Стилістика української мови
Стиль мови і культура мовлення
Наявність стилів мови в сучасних літературних мовах, зокрема і в українській, є одним з найвагоміших показників їх високого розвитку, прогресу, повноцінного функціонування. Обсяг і багатство кожного стилю визначаються обсягом і станом розвитку тієї сфери життя, яку обслуговує мова в параметрах певного стилю з його своєрідними мовним засобами. Наприклад, нормативними вважаються обидві форми давального відмінка однини (директорові і директору, секретареві і секретарю), але
Система стилів у сучасних розвинених мовах загалом однотипна. Це пояснюється однотипністю або спільністю навколишніх позамовних реалій, предметів і явищ дійсності, в яких звершується
Будь-який стиль, крім епістолярного, має дві форми реалізації, два вияви – писемний і усний. Обидві форми розрізняються, з одного боку, неоднаковою функціональною спрямованістю, а з другого – деякими суто технічними ознаками.
Найголовнішу соціальну і власне мовну сутність стилю російський лінгвіст Лев Щерба (1880-1944) вбачав у виконуваних стилем функціях. Вони справді дуже важливі, однак не можуть слугувати першоджерелом стилю, основою його буття. Кожен стиль мови сформований із сукупності тільки йому властивих мовних ознак, стилетвірних засобів – лексичних, фразеологічних і граматичних. Без них жоден із стилів не зміг би демонструвати літературну мову в її певному, але типово своєрідному вияві.
Мовлення – це постійний творчий ситуативний процес. Ним охоплюється все життя як окремої особи, так і життя народу, людства. Ті ситуації, за яких реалізується мовлення, є і фактом індивідуальним, фізіологічно-психічним, розумовим, тобто особливим виявом організму людини, і фактом соціальним, який визначається самим життям мовців.
Мовлення в межах окремого стилю задовольняє певні конкретні комунікативні потреби всього етносу (народу) й окремої особи. Власне мовні ресурси стилю – це його стилетвірні засоби, які завжди доповнюються засобами нестилетвірними, загальномовними, завдяки чому мовлення в межах окремого стилю повноцінно виконує певний комплекс спеціалізованих комунікативних функцій.
Мовний стиль – категорія передусім лінгвістична. Її реалізація завжди потребує відповідного добору і конструювання, використання певного комплексу своєрідних мовних одиниць.
Учення про стилі мови є однією з головних частин усієї теорії і практики стилістики як особливого лінгвістичного вчення.
До основних принципів виокремлення стилів мови належать:
– лексико-граматичний принцип. Він передбачає врахування своєрідної семантики, морфемного, морфологічного й синтаксичного оформлення мовних одиниць, котрими формується своєрідність мовленнєвого вияву кожного окремого стилю;
– функціональний принцип. За ним до уваги беруть характер і сутність мовлення (говоріння й писання) в межах окремого стилю, його комунікативну мету і сферу вияву: побут, дипломатичний чи побутовий диспут, усний виступ на зборах, лекція в студентській аудиторії, офіційна розмова начальника і підлеглого, оформлення певного офіційного документа, накреслення технічного проекту та ін.
Саме своєрідність комунікативної мети усного чи писемного вислову зумовлює добір мовних одиниць і спосіб поєднання їх, за якого певна конкретна комунікативна мета набуває найдоцільнішої реалізації.
Стиль мови надає мовленню більш чи менш виразної своєрідності, забарвленості, лексико-граматичної індивідуальності. Сучасні літературні мови обслуговують усі сфери життя. Кожен із стилів мовлення формується неоднаковим використанням мовних засобів. Одні з них виразно чи певною мірою нейтральні, інші – книжні, ще інші – емоційно знижені чи забарвлені позитивною почуттєвістю. Це вимагає від мовців уміння користуватися мовою з якнайбільшою доцільністю.
Усе інтралінгвістичне (внутрішньомовне) в окремому стилі залежить від екстралінгвістичного (позамовного, соціального). У кожному стилі своєрідно селекціонуються, поєднуються, використовуються елементи загальнонародної літературної мови, які при цьому зазнають певних структурних і лексико-фразеологічних змін.
У стилях мови найбільшою мірою виявляється диференціація розвиненої літературної мови. За різних життєвих ситуацій (розмова на побутову тему, написання наукової статті з хімії чи публіцистичного нарису, замітки – інформації до газети тощо) мовці неоднаково послуговуються мовою.
Стилістика вивчає також становлення і еволюцію стилів в усій мовній системі з метою розуміння їхнього стану і завдань у різні періоди їхнього розвитку. Стилістично доладне мовлення – це його найвищий еталон, досконалий зразок. Кожен говорить і пише помітно по-іншому, дещо індивідуально: один – логічно, чітко, другий – вишукано, третій – образно, четвертий – недбало, невиразно, навіть неохайно. Від уміння висловлюватися стилістично залежить досягнення кожного разу щонайбільших комунікативних позитивів мовлення, уникнення в ньому логічно-стилістичних недоречностей. Уявімо собі, що хто-небудь запитає: Ти з якого питання смієшся? Висловлене запитання цілком нормативне з погляду граматичного (морфологічного й синтаксичного), проте алогічне, отже, й нестилістичне.
Щонайповніше оволодіння стилістикою мови й мовлення – справа особливо складна. Нерідко в мовленні трапляються недоречності, стилістично невдалі формулювання думок, напр.: Науковий стиль має своїм завданням… (хоча жоден стиль завдань не має) або Діловий стиль обслуговує суспільні відносини людей… (замість: Мова в її діловому стилі обслуговує…), або Художній стиль має естетично-інформативну комунікативну функцію (замість Мовлення в його художньому стилі спроможне виражати щонайрізноманітніші інформативно-естетичні функції) і т. ін.
Отже, стилістична культура мовлення – це найдосконаліший вияв розумово-мовленнєвої культури кожного мовця.
(2 votes, average: 3,50 out of 5)