Контрольний диктант. Контрольне аудіювання
Мета: з’ясувати рівень орфографічної та пунктуаційної грамотності учнів; рівень сформованості комунікативних умінь, зокрема вміння слухати й розуміти почуте; удосконалювати вміння застосовувати здобуті теоретичні знання на практиці, розвивати логічне мислення, слухову пам’ять, удосконалювати навички самостійної роботи.
Тип уроку: Урок перевірки й обліку здобутих знань, умінь і навичок.
Хід уроку
І. Повідомлення мети перевірки і способів її проведення. Мотивація
ІІ. Написання диктанту.
I ІІ. Відповіді вчителя на запитання учнів (після того, як зібрано зошити).
І V. Проведення контрольного аудіювання.
V. Підбиття підсумків уроку.
V І. Домашнє завдання. Вправа 303.
1.Криниця
Село стояло у величезній балці, а балкою протікала виляючи степова річечка. Один бік балки зривався високою кручею. Скеля, припавши землею, поросла деревами. Поміж них вилася стежка, що доводила до містка через річку. Побравшись стежкою, Марко звернув до криниці.
Криниця била із скелі. Здавалося, якась величезна сила викинула з землі
Од цього місця віяло несказанною красою. Трохи одступивши від скелі, розкинувся гайок. Верховіття дерев було нижче від скелі. Марко любив здиратися збоку на скелю й сидіти там, дивлячись на блакитне небо, нерухоме каміння й тремтяче листя. (За Б. Грінченком; 125 сл.)
Гніздо
Марко побачив над річкою двох куличків. Пташки то припадали до води, то з жалібним попискуванням відлітали вбік.
Скрадаючись, Марко занепокоєно пішов берегом. На траві лежало вимощене з сіна невелике гніздечко, а в ньому хрестиком тулились чотири світло-жовтих крашанки. Пташки марно старалися стеблинами сіна підняти вгору, захистити од хвилі нетривке кубелечко. Хлюпне вода раз-вдруге і забере з собою гніздо.
Пташки побачили людину й безпомічно затужили пташиною тугою. Не торкаючись гнізда, Марко вирізав навколо нього землю, вийняв її й переніс вище, куди не дійде вода. Він навпочіпки сів під вербою, придивляючись до кубелечка. Над ним, попискуючи, з’явилися пташки, покружляли і впали донизу, знову злетіли і знову опустились.
А над усім широким світом, над пригнутими вербами та принишклим птаством димів дощ. (За М. Стельмахом; 120 сл.)
2.Земля
Селянини майже не відчуває духу поту, бо щоденно купається чи мліє в ньому. Коли на плечах Мар’яна розлізлася сорочка, він здивовано поторгав рукою спину, і, накинувши наопашки свиту, втомленою ходою подався в степ.
Осінній степ, погойдуючи світло і тіні, лежав у чорних ранах. Над ним ледь-ледь курів туманець відпару, а може, то парувала тепла кров переораної землі?
Мар’ян журливо подивився навколо, поглянув на козацьку й турецьку могили, на яких бавилися пастушки. Він з жалем подумав, скільки марно пропало люду на білому світі. Чого було отим турчинам шукати смерті в чужому степу? Чужу землю можна сплюндрувати, а жити на ній не будеш.
Мар’ян спинився над своїм ще не зораним грунтом, пальцями відколупавши грудочку, розім’яв її, понюхав і непомітно для себе заспівав. (За М. Стельмахом; 121 сл.)
Тексти для контрольного аудіювання
1.Северин Наливайко
Северин зайшов до землянки. Низенька, скоцюрблена, почорніла від горя бабуся низько вклонилася йому, запросила сідати. У неї було дрібненьке, сухорляве, покрите безліччю зморщок лице, гарні карі очі, тонкі губи. Вона була чистенька, охайненька, мов висушена холодними осінніми вітрами й прибита морозами лісова квітка.
– Бабусю, у вас жила дівчина з Гусятина, Настя, Степана Крайнього дочка. А це десь зникла вона. Чи не лихе щось трапилось…
Бабуся окинула його поглядом.
– Северине!
Гетьман одсахнувся, підхопився з ослона.
– Сядь, сину. Не дивуйся, що знаю, хто ти. Добра вістка меж не знає. Про тебе люди заговорили.
– Де Настуня, бабусю? Це ж вона розповіла вам…
– Сину мій… Послухай мене, стару. Я вік прожила. Дітей поховала, чоловіка втратила. Послухай мене. Чи чуєш ти, як стогне земля наша? Чи бачиш, як рясно вона полита сльозами?
– Чую, бабусю, й бачу. Усе знаю.
– Тож не шукай Насті, сину. Шукай для нас волі. Богом тобі призначено Україну рятувати. Тож собі ти вже не належиш. Маєш Настю забути, з голови викинути.
Ні, не міг Северин забути Настю. Не міг забути, як на одній із зупинок недалеко від Дністра він влаштував огляд своєму війську. На широкому рівному полі посеред ніжного плетива весняних квітів його вояки стояли стрункими шерегами.
Скільки відваги було в їхніх очах! З такими молодцями ворог не страшний. Северин сповільна дійшов до краю, зупинився. Що це? Низькорослий юнак, удвічі нижчий за списа, збентежено й розгублено дивився на нього великими синіми очима, схожими на польові волошки. На ратищі списа біліли крихітні рученята.
Зібраши сотників, Наливайко віддав накази про напрям дальшого руху. Тоді повернувся назад, ще раз пильно глянув на юнака. Невже дівчина? Невже його, Северина Наливайка, ошукало якесь дівчисько?
Розпускаючи всіх, кинув юнакові:
-До мене, козаче!
Помітив, як затремтіли в “козака” руки й сполотніло обличчя. Але змовчав. Лише в наметі, коли лишилися сам на сам, дав волю гніву:
-Розказуй. Як ти міг… могла?
Дівчина опустилася на коліна. По блідих щоках текли сльози, капали на високі груди. Сині, з відтінком осіннього неба очі проникали в душу, гамували гнів, родили співчуття.
Настя розповіла, що родом із Гусятина. Розказала, як пан Калиновський шаблею рубонув груди її батькові за те, що боронив її, Настю, не хотів віддати на поталу панові. Розказала, як опісля батькової смерті вона все ж не скорилася Калиновському, як нігтями вчепилася в його ненависні безстидні очі. Як за це тиждень тримали її посеред панського двору на прив’язі, у собачому наморднику. Як панські слуги плювали їй у вічі, пані називала покриткою, а паненята шпурляли в неї недоїдками й каменюччям. Як її обстригли, вимазали смолою, викачали в пір’ї й довго водили містом. А потім купали в річці й готували до весілля. Пан звелів віддати її за п’ятдесятилітнього горбаня Данила, що служив конюхом і вносив йому у вуха все, що чув од селян. Напередодні вінчання Настя втекла до Наливайкового війська.
Звісно, того ж дня Северин випровадив її: війна – не жіноче діло. Та хіба ж її розповідь, її схвильований голос, її сині очі можна було забути?
-Бабусю, де Настя? – знову спитав Наливайко.
– Іди, сину, дорогою, визначеною Богом. Не звертай із неї…
Северин вийшов із землянки. Узявши коня за гнуздечку, пішов стежкою. Коли наблизився до узлісся. В кущах шелеснуло. Не роздумуючи, Северин кинувся туди. Під розлогим деревом стояв Матвій Перепічка.
– Ти звідки?
– За тобою, гетьмане, приглядаю. Від злого ока бережу.
– Як ти смів?
– Полковники мене послали, гетьмане. Он і Петро позаду з кіньми. А я збоку весь час іду, стежки пильную.
– А це ж у тебе що? – Наливайко показав на невеличкий вузлик у Матвієвих руках.
– Це тобі від однієї дівчини. Стрілася дорогою. Дала мені цей вузличок, а сама чимдуж у ліс. Тільки кущі зашелестіли. Обличчя навіть не розгледів. Уся в чорному, мов черниця.
Северин розв’язав вузлик. Там лежала вишивана сорочка й полотняний, теж вишиваний, рушник.
– Це гетьманові, сказала. Україну хай визволяє, на дорогу… чекай, як це вона сказала? – на дорогу звитяги ставши, каже, хай по ній певно йде, нікуди не звертає. Потім перехрестилась, бережи його, Боже, сказала – і шасть. Не поженешся ж за нею…
Підійшов Петро.
– Гаразд, хлопці, забудьте, – мовив гетьман. – Їдьмо! (За В. Кулаковським; 650 сл.)
На кожне із запитань вибрати правильну відповідь.
1. Бубуся, до якої прийшов Наливайко, була схожа на
А) зламаний вітром колосок;
Б) прибиту морозами степову квітку;
В) прибитий морозами кущ калини;
Г) посічену зливами вербу.
2. Гетьмана Наливайка бабуся впізнала,
А) побачивши в нього булаву;
Б) бо вже із ним зустрічалася;
В) бо він прибув із почтом;
Г) тому що він розшукував Настю.
3. Не розшукувати Настю бабуся умовляла Северина, тому що
А) дівчина кохала іншого;
Б) хотіла одружити з Северином власну дочку;
В) сама не знала, де поділася дівчина;
Г) щоб нічого не відволікало гетьмана від боротьби за волю.
4. Під час огляду війська низькорослий юнак дивився на Наливайка
А) сміливо й відверто;
Б) із зухвалим викликом;
В) збентежено й розгублено;
Г) сумно й стривожено.
5. Настя розповіла, як за непокору панові її було
А) вигнано з рідного Гусятина;
Б) віддано до суду;
В) побито на стайні різками;
Г) принижено й виставлено на глум.
6. Наливайко випровадив дівчину з війська, тому що
А) війна – не жіноче діло;
Б) відчув, що закохується в неї;
В) не хотів, щоб про неї дізналися козаки;
Г) Настя була дуже кволою.
7. Двоє козаків вирушили слідом за гетьманом,
А) щоб убити його із засідки;
Б) щоб оберігати за наказом полковників;
В) щоб простежити, чи не зраджує він своїх;
Г) з цікавості.
8. Вузлик Наливайкові передала
А) бабуся в землянці;
Б) дівчина в лісі;
В) козак на шляху;
Г) полковник у військовому таборі.
9. У вузликові було зав’язано
А) хлібину й рушник;
Б) рушник і грудку землі;
В) рушник і шапку;
Г) рушник і сорочку.
10. Для українця рушник
А) є попередженням про небезпеку;
Б) уособлює долю;
В) є знаком, що час одружуватися;
Г) означає звістку, що його розшукують.
11. Вираз добра звістка меж не знає є
А) назвою народної пісні;
Б) загадкою;
В) приказкою;
Г) прислів’ям
12. Головна думка прослуханого тексту така:
А) осуд безсердечності бабусі;
Б) захоплення самопожертвою Насті;
В) уславлення відваги Северина Наливайка;
Г) уславлення визвольної боротьби народу під проводом Наливайка.
2. Зимові свята
Різдвяні свята в Україні віддавна відзначали дуже урочисто.
Готувалися до Різдва заздалегідь. Мили, прибирали в хатах, упорядковували подвір’я, білили, прали, заготовляли корм для худоби. Всі господарські роботи мали закінчитися до Свят-вечора. Навіть сільський реманент (коси, граблі, вила, плуги) складали в стодолах так, аби створилося враження, що й воно відпочиває.
Уранці 6 січня господар або господиня розкладали в печі вогонь дровами, які складали по одному щоденно. На Гуцульщині ще донедавна зберігався звичай у цей день запалювати “живу ватру” (тертям). Залежно від місцевих традицій і достатку родини кожна господиня намагалася приготувати від 7 до 14 страв. З-поміж них по всій Україні обов’язковими були узвар і кутя.
Родинній трапезі, на яку мали зійтися всі члени родини, передував обхід. Господар із новоспеченим хлібом, медом і маком, а його син із запаленою свічкою тричі за сонцем обходили хату і весь двір. Не обминали стайні, де худобу обсипали маком та обкурювали зіллям – щоб відьми не приступили. У поріг стайні ще й затинали сокиру. Скрізь в Україні в цей вечір вшановували худобу: її готували святвечірніми стравами. Поширеним було повір’я, що худоба в цей вечір розмовляє й може поскаржитися Богові на свого господаря.
Після обходу до хати урочисто заносили необмолочений пшеничний чи житній сніп, який спеціально зберігали від часу обжинків. Його ставили на найпочесніше у хаті місце – під образами. Такий прикрашений васильками й калиною сніп був не лише символом достатку. Він уособлював пам’ять про наших предків. У народі його називали дідом, дідухом.
Слідом за дідухом до хати вносили в’язку соломи й сіна. Господар розкидав солому по хаті, а діти “мекали”, “бекали”, по ній пританцьовуючи. Наслідування звуків свійських тварин мало забезпечити приплід худоби у прийдешньому році.
Потім господиня готувала до вечері стіл: насипала жменю пшона, клала по кутках зубці часнику, грудки цукру, стелила сіном, застеляла святковою скатертиною. Лише після цього ставила на стіл святковий хліб – калач. Поруч із калачем засвічували свічку.
Тим часом господар, набравши у миску по ложці кожної страви, виходив надвір. Тричі кликав до вечері мороз, злих вітрів, чорні бурі, вовка. А потів “радив” їм не показуватися до його господи й поля протягом цілого року. Помолившись і згадавши усіх покійних родичів, сім’я сідала до столу.
Сигналом до вечері була поява на небі першої зірки, яка сповіщала людям про велике чудо – народження Божого Дитяти. Під час родинної трапези зберігали урочистий спокій, щоб не дратувати невидимі душі присутніх на вечері покійних предків. Для них спеціально набирали в миску по ложці кожної страви й ставили на підвіконні. Важливу роль відігравала свічка, яка в цю ніч горіла на столі.
Мотив родинного благополуччя тісно пов’язувався з обрядом колядування. Як відомо, діти й дорослі колядували окремо. Якщо діти починали обходити хати з колядою вже до Свят-вечора, то старші колядники – тільки з наступного дня. Парубочі ватаги ходили з великою “звіздою”, дівочі – з ліхтарем, що нагадував місяць. Гурти колядників супроводжували переряджені: “коза”, “дід”, “баба”, “циган”, “солдат”. У різних місцевостях дійство відбувалося по-різному.
Колядки відрізнялися за походженням. Умовно їх можна поділити на дві групи – народні й церковні. Для першої групи характерні хліборобські мотиви. В них оспівується дбайливий і розумний хазяїн, що має незліченні череди корів чи отари овець. Сам Господь сидить у нього при вечері. Святі допомагають засівати його щедру ниву. Його жінка – найкраща: роботяща, старанна. Такими колядками величали господаря й господиню. У колядках про парубків переважали мисливські й військові мотиви. Про дівочу красу, вірність, щасливе кохання колядували дівчатам. Це персональне адресування колядок кожному членові родини вирізняє саме український обряд колядування.
У колядках, що під час Різдвяних свят виконувалися безпосередньо у церквах, переважали біблійно-релігійні мотиви з оспівуванням народження Божого Дитяти, страждань і мук Богородиці тощо.
Вечір під Новий рік (13 січня) називали Щедрим вечором. Очевидно, Щедрим його вважали через те, що до вечері під Новий рік подавали м’ясні страви, які не вживали на Свят-вечір. У цей вечір молодь ходила “маланкувати” (у святому календарі цей день був присвячений преподобній Меланії). Один з парубків перебирався на Меланку. У групі переряджених були “князь”, “княгиня”, “дід”, “баба”. “коза”, “циган” та інші персонажі. Під вікнами щедрувальники вітали господарів з Новим роком, бажали їм усіляких гараздів. За ці вітання щедрувальників обдаровували.
Уранці на Новий рік (день, присвячений Василію Великому) ходили по хатах “посівальники”. Хлопці-підлітки, зайшовши до хати, посівали зерном і приказували:
Сію, сію, посіваю,
З Новим роком всіх вітаю!
Важливим був і вечір під Водохреща. У східних районах його називали голодною кутею, в Галичині – другим Свят-вечором, другим Щедрим вечором. З появою вечірньої зорі, як і на Свят-вечір, родина сідала до трапези. На вечерю подавались такі ж пісні страви, як на Свят-вечір. Знову чільне місце у вечері посідали традиційні кутя й узвар. Перш ніж сісти до вечері, хату обкурювали ладаном і зіллям, скроплювали кутки свяченою водою. На підвіконні ставили страви для душ покійних. Вечеря відбувалась так само, як на Свят-вечір. Але, на відміну від першої, з цією вечерею пов’язаний звичай проганяти кутю. Коли сім’я вставала з-за святково
Го столу, хтось із домашніх вибігав надвір. Палицею чи макогоном він гримав у причілок чи стіну, вигукуючи:
Геть, кутя, з покуття,
А ти, узвар, йди на базар.
Після вечері, як і в різдвяні дні, ходили по хатах щедрувальники.
Ніч під Водохреща була сповнена всяких чудес. Худоба нібито розмовляє між собою. Але той, хто підслухав би цю розмову, мусив би померти. Чарівною стає вода в криницях і потоках. Зібрану опівночі, таку воду зберігали за образами на випадок поранення або тяжкої недуги.
У зимовому циклі свят простежується структура: зустріч – проводи. Зустріччю предків починалися зимові свята (Свят-вечір), а закінчувалися проводами (Водохрещ). Усі вечори між цими датами вважалися в народі і святими, і страшними. (З підручника “Українське народознавство”; 700 сл.).
На кожне із запитань вибрати правильну відповідь:
1. Cвят-вечором називають вечір
А) перед Водохрещем;
Б) перед Новим роком;
В) перед Різдвом.
2. Родинній трапезі передував обряд, що зветься
А) обхід;
Б) вихід;
В) підхід.
3. Необмолочений пшеничний чи житній сніп, що ставили під образами, звався
А) батьком;
Б) бабиськом;
В) дідухом.
4. Обов’язковими на святковому столі були такі страви:
А) борщ і кутя;
Б) кутя й узвар;
В) узвар і коржі.
5. Сигналом до Різдвяної вечері вважали
А) прихід колядників;
Б) поява на небі першої зірки;
В) удари церковного дзвону.
6. Колядки умовно поділяють на дві групи:
А) народні й авторські;
Б) народні й церковні;
В) селянські й козацькі.
7. Вечір під Новий рік називали
А) Чарівним вечором;
Б) Свят-вечором;
В) Щедрим вечором.
8. Звичай проганяти кутю був пов’язаний
А) із вечором під Водохреща;
Б) із Щедрим вечором;
В) із Свят-вечором.
9. Посівальники ходили
А) увечері під Новий рік;
Б) уранці під Новий рік;
В) уранці під Різдво.
10. Український обряд колядування вирізняє
А) виняткова старовинність;
Б) персональне адресування колядок кожному членові родини;
В) побажання родинного добробуту.
11. За народними повір’ями, худоба розмовляла між собою
А) у вечір перед Pіздвом і перед Водохрещем;
Б) у вечір перед Різдвом і Новим роком;
В) у вечері перед Різдвом, перед Новим роком і перед Водохрещем.
12. У зимовому циклі свят простежується структура:
А) створення – руйнування;
Б) життя – смерть;
В) зустріч – проводи.
(2 votes, average: 2,50 out of 5)