування, культури поведінки в цілому. Звичайно, тематика диспутів у класах різного профілю повинна відповідати особливостям вивчення мови як шкільного предмета в конкретному навчальному закладі.
Використання на уроках синтаксису програмованих завдань, тестів дає змогу інтенсифікувати, диференціювати вивчення й перевірку виучуваного матеріалу. Приклад тестових завдань для класів з поглибленим вивченням української мови:
Визначити прилягання:
А) дуже добре;
Б) гарно співати;
В)гарний спів.
Визначити обставинні відношення:
А) росли в степу;
Б) росли високо.
Синтаксичні зв’язки між словами виражаються: а) службовими словами;
Б) наголосом;
В)формами слів;
Г) інтонацією;
Г) порядком слів.
Що означає присудок? Знайдіть відповідники.
1) Слово повинно бути точним: а) дія;
2) Мати колисала дитину: б) якість;
3) Надворі теплішає з кожним днем: в) ознака.
Визначити тип присудка в реченні Він мав намір відвідати місто.
А) складений дієслівний;
Б)складений іменний.
Знайти простий дієслівний присудок:
А) Хай квітне земля!
Б)Ми будемо писати твір.
В) Скоро прийде літо.
Визначити підмет у реченні: Тривалий час бути під їхнім впливом небезпечно.
А) бути під впливом;
Б) бути небезпечно.
Визначити синтаксичну роль інфінітива в реченні: Його вчили жити чесно.
А) присудок;
Б) додаток;
В) обставина.
Яке речення означено-особове?
А) Знову повернувся до улюбленої теми.
Б) Наливайтесь, жито і пшениця!
Яке речення називне?
А) Ця дорога довга.
Б) Навколо тільки море.
В) Каштанів шум.
Під час вивчення теми “Пряма і непряма мова” домінуючим повинен стати практичний аспект. У класах негуманітарного профілю головний засіб засвоєння теми – моделювання різних мовленнєвих ситуацій, складання діалогів, монологів, цитування в текстах наукового стилю. Учні гуманітарних класів заглиблюються в стилістичні особливості прямої, непрямої, невласне прямої мови, готуючи повідомлення, доповіді, оволодівають різними способами цитування. У таких класах можна проводити уроки-конференції, семінари, колоквіуми (“Краса й багатство рідної мови”, “Видатні вітчизняні мовознавці” та ін.).
Особливістю вивчення синтаксису є те, що синтаксичний матеріал вивчається на основі зв’язку з усіма іншими розділами, уроки синтаксису розкривають перед учнями мову як систему систем. Більшість мовних понять і явищ можна зрозуміти тільки на синтаксичному рівні. Знання синтаксичної теорії відбивається на якості комунікативних умінь і навичок учнів та впливає на формування мовної особистості.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)