ДІЄСЛОВО
3. ФОРМАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ ДІЄСЛОВА
Кожне з утворень первинної дієслівної парадигми має свою формальну структуру.
Для дієвідмінюваного дієслова характерна наявність перерахованих раніше категорій (особовості не особовості, перехідності/неперехідності, аспектуальності та ін.), що реалізуються відповідним набором елементів формальної структури. Характерною ознакою цього дієслівного утворення є дієвідмінювання – зміна дієслова за особовими, часовими, способовими, становими і родовими значеннями. Провідною ознакою
У межах категорії особовості не особовості виділяється категорія особи, яка утворюється в активі синтетичним, аналітичним і аналітично-синтетичним способами. Для синтетичного властиве використання як формальних показників афіксів, так і постфіксів. Категорія особи, як уже згадувалося, виявляє себе в інших, залежних від неї категоріях: часу, способу, стану.
У часових формах показниками особи виступають афікси – флексії і суфікси.
Зразки дієвідмінювання в теперішньому і майбутньому часі
Однина
Я пиш-у, робл-ю, го-ю, струш-ую, пуск-аю, прац-юю, тур-яю (-у, -‘у, – іу, – уіу, – аі ‘у, – уіу, -‘аіу);
Ти пиш-еш, роб-иш, струш-уеш, го-їш, прац-юєш, пускаєш, тур-яєш (-еш, – иш, – уіеш, – ііш, -‘уіеш, – аіеиі, – аіеш); Він (вона, воно) пиш-е, роб-ить, струш-ув, го-їть, прац-ює, пуск-ає, тур-яє (-е, – ит’, – уіе, – іт’, -‘уіе-аіе – аіе).
Множина
Ми пиш-емо, роб-имо, струш-уємо, го-їмо, прац-юємо, пуск-аємо, тур-яємо (-емо, – имо, – уіемо, – іімо, -‘уіемо, – аіемо, – аіемо);
Ви пиш-ете, роб-ите, струш-уєте, го-їте, прац-юєте, пуск-аєте, тур-яєте (-ете, – ите, – уіете, – ііте, -‘уігте, – аіете, – аіете);
Вони пиш-уть, робл-ять, струш-ують, го-ять, прац-юють, пуск-ають, тур-яють (-ут’, -‘ат’, – уіут’.-ат’, -‘уіут’,-аіут’, -‘аіут’).
Майбутній час доконаного виду (простий)
Однина
Я напиш-у, зробл-ю, заго-ю, повитруш-ую, попрац-юю (-у, -‘у, – іу, – yіу, – уіу);
Ти напиш-еш, зроб-иш, заго-їш, повитруш-уєш, попра-ц-юєш (-еш, – иш, – ііш, – уіеш, -‘уіеш);
Він (вона, воно) напиш-е, з роб-ить, заго-їть, по – витруш-ує, попрац-ює (-е, – ит’, – ііт’, – у уе, -‘уіе).
Множина
Ми напиш-емо, зроб-имо, заго-їмо, повитруш-уємо, попрац-юємо (-емо, – имо, – іімо, – уіемо, уіемо);
Ви напиш-ете, зроб-ите, заго-їте, повитруш-уєте, попрац-юєте (-ете, – ите, – ііте, – yіeтe, уіете);
Вони напиш-уть, зробл-ять, заго-ять, повитруил-ують, попрац-юють (-ут, -‘ат’, – іат’, – уіут’, -‘уіут’).
Як видно з цих зразків, набір особових флексій майбутнього часу доконаного виду майже повторює відповідний набір особових флексій теперішнього часу.
При творенні форм теперішнього і майбутнього простого часу виявляється певна розбіжність між основами інфінітива і теперішнього часу. Так, в атематичному дієслові їсти основа теперішнього часу складається тільки з двофонемної структури ї (70- У дієсловах класти, красти, вести основа теперішнього часу в усіх особових формах закінчується на /д/: клад-у, клад-еш, клад-е, клад-емо, клад-ете, клад-уть; крад-у, вед-у і т. д.; у дієсловах плести, мести фонемі /с/ в основі інфінітива відповідає фонема /г/ в основі теперішнього часу: плет-у, плет-еш, плет-е.., мет-у, мет-еш, мет-е. У дієсловах іти і знайти в основах теперішнього часу з’являється /д/: ід-у, ід-еш, ід-е..; знайд-у, знайд-еш, знайд-е. Приголосні /д/, /з/, /с/, /т/, /ст/, які виступають в основі інфінітива перед суфіксом – и-, відповідно чергуються з /дж/, /ж/, /ш/, /ч/, /шч/ у 1-й особі однини, а приголосні /г/, /к/, що виступають в інфінітиві перед суфіксом – ти, чергуються з /ж/, /ч/ в усіх особових формах: спровад-и-ти – спровадж-у, спровад-иш; зараз-и-ти – зараж-у, зараз-иш; схват-и-ти – схвач-у, схват-ш навіс-и-ти – навіш-у, навіс-иш; промаст-и-ти – промащ-у; промаст-иш; зберег-ти – збереж-у, збереж-еш, збереж-е; стерег-ти – стереж-у, стереж-еш, стереж-е; товк-ти – товч-у, товч-ещ, товч-е; сік-ти – січ-у, січ-еш, січ-е.
У дієсловах з суфіксом основи інфінітива – и – кінцеві губні приголосні основи прирощують у 1-й особі однини і в 3-й особі множини теперішнього часу до основи вставне /л’/: приваб-и-ти – привабл-ю, привабл-ять, вдав-и-ти – вдавл-ю, вдавл-ять; усвідом-и-ти – усвідомл-ю, усвідом – л-ять; защеп-и-ти – защепл-ю, защепл-ять; розграф-и-ти – розграфл-ю, розграфл-ять.
У дієсловах із суфіксом – ну – частина суфікса, а саме фонема /н/, лишається в складі основи теперішнього часу: ки-ну-ти – кин-у, кин-еш; одяг-ну-ти – одягн-у, одягн-еш. Навпаки, кінцева /о/ основи, що виступає після /р/, /л/ (поро-ти, боро-ти, поло-ти) у формах теперішнього часу зникає: пор-ю, пор-еш, пор-е.
Майбутній час недоконаного виду утворюється двома способами: синтетичним і аналітичним.
Майбутній час недоконаного виду (складний)
Однина
Я писати-му, робити-му, струшувати-му, гоїти-му, пра – цювати-му;
Ти писати-меш, робити-меш, струшувати-меш, гоїти-меш, працювати-меш;
Він (вона, воно) писати-ме, робити-ме, струшувати-ме, гоїти-ме, працювати-ме.
Множина
Ми писати-мемо, робити-мемо, струшувати-мемо, гоїти-мемо, працювати-мемо;
Ви писати-мете, робити-мете, струшувати-мете, гоїти-мете, працювати-мете;
Вони писати-муть, робити-муть, струшувати-муть, гоїти-муть, працювати-муть.
В утворенні особових форм майбутнього складного (синтетичного) часу впадають у вічі дві особливості: 1) твірною основою, до якої приєднуються особові закінчення, є форма інфінітива; 2) кожна особова форма має тільки один варіант закінчення.
Майбутній складений час (аналітичний) за першою ознакою повністю збігається з майбутнім складним (синтетичним): твірною основою, яка містить у собі весь набір лексичних сем, є інфінітив. Замість флексій значення особи передають особові форми дієслова бути.
Майбутній час недоконаного виду (складений)
Однина
Я буду писати, робити, струшувати, гоїти, працювати;
Ти будеш писати, робити, струшувати, гоїти, працювати;
Він (вона, воно) буде писати, робити, струшувати, гоїти, працювати.
Множина
Ми будемо писати, робити, струшувати, гоїти, працювати;
Ви будете писати, робити, струшувати, гоїти, працювати;
Вони будуть писати, робити, струшувати, гоїти, працювати.
Форми минулого часу утворюються синтетично, за допомогою суфікса – в/-л-, після якого виступають ще родо-часові флексії – а, – о, – и. Суфікс минулого часу приєднується до основ інфінітива: писа-в, писа-л-а, писа-л-о, писа-л-и; роби-в, роби-л-а, роби-л-о, роби-л-и. Якщо основа інфінітива закінчується на приголосну, варіант суфікса – в(-,у) замінюється нульовим суфіксом; коли при цьому приголосній основи передують голосні /е/ або /о/, то вона чергується з /і/: пек-ти – пік – пек-л-а, пек-л-о, пек-л-и; тек-ти – тік, тек-л-а, тек-л-о, тек-л-и; нес-ти – ніс, нес-л-а, нес-л-о, нес-л-и; рос-ти – ріс, рос-л-а, рос-л-о, рос-л-и; мог-ти – міг, мог-л-а, мог-л-о, мог-л-и; за цим зразком утворюються і форми чоловічого роду минулого часу від дієслів лягти, запрягти: ляг-ти – ліг, ляг-л-а, ляг-л-о, ляг-л-и; запряг-ти – запріг, запряг-л-а, запряг-л-о, запряг-л-и. Чергування не відбувається в дієсловах: товкти – товк, товк-л-а, товк-л-о, товк-л-и; замовк-ну-ти – замовк (замовкну-в), замовк-л-а, замовк-л-о, замовк-л-и; вверг-ти (вверг-ну-ти) – вверг (вверг-ну-в), вверг-л-а, вверг-л-о, вверг-л-и; повз-ти – повз, повз-л-а, повз-л-о, повз-л-и; мок-ти (мок-ну-ти) – мок (мок-ну-в), мок-л-а, мок-л-о, мок-л-и; мерк-ти (мерк-ну-ти) – мерк (мерк-ну-в), мерк-л-а, мерк-л-о, мерк-л-и; отерп-ти (отерп-ну-ти) – отерп (отерп-ну-в), отерп-л-а, отерп-л-о, отерп-л-и; дерти – дер, дер-л-а, дер-л-о, дер-л-и; жер-ти – жер, жер-л-а, жер-л-о, жер-л-и; умер-ти – умер, умер-л-а, умер-л-о, умер-л-и; запер-ти – запер, запер-л-а, запер-л-о, запер-л-и; тер-ти – тер, тер-л-а, тер-л-о, тер-л-и. Отже, як свідчать наведені приклади, коли основа дієслова закінчується на приголосну /р/ або коли перед кінцевою її приголосною виступає /р /чи /у/, чергування голосних /о/ та /е/ з іншими фонемами в основі не відбувається.
Нестандартно поводять себе також основи дієслів з кінцевою приголосною /с/. Після попередньої голосної вони втрачають у родо-часових формах фонему /с/, набуваючи при цьому в формі чоловічого роду суфікс – в, напр.: упасти – упа-в, упа-л-а, упа-л-о, упа-л-и; поклас-ти – покла-в, покла-л-а, покла-л-о, покла-л-и; крас-ти – кра-в, кра-л-а, кра-л-о, кра-л-и; повіс-ти – пові-в, пові-л-а, пові-л-о, пові-л-и; гнис-ти – гни-в, гни-л-а, гни-л-о, гни-л-и; процвісти – процві-в, процві-л-а, процві-л-о, процві-л-и; сіс-ти – сі-в, сі-л-а, сі-л-о, сі-л-и; їс-ти – ї-в, ї-л-а, ї-л-о, ї-л-и; гус-ти – гу-в, гу-л-а, гу-л-о, гу-л-и; кляс-ти – кля-в, кля – л-а, кля-л-о, кля-л-и; нап’яс-ти – нап’я-в, нап’я-л-а, нап’я – л-о, нап’я-л-и; пряс-ти – пря-в, пря-л-а, пря-л-о, пря-л-й; у дієсловах нести, трясти, рости, ухрясти \с\ зберігається, а суфікс – в, навпаки, зникає: нес-ти – ніс, нес-л-а, нес-л-о, нес-л-и; рос-ти – ріс, рос-л-а, рос-л-о, рос-л-и; тряс-ти – тряс, тряс-л-а, тряс-л-о, тряс-л-и; ухряс-ти – ухряс, ухряс – л-а, ухряс-л-о, ухряс-л-и; слід звернути увагу й на те, що в дієсловах нести і рости етимологічні /е/ та /о/ основ при творенні минулого часу чоловічого роду чергуються з /і/.
Чергування /в/ основи з /і/ при творенні форми минулого часу чоловічого роду відзначається і в дієсловах брести, мести, але тут зникає /с/ і з’являється суфікс – в: брес-ти – брі-в, бре-л-а, бре-л-о, бре-л-и; мес-ти – мі-в, ме-л-а, ме-л-о, ме-л-и.
Оригінально утворюються форми минулого часу від дієслова плисти (пливти): у чоловічому роді замість кінцевої /с/ основи з’являється суфікс – в, який, поряд із суфіксом – л-, зберігають й інші родо-числові форми: плис-ти (плив-ти) – пли-в, пли-вл-а, пли-вл-о, пли-вл-и. Ясно, що тут відбулася контамінація двох інфінітивних основ. Дієслово лити, що має в інфінітиві звичайно нульовий суфікс основи, може виступати в паралельній формі з суфіксом основи – а – і подвоєнням приголосної кореня: л’л-‘а-ти: у цьому випадку можлива поява форми минулого часу лля-в, лля-л-а, лл-я-л-о, лл-я-л-и, напр.: ” полляв два камені водою з озерця, з якого ще ніхто не пив” (укр. казка).
Давноминулий час – аналітична форма, що складається з форми минулого часу і допоміжного дієслова бути у цій же формі: ходив був, ходила була, ходило було, ходили були; написав був, написала була, написало було, написали були. Як видно з наведених прикладів, родо-числова форма допоміжного дієслова повністю узгоджується з відповідною формою основного дієслова.
Наказовий спосіб
Парадигма наказового способу складається з синтетичної тричленної, до якої додаються ще аналітичні форми, утворювані поєднанням особової форми теперішнього або майбутнього простого часу з спеціальними морфемами хай або нехай.
Синтетична парадигма наказового способу
Однина
Я –
Ти пиш-и, струш-уй, гой, сяд-ь;
Він (вона, воно) -.
Множина
Ми пиш-імо, струш-уймо, гой-но, сядь-мо (-імо, – уймо, – мо, -‘мо);
Ви пиш-іть, струш-уйте, гой-те, сяд-ьте (-іт’, – уйте, – те, -‘те);
Вони -.
Отже, в синтетичній парадигмі наказового способу, як і в теперішньому і простому майбутньому часі, закінчення мають по кілька варіантів і приєднуються до основ теперішнього часу.
Аналітична парадигма наказового способу
Однина
Я нехай/хай пишу/напишу, струшую/струшу, гою/загою, сідаю/сяду;
Ти нехай/хай пишеш/напишеш, струшуєш/струсиш, гоїш/ загоїш, сідаєш/сядеш;
Він (вона, воно) нехай/хай пише/напише, струшує/ струсить, гоїть/загоїть, сідає/сяде.
Множина
Ми нехай/хай пишемо /напишемо, струшуємо/струсимо, гоїмо/загоїмо, сідаємо/сядемо;
Ви нехай/хай пишете/напишете, струшуєте/струсите, гоїте/загоїте, сідаєте/сядете;
Вони нехай/хай пишуть/напишуть, струшують/струсять, гоять/загоять, сідають/сядуть.
Реальне значення аналітичного наказового способу мають 3-я особа однини й множини. Що ж до решти аналітичних форм, то вони можливі, але вживаються, як про це йдеться далі, з додатковим значенням.
Умовний спосіб
Умовний спосіб, як і давноминулий час, має два складники. Основний носій лексичної семантики – дієслово в формі минулого часу, основний носій граматичної семантики – морфема (частка) би (після приголосної) і її скорочений варіант б (після голосної): хотів би, хотіла б, хотіло б, хотіли б; писав би, писала б, писало б, писали б; утік би, утекла б, утекло б, утекли б.
Аналітична морфема 6и(б) уживається також при творенні бажального і спонукального способів: мені б піти, ти б сходив.
Форми категорії стану
Усі розглянуті раніше структури – форми активного стану. Як про це вже йшлося, перехідні дієслова в своїй переважній більшості можуть утворювати форми пасиву. Пасивні форми є дзеркальним відображенням активних, отже, теоретично виступають в усіх часових і способових формах.
Теперішній час утворюється від перехідних дієслів недоконаного виду з допомогою постфікса – ся. Проте парадигма теперішнього часу не повна, а складається тільки з форми 3-ї особи однини й множини:
Однина
Я –
Ти –
Він (вона, воно) будується (ким?)
Множина
Ми –
Ви –
Вони будуються (ким?)
Ці синтетичні форми, як про це йтиметься далі, уживаються тільки в предикативних конструкціях.
У предикативних й атрибутивних конструкціях уживаються також пасивні форми, що складаються з пасивного дієприкметника і допоміжного дієслова бути в особовій формі:
Однина
Я несений/принесений (ким?);
Ти несений/принесений (ким?);
Він несений/ принесений, вона несена (принесена), воно несене/принесене (ким?);
Множина
Ми несені/принесені (ким?);
Ви несені/принесені (ким?);
Вони несені/принесені (ким?).
Синтетичні й аналітичні форми уживаються також у формах майбутнього й минулого часів при абсолютному переважанні аналітичних.
Майбутній час
Однина
Я буду принесений (ким?);
Ти будеш принесений (ким?);
Він принесеться/буде принесений, вона принесеться/буде принесена, воно принесеться/буде принесене (ким?).
Множина
Ми будемо принесені (ким?);
Ви будете принесені (ким?);
Вони принесуться/будуть принесені (ким?).
Минулий час
Однина
Я був принесений (ким?);
Ти був принесений (ким?);
Він принісся/був принесений, вона принеслася/була принесена, воно принеслося/було принесене (ким?).
Множина
Ми були принесені (ким?) ;
Ви були принесені (ким?);
Вони принеслися! були принесені (ким?).
Як і в теперішньому часі, синтетичні форми 3-ї особи однини й множини уживаються дуже рідко і тільки в предикативних конструкціях.
У способових формах пасиву синтетичні форми практично не вживаються.
Парадигма наказового способу
Однина
Я нехай/хай буду принесений (ким?);
Ти нехай/хай будеш принесений (ким?);
Він нехай/хай буде принесений, вона нехай/хай буде принесена, воно нехай! хай буде принесене (ким?).
Множина
Ми нехай! хай будемо принесені (ким?) ;
Ви нехай! хай будете принесені (ким?);
Вони нехай! хай будуть принесені (ким?).
Парадигма умовного способу
Однина
Я був би принесений (ким?);
Ти був би принесений (ким?);
Він був би принесений, вона була б принесена, воно було б принесене (ким?).
Множина
Ми були б принесені (ким?);
Ви були б принесені (ким?);
Вони були б принесені (ким?).
Другий член первинної дієслівної парадигми – дієприкметник – залежно від стану й часу утворюється або від основи теперішнього часу, або від основи інфінітива.
Від основи теперішнього часу утворюються активні дієприкметники теперішнього часу: працюю – працюючий, продукую – продукуючий, зеленію – зеленіючий. Формотворчим афіксом у всіх випадках виступає суфікс – уч-/-юч – (-yч-,-оyч-) + відмінкове закінчення прикметника: – ий, – ого, – ому.., – а, – оі, – їй.., – е, – ого, – ому.., – і, – их, – им… і т. д. Напр.: “Цей простий звичай завівсь для неї комедією, дуже компрометуючою навіть її, не тільки господаря” (І. Нечуй-Левицький).
Від основи інфінітива утворюються активні дієприкметники минулого часу: згоріти – згорілий, позеленіти – позеленілий, зжовкнути – зжовклий. Словотворчим афіксом у всіх випадках виступає суфікс – л-. Чергування голосних і приголосних, характерні для форм особових дієслів минулого часу, тут не дають про себе знати: замовкну-ти – замовк-л-ий, змок-ти (змок-ну-ти) – змок-л-ий, отерп-ти (отерпну-ти) – отерп-л-ий і т. ін. Але в дієсловах, що мають в основі кінцеву приголосну /с/, вона, як і в особових дієсловах минулого часу, перед суфіксом – л – у більшості випадків зникає: згнис-ти – згни-л-ий, процвіс-ти – процві-л-ий. Винятками є дієприкметники пророс-л-ий, захряс-л-ий. Як і в активних дієприкметниках теперішнього часу, після формотворчого суфікса виступають відмінкові закінчення прикметника: позелені-л-ий, позелені-л-ого, по-зелені-л-ому і т. д. На периферії літературної мови перебувають перейняті з церковнослов’янської мови активні дієприкметники теперішнього часу 3 суфіксом – УЩ-/-ЮЩ-, – ащ-/-ящ, напр.: ” – О, з вас добра господиня буде,- сказав поважним тоном Бабалуха, поглядаючи на Онисю як на свою будущу господиню” (І. Нечуй-Левицький); “Слабий голос шепотом говорив: – Ненавидящих і обидящих нас прости, Господи человіколюбче” (Б. Лепкий); “Ми були там немрущі й неминущі” (О. Гончар). Зрідка в розмовній мові і художній літературі можна натрапити на активні дієприкметники минулого часу з суфіксом – ш-/-вш-, напр.: “О де ви, літ минувших друзі” (Ю. Клен).
Від основи інфінітива утворюються й пасивні дієприкметники: написати – написаний, дерти – дертий, підвісити – підвішений. З утвореннями, в яких беруть участь суфікси пасивних дієприкметників – н – і – т-, все дуже просто: вони приєднуються до суфікса основи – матеріально вираженого або нульового – без ніяких ускладнень: довба-н-ий, надба-н-ий, обскуба-н-ий, обруба-н-ий, вдава-н-ий, понабива-н-ий, вжива-н-ий, карбова-н-ий, нашпигова-н-ий, педалізова-н-ий, зорганізова-н-ий, шампанізова-н-ий, запропонова-н-ий, коронова-н-ий, коментова-н-ий, занедбу-ва-н-ий, спростовува-н-ий, розпереза-н-ий, обниза-н-ий, збовта-н-ий, розвінча-н-ий; зжа-т-ий, би-т-ий, обви-т-ий, опови-т-ий, зжи-т-ий, зали-т-ий, обми-т-ий, розпи-т-ий, відкри-т-ий, надши-т-ий, перегрі-т-ий, виполо-т-ий, обіпер – т-ий та ін. Що ж до суфікса – єн-, то при його приєднанні до основи відбуваються ті ж процеси, що й при утворенні форм 1-ї особи однини теперішнього часу: клас-ти – клад-ен-ий, крас-ти – крад-ен-ий, вес-ти – вед-ен-ий, за – рази-ти – зараж-ен-ий, відобраз-и-ти – відображ-ен-ий, спровад-и-ти – спровадж-ен-ий, глад-и-ти – гладж-ен-ий, сад-и-ти – садж-ен-ий, заскород-и-ти – заскородж-ен-ий, зберег-ти – збереж-ен-ий, відгалуз-и-ти – відгалуж-ен-ий, ваб-и-ти – вабл-ен-ий, здиб-и-ти – здибл-ен-ий, пожвав-и – ти – пожвавл-ен-ий, вдав-и-ти – вдавл-ен-ий, усвідом-и – ти – усвідомл-ен-ий, защеп-и-ти – защепл-ен-ий, ліп-и – ти – ліпл-ен-ий, розграф-и-ти – розграфл-ен-ий, одяг-ну – ти – одягн-ен-ий, затяг-ну-ти – затягн-ен-ий, поборо-ти – побор-ен-ий, розпоро-ти – розпор-ен-ий, мес-ти – мет-ен-ий, схват-и-ти – схвач-ен-ий, збагат-и – ти – збагач-ен-ий, утрат-и-ти – утрач-ен-ий, товк-ти – товч-ен-ий, сік-ти – січ-ен-ий, викрут-и-ти – викруч-ен-ий, навіс-и-ти – навіш-ен-ий, промаст-и-ти – промащ-ен-ий, перехрест-и-ти – перехрещ-ен-ий та ін.
Пасивні дієприкметники утворюються звичайно від перехідних дієслів. Проте оскільки цей процес дуже активний, то трапляються випадки утворення пасивних дієприкметників і від неперехідних, навіть від зворотних дієслів, напр.: “Жінки… засльозеними від вітру очима скидають далеч та рештки станції” (О. Гончар).
Третій член первинної дієслівної парадигми – дієприслівник – має дві форми: теперішнього і минулого часу. Перша утворюється від основи теперішнього часу (3-ї особи множини) за допомогою суфіксів – учи/-уючи// – юючи, – ачи/-ячи: пиш-уть – пиш-учи, бач-ать – бач-ачи, робл-ять – робл-ячи, го-ять – го-ячи, струш-ують – струш-уючи, працюють – прац-юючи(-учи, – ачи, – йачи, – уйучи, – у іучи). Друга – від основи інфінітива за допомогою суфікса – ши/-вши. Суфікс – ши виступає після приголосної основи, варіант – вши – після голосної: спек-ти – спік-ши, мог-ти – міг-или, утек-ти – утік-ши, зберег-ти – зберіг-иш, писа-ти – писа-вши, написа-ти – написа-вили, роби-ти – роби-вши, зроби-ти – зроби-вши, струшува-ти – струшу – ва-вши, гої-ти – гої-вши, загої-ти – загої-вши, працювати – працюва-виш, попрацюва-ти – попрацюва-вши.
Як свідчать попередні приклади, в дієприслівниках, утворюваних від основ на приголосну, відбувається чергування кореневих /о/ та /е/ з /і/. Якщо форма, утворювана від основ теперішнього часу, має лише недоконаний вид, то форма, утворювана від основи інфінітива, має обидві видові форми, хоч переважає форма доконаного виду.
Четвертий член первинної дієслівної парадигми – інфінітив – має два варіанти показника, який приєднується до суфікса основи, – ти (нормативний) і – ть (розмовний) : працюва-ти – працюва-ть, жи-ти – жить, володіти – володі-ть. Перший варіант уживається в усіх стилях літературної мови, другий – в усному розмовному та літературному мовленні і в художній літературі. Пор.: “Все покажем! тілько дайте Себе в руки взяти. Як і тюрми мурувати, кайдани кувати, Як і носить!” (Т. Шевченко) – “По улицях воли Ревуть голодні на городі Пасуться коні, не виходить ніхто загнать, нагодувать” (Т. Шевченко).
П’ятий член первинної дієслівної парадигми – предикативна форма – утворюється переважно від основи інфінітива перехідних дієслів за допомогою суфіксів – но/-ено, – то: написа-но, зробл-ено, ужи-то. Творення предикативних форм супроводжують ті ж фонетичні процеси, що властиві пасивним дієприкметникам. Це закономірно, оскільки предикативні форми – це незмінні форми пасивних дієприкметників.