СТИЛІСТИЧНІ ЗАСОБИ ЛЕКСИКОЛОГІЇ І ФРАЗЕОЛОГІЇ
Урок № 33
СПЕЦИФІЧНО ПОБУТОВА ЛЕКСИКА. ПРОСТОРІЧНІ СЛОВА
Мета: повторити поняття про специфічно побутову лексику та просторічні слова; удосконалювати вміння стилістично доцільно вживати лексичні засоби мови, уникати лексичних помилок у власному мовленні; за допомогою мовленнєво-комунікативного дидактичного матеріалу виховувати у школярів повагу до краси та багатства рідної мови.
Внутрішиьопредметні зв’язки:
Лексикологія: добір синонімів.
Синтаксис: речення,
Культура мовлення: особливості вживання специфічно побутової лексики та просторічних слів.
Міжпредметні зв’язки:
Література: виразне читання художнього тексту.
Тип уроку: урок повторення здобутих знань.
ПЕРЕБІГ УРОКУ
I. Організаційний момент
II. Ознайомлення десятикласників із темою, метою і завданнями уроку
Оголошення епіграфа уроку
Літературна мова є крижаною оболонкою,
Яка сковує поверхню потоку, могутнього,
Бурхливого, часто каламутного.
Вона його оберігає, але вона й приховує
Його таємниці, його життя.
Ш. Баллі
III. Актуалізація
Спостереження над мовним матеріалом
> Прочитати текст і проаналізувати в ньому специфічно побутову й просторічну лексику. Виписати просторічні слова й фразеологізми.
День тепер куций, мов заячий хвіст. І все одно мені так добре в ньому, що й не кажіть, а особливо тоді, як вислизнеш із хати – і на ковзанку. Ось там уже розкіш і воля – до самої зорі! Якось веселіше стає навіть од згадки, як під тобою гуде і посвистує лід; ну, а як опісля, коли дибуляєш додому, гудуть ноги,- краще не згадувати. Коли я з ковзанами збираюсь на річку, мати каже, що з моїх очей сипляться іскри.
– Е? – не вірю я.
– Поглянь у дзеркало.
І хоча знаю, що мати говорить з насмішкою, одначе весело кривуляю до стіни, в яку вмазано товсту друзку отого дзеркала, що було до революції, і в ньому бачу лише свої усміхнені очі, ніс і кінчик язика, якому чогось тісно за зубами.
– То сипляться іскри?
– Ще й як! – відповідаю жартом на жарт і починаю обома руками обтрушувати свитину, щоб вона часом не загорілась. Від цього на материні вуста теж умотується усміх, а я кажу, щоб вона не журилася мною, шапку на голову – та й до клямки, ще й пальцем видзвоню на ній пересмішку над клямкарями: ключ-клямка, ключ-клямка!
– Тільки ж не піди, неначе рак по дріжджі, застерігає мати, щоб я не длявся.- Бо ти і зорі, і місяця дочекаєшся на ковзанці.
– А мені й з місяцем Добре! Він такі доріжки вистеляє по льоду!
– Тільки пам’ятай, що тобі за ці доріжки тато скаже.
– Мушу пам’ятати! – безтурботно вискакую в клуню, та й колесом по току, та й у двір – і одразу опиняюсь аж у самій середині дня!
А як тобі хороше, коли знаєш, що стоїш точнісінько посеред дня! Тоді все здається кращим і сам ніби вартнішим стаєш. А є не такі, що й досі не відають цього і мають менше радості од світу.
Блакитний із памороззю цвіт б’є мені в очі, і вони не знають, що їм робити: чи засміятися, чи скинути кілька сльозин. З того чи якогось іншого дива-радості я хвацько пагогошив свою шапку, крутнувся дзигою на місці, вдарив закаблуками гопай – чоса, ще й заспівав:
Вербовая дощечка, дощечка,
Там стояла Настечка, Настечка (М. Стельмах).
Коментар учителя. В усному мовленні нерідко трапляються просторічні слова. Вони здебільшого мають фамільярно-розмовний або грубуватий відтінок: математичка, припертися (прийти), на колобродити, розпозіхатися, прошпетити; ляпати (говорити), нализатися, набратися (напитися), цмокнути (поцілувати), роззява, свинство і подібні.
Ці слова можуть уживатися лише в розмовно-побутовому усному мовленні в обмеженій кількості чи в художньому творі для індивідуальної мовної характеристики персонажів. У науковому, публіцистичному, офіційно-діловому стилях ця лексика недоречна й неприпустима.
IV. Виконання системи завдань творчого характеру на основі повторення вивченого
Стилістичний аналіз
> Прочитати тексти. З’ясувати, які лексичні засоби (слова й фразеологізми) належать до книжної лексики, які до нейтральної, які до розмовно-побутової і просторіччя. Виписати у два стовпчики: розмовно-побутову лексику у перший стовпчик і просторіччя – у другий.
Текст 1
По обіді Кайдашиха загадала невістці насіяти борошна, а потім вчинити діжу, а сама знов полізла на піч спати, а виспавшись, встала й пішла до сусіди в гості. Мотря задумалась, соваючи ситом по сійцях, перекладених уподовж ночовок. Вона догадалася, що її свекруха недобра і що під її солодкими словами ховається гіркий полин. Але Мотря була не з таківських, щоб комусь покорятись…
Настала Пилипівка. Потяглися довгі, як море, ночі. Молодиці на селі почали вставати вдосвіта прясти.
– Мотре! – кричала з печі Кайдашиха.- Вставай прясти. Чи ти не чуєш? Вже треті півні проспівали, а ти спиш. Треба прясти на полотно. Мотре! Чи ти спиш?
Мотря встала, засвітила світло, розпалила в челюстях тріски й сіла коло печі прясти. Карпо й Лаврін повставали й стали коло припічка ногами м’яти коноплі, а Кайдашиха вкрилася з головою й знов заснула. Вже Мотря напряла півпочинка і почала приставляти до печі обід, як Кайдашиха злізла з печі й сіла за гребінь. Вже надворі стало світати. Мотря стала оджимать сорочки з відмоки, а Кайдашиха навіть хати не вимела (І. Нечуй-Левицький).
Текст 2
Добрий мій знайомий, В. С., хоч сам він і не мисливець, розповів мені дуже інтересний спосіб полювати ведмедя. Виявляється, що дорослі ведмеді – дуже пристрасні математики. Ви визначаєте місце, де ведмідь полює чи просто годується, берете великий аркуш дикту, пишете на тому диктові великими літерами таку математичну формулу: 2×2 = 5. Досвідчені в такім на ведмедя полюванні люди розповідають, що коли він побачить 2×2 = 5, з ним починає коїтись щось неймовірне.
Він то ступне назад, удивляючись у числа, то знову до них підступить, протирає лапою очі, дивиться, дивиться і, пересвідчившись, що таки справді написано 2×2 = 5, хватається лапами за голову й починає ту голову ламати. Ламає, ламає, ламає. Довго ведмідь-математик свою бідну голову над такою математичною нісенітницею ламає.
Ламає… Ви сидите – і нічичирк! Аж ось голова ведмежа тріскає й ламається. Ви злазите з дуба, підходите до ведмедя,- а він уже мертвий: упокоївся з поломки голови над невірною математичною формулою (Остап Вишня).
Творче моделювання
> До просторічних слів дібрати синоніми й записати їх. Скласти 3 речення з просторічними словами та 3 речення з їх синонімами.
Реготатися, штрикати, розтринькати, пика, мізкувати, достобіса, злодіяка, рюмсати, чимчикувати, перти, лементувати, плентатися, тип, порепаний, врубитися, бакси, гаплик, бевзь.
Дослідження-трансформація
> Прочитати речення. Записати їх, замінюючи просторічні слова книжними.
1. Пішла назяблася на окопах, дістала якусь погибель, покашляла два тижні, похирляла і відійшла. 2. Кажуть, німець безліч шпіонів наперед вислав і вони швендяють скрізь, то жебраками, то черницями, то селянами. 3. Солдати збились тичбою, повитягали шиї. 4. Десь там у тому Сибіру всіляких дуже дивних думок набрався і все на багатих псячив. 5. Роман і Лінкерт ревнули “Ще не вмерла”, але Володько і Олег покинули їх. 6. Викарабкається на нього з п’ять чоловіка і пре. 7. Вертаючись уночі, йдуть здебільша Ляшовим займищем. 8. Володько вичуває, що ноги, його в колінах терпнуть. 9. Його босі, побиті, поколоті й попухлі ноги терпнуть і штикільгають. 10. Кажуть, у Крем’янці цілий ошалон плєнних привезли. 11. А тут нечиста сила аропляна принесла. 12. Кажуть, на кораблі зрубати хочуть… кісь хранцузи чи мараканці. 13. Поставили його там на акзамин. 14. Може, будеш редахтором яким (3 творів У. Самчука).
> Зробити висновок про функції вживання просторічних слів.
Робота в малих групах
> Розподілитися в групи по три чоловіки. З текстів виписати:
1-й учень – нейтральну лексику; 2-й учень – специфічно побутову лексику; 3-й учень – просторіччя.
Текст 1
Коли б не така новина, Карпо Остапович не вибрався б опівночі аж сюди, на далекий куток, до самої Росі. Ха-ха… Якої тепер Уляна заспіває?.. А Сашко таки телепень, хоч і механік, не вміє біля дівки походити…
Стежка понад Россю раптом вихопилася з-поміж, скель і побігла вниз, до села. Та далі за нею, над, самим плесом, самітно біліла у вербах Улянина хата, і бригадир, перестрибнувши через рівчак, рушив до неї. Трохи надщерблений після своїх обходин місяць стояв над Богуславським лісом. Було так ясно, що на спориші чітко вимальовувався кожен будяк, і здаля виблискував над хатою Ганьчиної матері, Уляни, залізний півник. Не світилося в жодному вікні. Тільки за Россю, аж там, на шосе, раз у раз перебігали вогні. Саме возили від молотарок на зсипний пункт пшеницю.
Бригадир ішов, трохи накульгуючи і спираючись на ціпок. У роки війни він був у партизанах, і в одній сутичці його поранило у ногу.
З далекого кутка ледве доносило слова пісні. Карпо Остапович прислухався. Навіть спинився. Ні, таки, здається, Ганька не співає сьогодні. Хто на селі не впізнав би її голосу? Невтомна дівчина і невгомонна, співає навіть біля молотарки. Де вона набралася тих пісень? Як почує хоч раз десь у людей цікаву пісшо, неминуче занесе в село. Скільки дівчата понавчалися від неї! Сьогодні не чути Ганьки. Невже й правду ото кажуть – виїздить! І де в чорта отой Довгопол Артем узявся? (Л. Смілянський).
Текст 2
Починається це навчання з маленького, грайливого:
– Покажи мамі дульку!..
– Учи, учи на свою голову. Іди сюди, доцю. Стрибки, доцю, стрибки… Не слухай тата, маму слухай… Мама цяця, а татко бека, кака…
Плюнь на татка… Штрикни таткові в очі… От люба доця, мамина доця… Вона вже вміє батькові в очі штрикати. І мамі штрикаєш? Ой-ой! Мама боїться…
Грайлива втіха закінчується неграйливо:
– І в кого воно, отаке чортеня, вдалося? Чуєте, сьогодні чуть ока не викололо. Хто його навчив? У нас такого і в роду не водилося!.. (О. Ковінька).
Текст 3
– А син ваш, Микола, де?
– Отож і син. Ти в мене запитуєш, ласкавий чоловіче, а я б оце в тебе запитала. Та хто про це скаже правду? Як пішов у той день, коли мобілізували На війну, то мов у воду впав. Вже нескоро бумагу прислали, писалося, що десь пропав… Безвісти чи що…
– То ви живете одна?
– Чому ж одна? Є з ким жити. Онук зостався, син Миколин, та молодицю взяла до двора. На своє добро взяла, а тепер бабі хоч самій утікай з подвір’я…
– Зобиджають?
– Та й таке. Вже відомо, яке яшття старій бабі. Ані тобі пошани, ані волі. Самі повіються на всенький день. Він у колгоспі махальником, біля машин щось вимахує, а вона – хователькою при конторі – знайшла собі хворобу – хоч дітей чужих переховувати, аби не вдома. Вже навіщо свого хлопчика, й то не бачить… (Ю. Збанацький).
V. Систематизація й узагальнення знань, умінь, навичок
Бесіда за питаннями
1. Охарактеризувати специфічно побутову лексику.
2. Дати визначення просторіччю.
3. У яких випадках доцільне вживання специфічно побутової лексики й просторіччя?
4. У яких стилях неприпустиме використання просторічних елементів?
VI. Підсумок уроку
VII. Домашнє завдання
> Записати 10 просторічних слів, що вживаються у вашому оточенні, ввести їх у контекст. Дібрати до цих слів нейтральні синоніми.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)