Розділ 1 Загальна економіко-географічна характеристика світу
Тема 2 НАСЕЛЕННЯ СВІТУ
§ 8. СТРУКТУРА НАСЕЛЕННЯ
Людей можна розрізняти за багатьма ознаками: біологічними, даними від природи, і соціальними, тобто тими, що сформувалися у зв’язку із суспільним життям на певній території. До біологічних ознак належать, зокрема, раса, стать, вік, до соціальних – мова, культура, релігія.
Вікова структура населення і трудові ресурси. Тип відтворення є головним чинником, що впливає на вікову структуру населення. А від вікової структури
Розрізняють два типи вікової структури населення, що відповідають типам його відтворення (схема 21, с. 39). Перший (регресивний) тип вікової структури формується при першому типі відтворення населення. Для нього характерною є мала частка дітей і людей молодого віку та велика частка літніх людей. Частка людей працездатного віку становить 50-60 % (діаграма 3). Такий розподіл людей за віком
Для оцінки трудових ресурсів важлива не тільки їх кількість, а й “якість”. Під “якістю” розуміють кваліфікованість, що пов’язана з рівнем освіти, стан здоров’я.
Про ступінь залучення трудових ресурсів у виробництво свідчить показник економічно активного населення, тобто частки трудових ресурсів, що реально зайнята у господарській діяльності. Іншою групою є безробітні. Частка економічно активного населення визначається
Діаграма 3. Типи вікової структури населення
У відсотках відносно загальної кількості мешканців країни. Вона залежить від ступеня залучення людей у виробництво (тобто наявності робочих місць), часу, що необхідний на освіту, пенсійного віку, закріпленого у законах держави. У високорозвинених країнах показник економічно активного населення становить 50-60 % загальної кількості жителів, у країнах, що розвиваються, – 30-40 %.
Неоднаковим є і розподіл економічно активного населення за сферами діяльності у виробництві. У розвинених країнах більш як половина працюючих зайняті у невиробничій сфері, тоді як у країнах, що розвиваються, 75-90 % людей працюють у сільському господарстві.
Статева структура населення. На співвідношення чоловічого і жіночого населення впливають біологічні, історичні та соціальні причини. Загалом у світі чоловіків більше на 34 млн. Це пояснюється переважанням чоловіків в азійських країнах. Адже саме в цій частині світу зосереджена більша частина людства. Висока смертність серед жінок в Азії зумовлена принизливим ставленням до них, ранніми шлюбами, численними дітонародженнями, недостатнім харчуванням, постійною важкою працею.
В інших регіонах світу в основному з біологічних причин кількісно переважають жінки. У світі хлопчиків народжується більше, ніж дівчаток. Проте внаслідок більшої дитячої смертності серед представників чоловічої статі цей показник вирівнюється до 15-річного віку. Серед людей літнього віку явно переважають жінки. Генетично зумовлено, що в них середня тривалість життя на 5-8 років більша, ніж у чоловіків.
Істотно впливають на переважання жіночого населення війни. Так, у Європі ще й досі серед людей літнього віку значно більше жінок, ніж чоловіків. Особливо це помітно в Німеччині та Австрії. У країнах “молодої еміграції” переважає чоловіче населення. Зокрема, до 70-х pp. XX ст. чоловіки переважали у населенні Австралії та Канади.
В Україні жінки становлять 54 % всього населення, а чоловіки 46 %.
Національна структура населення. Сучасний національний склад населення світу є результатом тривалого історичного розвитку. Наука, що вивчає культуру, побут, походження та розселення народів, має назву етнографія (з грец. “етнос” – плем’я, народ і “графос” – пишу).
Слід розрізняти поняття: народ, етнос і нація. Народ – це населення певної країни. Етнос – група людей, що історично склалася на певній території і має свої мову, культуру, особливості менталітету.
Найпершою формою етносу, що історично сформувалася, було плем’я. Воно складалося з кількох родів, споріднених кровними ознаками. Нині племен лишилося мало. Вони ще є в Амазонії, деяких країнах Африки, Океанії, Азії.
Діаграма 4. Найчисельніші народи світу
З часом виникали міжплемінні господарські та культурні зв’язки, що вело до поступового змішування племен. Кровна спорідненість замінялася територіальною спільністю проживання. Так виникла нова форма етносу – народність. Вона складалася з близьких за походженням та мовою племен. Під час формування народностей мова одного з племен ставала спільною для всіх. Разом з цим формується спільність території, культури та господарської діяльності. Проте ці спільні ознаки ще досить нестійкі.
Нарешті, коли спільні риси мови, культури, єдність території набувають стійкого характеру, народність перетворюється в націю – останню форму етносу. Для людей, що належать до однієї нації, притаманні такі сталі спільні ознаки: єдність території, мови, культури, господарської діяльності. Усе це веде до усвідомлення людьми їхньої національної приналежності. Національність – термін, що визначає приналежність людини до певної нації або народності.
Більшість учених вважає, що в сучасному світі існує від 2 до 4 тис. націй та народностей: від найдрібніших, чисельність яких становить десятки чи сотні осіб, до найбільших – понад 100 млн чоловік. Великою вважається нація, якщо в ній налічується понад 1 млн чол. Таких націй відомо близько 310. Разом вони становлять 95,7 % всього населення планети. Українці за кількістю представників посідають 22-е місце серед націй, яких у світі близько 46 млн, зокрема на території України їх проживає 36 млн чол.
До найбільших за чисельністю націй, у кожній з яких налічується понад 100 млн чол., належать китайці (понад 1 млрд чол.), хіндустанці (понад 220 млн чол.), американці США (близько 200 млн чол.), бенгальці (близько 180 млн чол.), росіяни (близько 145 млн чол.), бразильці (близько 140 млн чол.) та японці (близько 125 млн чол.) (діаграма 4).
За національним складом населення виділяють три типи держав: однонаціональні, двонаціональні та багатонаціональні (схема 22).
Однонаціональними вважаються країни, в яких понад 90 % становлять представники однієї нації. До них належить більшість держав Європи, Латинської Америки, Австралія, арабські країни Аравійського півострова та Північної Африки.
Cхема 22. Національна структура населення країн
Двонаціональні – це країни, в яких абсолютну більшість становлять дві нації. До цього типу відносять Канаду (де переважають англоканадці та франкоканадці), Бельгію (в якій живуть фламандці та валлони), Кіпр (у якому є греки-кіпріоти і турки-кіпріоти) та деякі інші країни.
Найбільше в світі багатонаціональних країн. Такі держави переважають в Азії та Африці (крім північної частини). Перше місце у світі за цим показником посідає Індія, в якій проживає понад 150 націй та народностей. Майже стільки ж їх – в Індонезії. Багатонаціональною державою є й США. У Європі до таких країн належать Швейцарія, Велика Британія, Іспанія, Боснія і Герцеговина, Україна, Молдова. Саме в країнах з багатонаціональним складом населення часто загострюються міжетнічні суперечності. Завдяки всебічному сприянню розвитку мов та культури всіх народів, що мешкають на території нашої держави, Україні вдається уникнути конфліктів на національному грунті.
Нації та народності об’єднують у споріднені групи, що дає можливість простежити їх походження. Найважливішою для цього ознакою є мова. Загальна кількість мов становить 4-5 тис. Здебільшого кожній нації та народності притаманна своя мова. Проте мов значно більше, ніж націй. Частими є й випадки, коли однією мовою говорять кілька народів.
Близькі за походженням, граматикою, словниковим запасом мови об’єднують у великі мовні сім’ї. Найвідоміших з них близько 20. Процес формування мовних сімей тісно пов’язаний з розселенням людей. Тому сусідні нації часто мають подібні мови.
Найпоширенішою є індоєвропейська мовна сім’я. Індоєвропейськими мовами говорять понад 150 націй і народностей – понад 47 % населення світу. У межах індоєвропейської мовної сім’ї виділяють мовні групи. Найбільші з них – германська, романська, слов’янська, індоарійська, іранська та ін.
Другою за поширенням є китайсько-тибетська мовна сім’я. Її мовами говорять більш ніж 70 народів – майже 22 % населення Землі. Найбільшими мовними групами цієї сім’ї є китайська та тибето – м’янманська.
Зростає роль офіційних (державних) мов. Вони є засобом міжнаціонального спілкування, мовами офіційних документів. Часто ними користуються люди, які рідною вважають іншу мову. Зокрема, це явище характерне для Африки, де після періоду колоніалізму залишилися мови країн-метрополій. Так, у цьому регіоні французька є офіційною мовою у 21 державі, англійська – у 19, португальська – у 5, іспанська – в 1.
Крім мови, для визначення нації та народності важливою є культура. Її поділяють на матеріальну (тип житла, національний одяг, національна кухня) і духовну (мистецтво, свята, обряди). Ці ознаки є більш визначальними, навіть, ніж мова.
Релігійна структура населення. Особливе місце у духовному житті людей завжди посідала релігія. Релігійні вірування та пов’язані з ними обряди виникли ще в первісної людини. Це був фетишизм (шанування неживих предметів та приписування їм надзвичайної сили), анімізм (вірування в духів та безсмертну душу людини), тотемізм (віра у священних тварин та рослини, їх надзвичайну спорідненість з людьми), культ предків. У таких віруваннях божеств було багато. Спершу люди самі здійснювали релігійні обряди. Пізніше це стало заняттям чаклунів, магів, шаманів, жерців, а з часом і духовенства.
З переходом до класового суспільства змінилася й релігія. Люди почали вірити в одного бога. Спершу релігії обслуговували один народ, а з I тис. до н. е. вони починають долати державні кордони.
Сучасні релігії залежно від їх поширення та ролі поділяють на світові, тобто ті, що сповідуються в багатьох країнах, і національні, притаманні одному або ж небагатьом народам (схема 23).
Існують три світові релігії: християнство, мусульманство (іслам) та буддизм. Усі вони виникли в Азії.
Християнство – найпоширеніша релігія. Нині у світі налічується близько 1,8 млрд християн, тобто вони становлять майже 1/3 населення планети. Ця релігія зародилася на початку І тис. до н. е. у Південно – Західній Азії. Священною книгою християн є Біблія, яка складається зі Старого і Нового Завітів. Основу вчення становить віра в Бога Ісуса Христа, який своєю мученицькою смертю спокутував гріхи людей. Бог виступає у трьох втіленнях: Бог-отець, Бог-син, Бог-дух святий. Християни вірять у безсмертя душі, загробне життя, у пекло та рай, а також у друге пришестя Христа. Одна з основних заповідей християнства – заклик до терпіння та всепрощення.
У сучасному світі християнство поширилося на всі материки. Це основна релігія віруючих Європи, Америки, Австралії та Нової Зеландії. Християнство сповідують також деякі країни Азії (Грузія, Вірменія, Філіппіни) та Африки (Ефіопія, Південна Африка).
В XI ст. через релігійні суперечки християнство розпалося на дві гілки: православ’я та католицтво. А в XVI ст. від католицтва відокремився протестантизм. Ці три течії християнства дуже близькі, проте різняться організацією церкви, обрядами та деякими особливостями вірування.
Нині 60 % усіх християн світу є католиками. Поширене католицтво у Південній та частково Центральній Європі, Латинській Америці, на
Cхема 23. Релігії світу
Православний храм Спас на крові. Санкт-Петербург. Росія
Філліпінах. Католики мають єдиний центр керування – Ватикан, їх глава – Папа Римський. Католицькі костьоли оздоблені скульптурами, не мають ікон, здійснюють пишні обряди.
Близько 30 % християн становлять протестанти. Їхнє вчення поширилося в Північній та частково Середній Європі, США, Канаді, Австралії, Новій Зеландії, Південній Африці. Протестантизм виник як сила опору Ватикану, тому протестанти не підкоряються Папі Римському. Вони вважають, що доля людини визначається не церквою, а Богом, тому й не визнають поділу віруючих на клір (духовенство) і мирян. Протестантські храми – кірхи – дуже скромно оздоблені.
Православні християни становлять лише 10 %. Православ’я – найдавніша, класична гілка християнства. Навіть її назва трактується як “правильно славлю Бога”. У православних немає єдиного центру керування, як у католиків, а існують автокефальні національні церкви. Обряди та оздоблення церков дуже пишні. Православна церква живе за старим календарем, тому дати релігійних свят не збігаються з католицькими та протестантськими. Поширене православ’я у Східній та Південно-Східній Європі, Росії, Греції, Грузії, частково на Кіпрі.
Другою за кількістю віруючих світовою релігією є мусульманство (іслам). До цієї віри себе відносять майже 900 млн чол., що становлять 15 % населення світу. Іслам виник на Аравійському півострові пізніше за християнство (у VII ст.), тому запозичив у нього окремі риси. Зокрема, мусульмани також вірять у безсмертя душі, загробне життя, у пекло та рай. Священною книгою ісламу є Коран. Мусульмани вірять у єдиного Бога – Аллаха. Іслам переважно поширений у Південно-Західній, Центральній та частково Південно-Східній Азії, Північній, Західній та Східній Африці. Найбільшою мусульманською державою за кількістю віруючих є Індонезія. Державною релігією іслам проголошений у 28 країнах світу, все життя яких підкоряється законам Корану. Зокрема, це Пакистан, Афганістан, Іран, Саудівська Аравія та ін. До Європи мусульманство потрапило за часів турецького поневолення. Тепер його сповідують такі європейські країни, як Албанія, Боснія і Герцеговина.
Мусульманська мечеть. Дубаї, ОАЕ
Буддистський храм. Пхукет, Таїланд
Буддизм є третьою за кількістю віруючих світовою релігією. Нині його сповідують понад 400 млн чол., або 6 % населення Землі. Склався буддизм на півночі Індії в VI-V ст. до н. е. Він заперечив існуючий тут поділ людей на стани та проголосив рівні можливості людей щодо “спасіння”. Священні книги буддизму відомі під назвою “Трипітака”. Буддійські храми дуже ошатні. Головним атрибутом у них є скульптура Будди, що сидить на квітці лотоса. У деяких течіях Будду шанують тільки як великого вчителя, в інших – як Бога, поряд з яким існує ще багато божеств. Нині буддизм поширений у країнах Східної, Південно-Східної та Центральної Азії. У Монголії, Бурятії (Росія) та Тибеті він набув форми ламаїзму, в якому особлива увага надається магічним заклинанням.
Крім світових, існує багато національних релігій. Найдавніша з них – іудаїзм, поширений серед євреїв. Цій релігії вже понад 3000 років, тобто на 1000 років більше, ніж християнству. Євреї вірять у єдиного бога Яхве, а свій народ вважають богообраним.
Жителі Індії та Непалу сповідують індуїзм, який освятив поділ людей на стани. Для кожного стану встановлено суворий порядок, виконання якого дає людині посмертну відплату. В індуїзмі існує кілька мільйонів божеств. Найшановніше з них – Брахма, Шива та Вішну. Індуси вірять у переселення душ, священними тваринами вважають корову, мавпу та кобру. У загальних рисах індуїзм сформувався в перших століттях нашої ери.
Національними релігіями китайців є конфуціанство і даосизм, які склалися в VI-V ст. до н. е. Даосизм проголошує віру в багатьох богів та святих. Жерці займаються ворожінням, магією, торгівлею амулетами. У конфуціанстві ж немає не лише жерців, а й Бога. Це – філософське вчення, яке вимагає підкорення старшому за віком або посадою, стверджує, що соціальне становище людей визначене небом.
Японці на основі культів природи та предків сповідують синтоїзм. Вони вірять у те, що світ населений різними духами та божествами – камі, які оточують людину та впливають на її життя. Слід зазначити, що в Китаї та Японії одні й ті самі люди сповідують кілька релігій одночасно: окрім названих національних вірувань, ще й світову релігію – буддизм.
Жителі ряду країн Тропічної Африки, Океанії, а також окремі племена Азії, індіанці Америки, аборигени Австралії мають свої традиційні вірування, так звані примітивні релігії, що подібні до поглядів наших давніх предків.
Отже, населення світу дуже неоднорідне за багатьма біологічними та соціальними показниками.
КОРОТКО ПРО ГОЛОВНЕ:
– Людей розрізняють за біологічними (раса, вік, стать) та соціальними (мова, культура, релігія) ознаками. На цій основі виділяють вікову, статеву, національну, релігійну структуру населення. Вікова структура населення впливає на забезпечення економіки трудовими ресурсами. У розвинених країнах більша частина людей працює у сфері послуг, у країнах, що розвиваються, – переважно в сільському господарстві. У статевій структурі населення світу загалом переважають чоловіки. Але фактично це характерно тільки для Азії. В усіх інших регіонах більше жінок.
– Етнос – це група людей, що історично склалася на певній території і має свою мову, культуру, господарську діяльність. Нині в світі відомо від 2 до 4 тис. націй та народностей. За національним складом виділяють країни однонаціональні, двонаціональні та багатонаціональні. Характерною ознакою етносу є мова. Споріднені мови об’єднують у мовні групи, а ті, в свою чергу, у мовні сім’ї. Найпоширенішими мовними сім’ями є індоєвропейська та китайсько-тибетська. Українська мова належить до індоєвропейської мовної сім’ї, слов’янської мовної групи.
– Релігії поділяють на світові та національні. До світових релігій належать християнство, мусульманство (іслам) та буддизм. Історично християнство розпалося на три гілки: католицтво, протестантизм та православ’я. Найбільше християнство поширене у країнах Європи, Америки, в Австралії та Новій Зеландії. Мусульманство і буддизм переважають в азійських країнах. Іслам сповідують також у Північній Африці. Найвідомішими національними релігіями є іудаїзм (Ізраїль), індуїзм (Індія), конфуціанство та даосизм (Китай), синтоїзм (Японія).
(2 votes, average: 5,00 out of 5)