Галузева структура світового господарства

Розділ 1. ЗАГАЛЬНА ЕКОНОМІКО-ГЕОГРАФІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА СВІТУ

ТЕМА 8. ГАЛУЗЕВИЙ СКЛАД СВІТОВОГО ГОСПОДАРСТВА

§ 39. Галузева структура світового господарства

Поняття галузевої структури. Прискорення науково-технічного прогресу постійно ставить нові вимоги до економіки і суспільства різних країн – учасниць світового господарства. Економіка будь-якої країни є господарським комплексом, що формується на базі соціального й економічного розвитку, міжнародного поділу праці і процесів інтеграції.

Галузь господарства – сукупність

підприємств і виробництв, що характеризуються спільністю виробленої продукції, технологій і потреб, що задовольняються.

Галузева, або компонентна, структура господарського комплексу відображає співвідношення, зв’язки і пропорції між великими групами галузей.

Увесь світогосподарський комплекс поділяють на групи галузей, як-от:

– галузі матеріального виробництва – промисловість, будівництво, сільське господарство, а також галузі, що пов’язані з постачанням населенню продукції, тобто заготівля, матеріально-технічне постачання, тощо;

– галузі невиробничої сфери –

житлово-комунальне господарство, побутове обслуговування, транспорт, зв’язок, охорона здоров’я, освіта та наука, культура і мистецтво, управління тощо.

Для сучасної структури світового господарства характерна наявність галузевих і міжгалузевих комплексів. Склалися такі міжгалузеві комплекси, як паливно-енергетичний (ПЕК), металургійний, машинобудівний, хіміко – лісовий, будівельний, агропромисловий (АПК), транспортний. Усі вони своєю чергою мають складну й диференційовану структуру.

Рівні галузевої’ структури світового господарства. Вивчаючи галузеву структуру світового господарства, виділяють три її рівні: макро-, мезо – і мікрорівень.

Макроструктура (макрогалузева структура) господарства відображає його найбільші і найважливіші внутрішні пропорції – між виробничою і невиробничою сферами, між промисловістю і сільським господарством і деякі інші.

Ці пропорції насамперед визначають належність тієї чи іншої країни до аграрної, індустріальної або постіндустріальної стадії розвитку (мал. 79). Сільське господарство (аграрна структура) переважає в структурі ВВП найменш розвинутих країн Африки і Азії, де його частка становить від 2/5 до 3/5 (Афганістан, М’янма, Сомалі, ДР Конго, Гвінея-Бісау, ЦАР, Лаос, Ефіопія, Сьєрра-Леоне, Малі, Танзанія, Камерун, Уганда, Малаві та ін.). За показником зайнятості вона ще більша: середній показник і для Африки, і для Азії становить майже 60 %, у багатьох країнах він значно вищий. Наприклад, у Сенегалі, Кенії, ЦАР, Чаді, Камбоджі, Лаосі, на Мадагаскарі в сільському господарстві зайнято від 70 до 80 % жителів, у Танзанії, Уганді, Малі, Малаві, Гвінеї – від 80 до 90 %, а в Руанді, Бурунді, Буркіна-Фасо, Непалі – понад 90 %.

Перелік країн, у яких у структурі ВВП переважає промисловість (індустріальна структура), за останній час дуже змінився. Ще недавно такий тип структури був характерний для більшості розвинутих країн Заходу і ще більшою мірою – для соціалістичних країн, які взяли курс прискореної індустріалізації. Нині до країн з найбільш вираженою індустріальною структурою економіки належать майже винятково нафтовидобувні і нафтоекспортуючі країни (Алжир, Катар, Саудівська Аравія, ОАЕ, Оман, Кувейт), деякі країни нової індустріалізації (Південна Корея, Малайзія) і Китай, який продовжує політику індустріалізації.

Для країн з постіндустріальною структурою господарства характерно переважання у ВВП сфери послуг. Ще 1955 р. США стали першою країною, де кількість зайнятих у невиробничій сфері перевищила кількість зайнятих у сфері виробництва. Пізніше цей приклад підтримали й інші країни. На початок ХХІ ст. у світі було вже 80 країн, у яких у структурі ВВП частка послуг перевищувала 50 %. До таких країн належать СшА, Бельгія, Канада, Данія, Франція, Австралія, Велика Британія, Нідерланди, Німеччина, Австрія, Греція, Аргентина, Італія, Іспанія, Японія тощо.

Мезоструктура світового господарства відображає основні пропорції, які складаються всередині промисловості, сільського господарства, сфери послуг. Так, у структурі світової промисловості під впливом НТР поступово зменшується частка видобувних і збільшується частка переробних галузей. На структуру промисловості впливають також випереджувальні темпи розвитку галузей, які насамперед забезпечують науково-технічний прогрес, – машинобудування, хімічна промисловість і електроенергетика.

Ще більші структурні зрушення на мезорівні характерні для сфери послуг. Вони пов’язані як із різними темпами росту попиту на різні види послуг, так і з появою нових їх видів. Швидко зростає попит на соціально-культурні послуги, пов’язані з освітою, охороною здоров’я, обслуговуванням вільного часу людей, на побутові послуги, на послуги в галузі транспорту, зв’язку, оптової і роздрібної торгівлі, кредитно-фінансової сфери, операції з нерухомістю тощо. Ще швидше росте потреба в комплексі ділових послуг (маркетинг, реклама), інженерно – будівельних й архітектурних послуг, бухгалтерських операцій, страхування тощо.

Мікроструктура господарства відображає зрушення, які відбуваються в окремих видах виробництва, насамперед промислового. При цьому на перший план виходять нові наукоємні види машинобудування і хімічної промисловості як-от: виробництво електронно-обчислювальної техніки, засобів автоматизації, аерокосмічної, лазерної техніки, обладнання для атомної енергетики, випуск мікробіологічних препаратів. Усі вони виконують роль “каталізаторів” науково-технічного прогресу. Під впливом зрушень у мікроструктурі відбувається диверсифікація структури господарства, найвищий рівень якої спостерігається у США, Японії, Німеччині й інших розвинутих країнах світу.

Мал.79. Галузевий склад світового ВВП (на 2009р.)

Диверсифікація – один з напрямків економічної стратегії виробничого підприємництва, спрямований на розширення сфери діяльності підприємства завдяки випуску нових товарів.

Промисловість як найважливіша сфера в галузевій структурі світового господарства. За останні сто років обсяги промислового виробництва зросли майже в 50-60 разів, причому до 80 % його приросту припадає на період після Другої світової війни. Залежно від часу виникнення всі галузі промисловості поділяють на три групи: старі, нові й новітні. До старих галузей належать кам’яновугільна, залізорудна, металургійна, залізничне машинобудування, суднобудування, текстильна промисловість. Нині вони розвиваються уповільненими темпами, що не може не позначитися на структурі промислового виробництва. До нових галузей належать автомобілебудування, виплавка алюмінію, виробництво пластмас, хімічного волокна. Зазвичай вони розвиваються швидшими темпами, ніж старі галузі. До новітніх належать такі наукоємні галузі, як мікроелектроніка, обчислювальна техніка, роботобудування, атомне та аерокосмічне виробництво, хімія органічного синтезу, мікробіологія тощо. Саме ці галузі промисловості розвиваються нині найшвидше, а вплив їх на географію світової промисловості щоразу збільшується.

Промисловість поділяється на видобувну та обробну.

Галузі обробної промисловості становлять основу важкої індустрії. На їхню частку припадає понад 90 % загального обсягу продукції промисловості, хоча частка видобувної промисловості й досі має тенденцію до скорочення. Така ж ситуація спостерігається і щодо скорочення частки сільськогосподарського виробництва у створенні ВВП як у промислово розвинутих державах, так і тих, що розвиваються. Однак ефективність сільського господарства в більшості районів світу збільшується. У розвинутих країнах утворились агропромислові комплекси, що поліпшило використання кінцевої продукції.

Трансформація структури світового господарства. У міру соціально-економічного розвитку країни переходять від базових галузей, які є ресур – соємними, до наукоємних галузей. Проте структурні зміни в промисловості не призводять до повної заміни одних галузей іншими: змінюється переважно пріоритетність їхнього розвитку. В індустріально розвинутих країнах загальна закономірність галузевих зрушень полягає у помітному зниженні питомої ваги сировинних галузей і сільського господарства, у технічній модернізації промисловості і швидкому розвитку галузей сфери послуг. Найбільш радикальні зміни відбуваються на рівні підгалузей, у межах яких найвищу динаміку мають наукоємні виробництва. Так, в обробній промисловості США кількість зайнятих зменшувалася переважно за рахунок трудоємних (харчова, текстильна, швейна, шкіряна) і капіталоємних галузей (металургія), а тим часом в електротехнічній промисловості та приладобудуванні чисельність зайнятих за останні 10 років збільшилася майже в 2,5 раза.

Нині світогосподарські тенденції проявляються у дедалі більшому зміцненні виробничих зв’язків.

Характерні зміни відбуваються і в галузевій структурі країн, що розвиваються. Наприклад, у нових індустріальних країнах (Південній Кореї, Сінгапурі, Тайвані, Сянгані) дедалі більшого розвитку набувають технічно складні й наукоємні виробництва, що застосовують високу кваліфікацію робітників. Переваги у виробництві найпростіших, але трудоємних виробів (наприклад, текстилю, одягу, взуття) поки зберігають лише країни “третього світу” з дешевою робочою силою. Вони досягають конкурентоспроможності там, де нові індустріальні країни через зростання вартості робочої сили втрачають свої позиції. Тому нині спостерігається явна тенденція до активного переміщення трудоємних виробництв з розвинутих до менш розвинутих країн світу.