Словосполучення
Просте речення
Звертання
Звертання – це слово або словосполучення, що називає особу чи предмет, до яких звертається мовець:
Неси ж мене, коню, по чистому полю! (І. Франко)
Місяченьку, наш голубоньку, ходи до нас вечеряти! (Т. Шевченко)
Звертання буває непоширеним і поширеним, може виражатися іменником у кличному відмінку або іншою частиною мови, яка виступає у ролі іменника:
“А де ж ти, волоцюго, волочився до цього часу?” – крикнула Кайдашиха з хати (І. Нечуй-Левицький). – Звертання непоширене.
Ой
Роди нам, земле, юних серцем, о земле, велетнів роди! (П. Тичина) – звертання виражене іменником у кличному відмінку.
Любая, милая, чи засмучена ти ходиш, чи налита щастям вкрай? (П. Тичина) – звертання виражене прикметником.
Вставай, хто серцем кучерявий! (П. Тичина) – звертання виражене займенником із пояснюючими словами.
Звертання в реченні виділяються комами. Якщо звертання стоїть на початку речення і вимовляється з особливою, окличною інтонацією, то після нього ставиться знак оклику. Вигуки
Діду, серце, голубчику, заграй яку-небудь (Т. Шевченко).
Рости ж, серце-тополенько, все вгору та вгору! (Т. Шевченко)
Весно красна! Любі мрії! Сни мої щасливі! Я люблю вас! (Леся Українка)
Ой Дніпре мій, Дніпре, широкий та дужий! (Т. Шевченко)
О, ой – підсилювальні частки.
Але: Ой, стіни мої мурованії, світличка моя мальованая! (Нар. пісня)
Не можна плутати зі звертаннями займенники ти, ви, які є підметами або додатками в реченні:
(1 votes, average: 5,00 out of 5)