Стилістика української мови
Теоретична і практична стилістика
Кожна галузь знань, отже й стилістика, послуговується неповторно-індивідуальною теорією і мовленнєвою практикою. Нерідко простежується така невмотивована реалія: йдеться про вживання слів – означень “теоретична” і “практична” до пояснювального (означуваного) слова “стилістика”.
Умотивованим видається запитання про можливість або тільки теоретичної стилістики, яка б оперувала лише певною лінгвістичною теорією і зовсім не послуговувалась би
Замість терміна “стилістика” точніше було б вживати термін “лінгвістична стилістика”, щоб відмежувати власне лінгвістичний аспект стилістики від аспекту літературознавчого, бо літературознавча стилістика зазвичай обмежується тільки художньо-літературною сферою, не охоплюючи специфіки мовлення в межах інших стилів. Крім того, вона має інші завдання, в ній використовуються інші дослідні прийоми. Основне завдання літературознавчої стилістики полягає в тому, щоб своєрідно доповнити аналіз художнього твору в єдності його змісту й форми, щоб через художню форму, втілювану в мові, повніше відтворити ідейно-тематичну специфіку твору як своєрідного витвору мистецтва. Для цього потрібно виявити в художньому тексті типові для нього засоби мовної образності: метафоричне вживання слів, епітети, синоніміку та ін.
Навчальний посібник із стилістики російського мовознавця Дітмара Розенталя (1900- 1994) має назву ” Практическая стилистика русского языка “. Таке означення до лексеми “стилістика” ввійшло до складу назви праці російського мовознавця М. Сенкевич “Практическая стилистика русского языка и литературное редактирование. Сборник упражнений” (1980), посібників сучасних українських мовознавців А. Коваль “Практична стилістика сучасної української мови” (1978) і Н. Бабич “Практична стилістика і культура української мови” (2003). Принциповій, чітко окресленій науковості означення “практична” не відповідає. Воно умовне, навіть зайве, бо будь-яка лінгвістична теорія не може не спиратись на мовленнєву практику, не олерувати більш чи менш чітко визначеними фактами мови. Означення “практична> детермінується (зумовлюється, визначається) лише переважною прагматичною (практичною) спрямованістю певної галузі знань. Така ж загалом спрямованість властива й навчальним посібникам О. Гвоздева “Очерки по стилистике русского языка”, М. Кожиної “Стилистика русского языка” тощо, які не вживають у назвах своїх праць слова – означення “практична”. Зрештою, не цілком умотивована назва книги В. Звегінцева “Теоретическая и прикладная лингвистика” (1963). Так звана прикладна лінгвістика – це тільки своєрідний напрям у лінгвістиці, певна його зорієнтованість, яка пов’язана з практикою машинно-автоматичного перекладу текстів, переважно наукових, з теорією і практикою передавання інформації каналами зв’язку тощо. Теоретична стилістика невіддільна від проблем практичної орієнтації, як і практична стилістика – від теоретичного осмислення мовностилістичних одиниць.