Тема 2. Особливості української орфографії у професійному мовленні та її значення для правильного оформлення ділових паперів
5. Подвоєння літер на позначення подовження і збігу приголосних. Подвоєння приголосних на письмі
В українській мові подвоєння приголосних відбувається внаслідок:
1) збігу однакових приголосних звуків на межі значущих частин слова: беззбройний, цінний;
2) фонетичного процесу уподібнення давнього суфіксального й до попереднього приголосного, тобто прогресивної асиміляції: життя, ніччю, колосся.
В
Подвоєння відбувається:
1) при збігу двох однакових літер на межі: а) префікса й кореня беззмістовний, відданий; б) кореня і суфікса: корінний, законний, годинник; в) двох суфіксів: письменник, іменник; г) основи дієслова і постфікса – ся: розрісся, піднісся; д) двох частин складноскороченого слова: міськком (міський комітет),
2) у наголошеннях прикметникових і прислівникових суфіксах – енн-, – анн-: священний, непримиренний, мерзенний, невблаганно, старанно.
Примітки:
1. В українській мові, на відміну від російської, н ніколи не подвоюється у суфіксах дієприкметників: нагороджений, сказаний, рублений.
2. Не подвоюється н також у прикметниках, утворених від іменників за допомогою суфіксів – ан-, – ин-, – ін – (-їн-): морквяний, лебединий, чаїний.
3. Немає подвоєння у прикметниках шалений, довгожданий, буквений, потомствений;
3) подовжуються приголосні звуки д т, з, с, ц, л, н, ж, ч, ш, що стоять між голосними:
А) у деяких іменниках чоловічого та жіночого роду І відміни: суддя, рілля, стаття (але: статей);
Б) у деяких іменниках середнього роду ІІ відміни з кінцевим – а (графічно – я): знання, життя, зілля, читання. Подовження зберігається й у похідних прикметниках: життєвий;
В) в іменниках жіночого роду ІІІ відміни в орудному відмінку однини: сіллю, заповіддю, міццю, ніччю;
Г) у деяких прислівниках: навмання, спросоння, зрання, попідтинню, попідвіконню;
4) подовжується звук л в особових формах дієслова лити та похідних від нього дієсловах: ллю, виллєш, наллю, зілляти;
5) подовжуються приголосні у словах: Ганна, ссати, бовваніти, ссавці, овва.
Примітки: 1. Приголосні д, т, з, с, ц, л, н. ж, ч. ш, не подовжуються, якщо вони стоять після приголосного перед голосним: повністю, честю, щастя, радістю, Поволжя.
2. Не подовжуються тверді приголосні, зокрема губні на р: сім’я, любов’ю, матір’ю.
Слід пам’ятати, що подовжуються тільки м’які приголосні звуки, які стоять між голосними.
Слід пам’ятати:
1. Дві літери для передачі збігу двох однакових приголосних пишемо на межі:
А) префікса й кореня українських слів, а також слів іншомовного походження, якщо існують відповідні непрефіксальні утворення: віддати, оббризкувати, беззахисний, ірраціональний (є раціональний), імміграція (є міграція), але: акліматизація, анотація, конотація;
Б) префікса й префікса: возз’єднати, беззастережний, беззмінний, піддослідний;
В) кінця першої та початку другої частини складноскорочених слів: юннат (юний натураліст), військкор (військовий кореспондент), страйкком (страйковий комітет); меддопомога (медична допомога);
Г) кореня або основи на н(нь) і суфіксів н, н, ник, ниц(я): законний, стінний, осінній, віконниця, шестигранник, тваринник, письменник, але: священик.
Г) основи дієслова минулого часу на с і постфікса ся: розрісся, перетрясся, нісся, пасся.
2. Подовження приголосних передається на письмі двома однаковими літерами:
А) у наголошених суфіксах – енн, – а/нн прикметників, а також у похідних іменниках із суфіксом – ість і прислівниках: численний, численність; нездійсненний; нездійсненність, нездійсненно, невблаганний, невблаганність, невблаганно, священний, блаженний, але: шалений, жаданий, довгожданий;
Б) у деяких словах: бовван, Г анна, лляний овва, ссати та похідних від них.
3. Подовження приголосних д, д’, т, т’, з’, с’, ц’, д, л’, н’, ж’, ч’, ш’ у позиції між голосними передається на письмі:
А) в усіх відмінках іменників середнього роду ІІ відміни, крім родового множини із нульовим закінченням: обличчя, обличчю, обличчям, на обличчі, але: облич, почуттів, відкриттів (і відкрить); Запоріжжя, Полісся, але: Поволжя, безсмертя (позиція не між голосними);
Б) в усіх відмінках деяких іменників і відміни, крім родового множини із закінченням – ей: Ілля, Іллі, Іллю, Іллею, на Іллі, Іллє; рілля, ріллі, ріллю, ріллею; суддя, судді, суддю, суддею, суддів; стаття, статті, статтю, статтею, але: статей;
В) у похідних словах, утворених від іменників двох попередніх груп: гіллястий, гіллячка, життєвий, життєрадісний, життєлюбність, суддівський, суддівство, Іллева (книга), але: статейний;
Г) в орудному відмінку однини іменників ІІІ відміни, якщо в називному відмінку основа їх закінчується на один м’який або шиплячий приголосний: сіллю (сіль), глибінню (глибінь), річчю (річ), сумішшю (суміш), упряжжю (упряж), але: радістю, смертю, жовчю (радість, смерть, жовч – слова закінчується двома приголосними), кров’ю, Об’ю (кров, Об – основа не на м’який і не на шиплячий);
Г) у деяких прислівниках: зрання, спросоння, навмання, попідтинню, попідвіконню;
Д) в особових формах дієслова лити(ся) і похідних від нього: ллю, ллєш, ллються, виллєш, розіллються.
4. в іншомовних словах:
А) у власних назвах та похідних одиницях зберігається подвоєння літр на позначення однакових приголосних, якщо воно є у мові, з якої слово запозичене: Андорра, Голландія, Калькутта, Яффа, Пікассо, Россіні, андоррський, голландець, калькуттський, яффський;
Б) у загальних назвах літери звичайно не подвоюються: алея, колона, програма, екскурсія, бароко, інтермецо, стакато, беладона, фін ват (але: Ватт). Виняток із цього правила становлять слова: аннали (літопис, хроніка), бонна (іноземна вихователька), білль (законопроект), бритти (народ), брутто, булла (грамота папи римського, послання), ванна, вілла, гамма (грецька літера), дурра (вид рослини сорго), мадонна, манна (вид лишайника; сік ясеня), мірра (ароматична смола), мотто (дотепний вислів; епіграф), мулла, нетто, панна, пенні (грошова одиниця), панно (настінна прикраса), тонна.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)