Тема 1. Літературна мова як основа ділового та професійного спілкування. Стилістична диференціація української літературної мови
4. Стилістична диференціація української мови
НАУКОВИЙ СТИЛЬ
Науковий стиль і його термінологія почали складатися ще в давній книжній українській мові частково за зразками і під впливом грецької і латинської мов, які викладалися тоді в усіх вищих школах України. З них перекладалися наукові книги, тому що латина була мовою наук усієї Європи. Почасти науковий стиль формувався з власне українських
На кінець XIX ст. уже були вироблені загальнонаукова, гуманітарна й фахові термінології, що відображали рівень науки на той час: синтез, абстракція, принцип, проблема та ін.
У 1921 р. при Академії наук України організовано Інститут української наукової мови, основним завданням якого було вироблення спеціальної термінології з різних галузей знань і впровадження української мови у всі сфери суспільного життя. Однак тоталітарний режим, що утвердився в СРСР уже на кінець 20-х років, жорстоко обірвав ці починання.
З прийняттям Закону про мови в УРСР, яким за українською мовою визнано її державний статус в Україні, з утвердженням незалежної Української держави почався процес оздоровлення наукової термінології, визначення специфіки та шляхів збагачення фахових терміносистем відповідно до рівня сучасного розвитку наук питомо українськими.
Основні функції наукового стилю мови – повідомлення і переконання.
Сфера використання наукового стилю мови – наукова діяльність, науково-технічний прогрес суспільства, освіта, навчання.
Головне призначення наукового стилю – систематизування, пізнання світу, служити для повідомлення про результати досліджень, доведення теорій, обгрунтування гіпотез, класифікацій, роз’яснення явищ, систематизація знань, виклад матеріалу, представлення наукових даних.
Головні ознаки наукового стилю: інформативність, понятійність і предметність, об’єктивність, логічна послідовність, узагальненість, однозначність, точність, лаконічність, доказовість, переконливість, аналіз, синтез, аргументація, пояснення причиново-наслідкових відношень, висновки.
Головні мовні засоби: абстрактна лексика, символи, велика кількість термінів з різних галузей знань, схем, таблиць, графіків, зразків-символів, часто іншомовних слів, наукова фразеологія (стійкі термінологічні словосполучення), цитати, посилання, однозначна загально-значна лексика, безсуб’єктність, безособовість синтаксису, відсутність всього того, що вказувало б на особу автора, його уподобання (емоційно-експресивних синонімів, суфіксів, багатозначних слів, художніх тропів, індивідуальних неологізмів).
Для текстів наукового стилю характерним є послідовне членування на розділи, параграфи, пункти, підпункти. Науковий стиль має чітко організований синтаксис. В ньому переважають речення складної, але “правильної” будови, часто ускладнені зворотами, нанизуванням іменних форм. У реченнях багато іменників і відносних прикметників, мало дієслів, зокрема особових форм. З наявних дієслівних форм частіше вживаються безособові, узагальнені чи неозначені.
Слова вживаються в прямому значенні, обмежене використання фразеологізмів.
Широке використання іменників і прикметників, що сприяє статичності тексту.
Стандартна побудова речень, широке використання простих ускладнених речень, тяжіння до складних синтаксичних конструкцій, зокрема до складнопідрядних речень з кількома предикативними частинами.
– Переважання граматично повних речень.
– Слова позбавлені розмовного, емоційного відтінку чи пестливості, зменшеності.
– Часті посилання, цитати, інформація лише точна та перевірена.
Науковий стиль має такі підстилі:
– власне науковий (монографія, стаття, наукова доповідь, повідомлення, тези);
– науково-популярний (виклад наукових даних для нефахівців – книги, статті у неспеціальних журналах);
– науково-навчальний (підручники, лекції, бесіди тощо).
Зберігаючи основні ознаки стилю, кожний з підстилів і жанрів характеризується своїми особливостями використання мовних засобів. Власне науковий підстиль має інтернаціональну символіку, універсальні загальнонаукові терміни. Науково-популярний підстиль використовує й елементи художнього мовлення (епітети, порівняння, метафори), щоб зацікавити читача. Науково-навчальний характеризується доступністю викладу інформації, спрощеністю системи доведень, програмністю викладу матеріалу, спрямованою на активізацію мислення учня, поступовим, послідовним уведенням термінологічної лексики.
Основне призначення власне наукового підстилю – об’єктивувати наукові відомості і кінцеві результати аналітико-синтетичної переробки даних, основна функція – пояснювати наукову ідею. Основними жанрами власне наукового стилю є монографія, стаття, наукова доповідь, аналітичний звіт. У межах власне наукового підстилю можна виділити науково-інформативний з жанрами: реферат, огляд, анотація, резюме й науково-довідковий – довідники, словники, каталоги.
Монографія – це одноосібно написана книга, в якій зібрано, систематизовано й узагальнено матеріал та результати великого наукового дослідження або об’єднано однією темою кілька досліджень. Монографію пишуть, коли зібрано й опрацьовано велику кількість фактичного матеріалу, одержано переконливі висновки, а її автор має свою наукову гіпотезу чи концепцію вирішення значної наукової проблеми. У монографії обов’язково мають бути теоретичні розділи, висновки і наукова література. Стиль викладу – об’єктивований (без суб’єктивний), логічний, точний і чіткий.
Стаття – це невеликого розміру надрукована в часописі або збірнику наукова робота, присвячена певній проблемі, питанню і розрахована на фахівців, які розв’язують цю проблему. Статті бувають повідомлювальні (про нові результати), оглядові, аналітичні (підсумки), дискусійні (про спірні питання).
Реферат – це короткий виклад великого дослідження (наприклад, автореферат – виклад основного змісту дисертації) або кількох праць з якоїсь наукової проблеми. В рефераті має бути стисло, але точно відображено основний теоретичний зміст реферованої роботи та довідковий апарат (власні публікації, список наукової літератури).
Дисертація – власне науково завершене дослідження, яким відкрито новий напрям у науці, започатковано досі невідомий підхід чи вирішено складну проблему, досліджено ще невідоме або розв’язано низку завдань, що забезпечать наступний поступ у цій проблемі чи галузі. Дисертація має визначені розмір і чітку структуру, стандартні композиційно-мовленнєві форми, які мають бути наповнені оригінальним змістом цього дослідження. Наприклад: мовні формули – актуальність теми дослідження зумовлюється…; наукова новизна роботи полягає…; аналіз дає підстави зробити висновок, що… – продовжуються і підтверджуються мовними конструкціями, що містять конкретний зміст дослідження.
У вступі дисертації обгрунтовується вибір теми, розкривається актуальність дослідження, мета й завдання, наукова новизна, теоретичне і практичне значення, апробація і структура роботи. Основна частина дисертації складається з розділів, перший з яких, як правило, є теоретичним або присвячений історії питання, в інших викладається оригінальне авторське дослідження, його основні теоретичні положення. Жанр дисертації передбачає у композиційно-мовних формах виклад логічного механізму доказів: теза, доказ (аргумент і спосіб доказу – ствердження або заперечення). Теза – це думка або положення (в дисертації може бути гіпотеза), яку ще треба довести і підтвердити, проілюструвати. Докази – це також думки або положення, які або не потребують доведення (аксіоми), або вже доведені, перевірені іншими дослідниками, тому дисертант може на них послатися. Спосіб доведення – це пошук шляхів логічного зв’язку і його форм між тезою і доказом. Це, власне, і має бути серцевиною дослідження. Саме тут можуть бути одержані нові його результати. Спростування – це логічний прийом доказу неістинності тези. Факти можуть не підтвердити систему доказів, суперечити висунутому положенню.
При доведенні дотримуються законів логіки (тотожності, заперечення, виключення третього, достатньої підстави) та методів (індуктивного, дедуктивного, аналогійного, концентричного, контрастного тощо).
Цінність роботи виявиться у висновках при підведенні підсумків. Список джерел та наукової літератури засвідчить, з одного боку, об’єктивність і достовірність дослідження, а з іншого, рівень наукової обізнаності автора у проблемі і галузі.
Науково-навчальний підстиль має два основні жанри (види літератури): підручники і навчальні посібники.
У текстотворенні підручника та навчального посібника є спільне і відмінне. До спільних ознак слід віднести: науковість; об’єктивність викладеного матеріалу; відповідність його навчальній програмі; наступність і перспективність у процесі розгортання навчального курсу; доступність подачі матеріалу, спрямована на активізацію мислення учнів, студентів; поступове і послідовне введення термінологічної лексики; суворе дотримання норм української літературної мови; культура й естетика мовлення автора та ілюстрацій.
Розрізнення мовних жанрів підручника і навчального посібника стосується способів подачі матеріалу і мовного викладу.
Підручник подає весь обов’язковий зміст навчального курсу. Навчальний посібник може розглядати не всі розділи, теми, проблеми, а ті, що, на думку автора, потребують особливої уваги, або подавати матеріал ширше. Посібник може давати крім основних або й без них додаткові відомості, тому що він може бути вільнішим, емоційнішим, суб’єктивно-авторським. Часто навчальний посібник є першою спробою підручника і в наступних виданнях переростає в нього.
(2 votes, average: 3,50 out of 5)