Паливно-енергетичний комплекс

Розділ 1. ЗАГАЛЬНА ЕКОНОМІКО-ГЕОГРАФІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА СВІТУ

ТЕМА 8. ГАЛУЗЕВИЙ СКЛАД СВІТОВОГО ГОСПОДАРСТВА

§ 41. Паливно-енергетичний комплекс

Сукупність усіх видів енергетичних ресурсів і підприємств з їхнього видобутку, виробництва, транспортування, перетворення й використання з метою забезпечення споживачів різними видами енергії утворює паливно-енергетичний комплекс (ПЕК). Підсистемами ПЕК є електроенергетика, газо-, нафто-, вуглеспоживання, ядерна енергетика (мал. 81).

Від розвитку паливно-енергетичного комплексу значно

залежать темпи, масштаби та техніко-економічні показники громадського виробництва і насамперед промисловості. Енергетика стала основою розвитку виробничих сил і самого існування людського суспільства.

Основні види енергетичних ресурсів – органічне паливо (вугілля, нафта й природний газ, торф), енергія водного потоку (гідроенергетичні ресурси), ядерна енергія, внутрішнє тепло Землі (геотермальні ресурси), енергія вітру і сонячного випромінювання (сонячної радіації).

Паливно-енергетичний баланс. На зорі людської цивілізації основним видом енергії була мускульна сила тварин і людини. Потім

їх на тривалий час замінили дрова, енергія падаючої води і вітру. Після винайдення парового двигуна англійцем Д. Уаттом у 1783 р. зросло значення вугілля. У кінці XIX – до середини XX ст. у промисловості і міжнародній торгівлі домінувало вугілля, частка якого в загальному споживанні основних джерел енергії становила до 60 %. Але з 50-60-х років XX ст. структура споживання енергоресурсів стала змінюватися: частка вугілля швидко скоротилася до 23 % і на перше місце вийшла нафта (51 %), поступово збільшувалося значення природного газу, гідро – і ядерної енергії. Ці зміни були зумовлені широким освоєнням нових великих джерел нафти й природного газу.

Мал. 81. Структура паливно-енергетичного комплексу

Починаючи з 80-х років XX ст., пріоритетним став напрямок, що передбачає перехід від використання переважно вичерпних ресурсів до застосування невичерпних, нетрадиційних джерел енергії (енергії вітру, сонця, припливів і відливів, ядерної енергії, геотермальних джерел, гідроресурсів тощо). Унаслідок чого частка нафти у загальному споживанні й виробництві енергоресурсів стала скорочуватися (до 35 % на початку XXI ст.), знову зросло значення вугілля (28 %), зміцнив позиції природний газ (26 %). Дедалі помітнішим стало збільшення використання атомної енергії (8 %), а також гідроенергії та альтернативних джерел енергії.

Нафтова промисловість. Нафта продовжує лідирувати на світовому ринку палива. Вона є найефективнішим і зручним паливом. Більш ніж 90 % видобутої нафти й природного газу, а також продуктів їхньої переробки використовують як джерело енергії. Водночас продукти нафтопереробки дедалі ширше використовують як сировину для хімічної промисловості, з них отримують ряд речовин (етиловий спирт, бензол, фенол, синтетичні волокна, каучук, пластмаси, лаки, барвники тощо).

Нині загальносвітовий видобуток нафти перевищує 3,5 млрд т на рік. За її видобутком лідирують країни Південно-Західної Азії, частка яких наближається до 30 %. Провідними видобувними країнами в регіоні є Саудівська Аравія, Іран, ОАЕ, Ірак і Кувейт. Багатющі запаси нафти є в надрах США, Росії, Канади, у Латинській Америці – у Венесуелі, Мексиці та Бразилії, в Африці – у Нігерії, Алжирі й Лівії.

У переліку провідних нафтовидобувних країн світу відбулися значні зміни (табл. 1). Перше місце вже протягом десятка років посідає Саудівська Аравія, на території якої роташовані найбільші в світі родовища (Гавар, Ес-Саффанія тощо) і яка здатна видобувати необмежену кількість нафти.

Таблиця 1. Країни – лідери з видобутку паливно-енергетичних ресурсів (2009 р.)

Сиро Вина	Країна	Видобуток, млн т
Нафта	Саудівська Аравія	430
США	352
Росія	348
Іран	182
Мексика	176
Кам’яне Вугілля	Китай	1005
США	910
Індія	313
Сиро Вина	Країна	Видобуток, млрд м3
При Родний Газ	Росія	581
США	555
Канада	172

Для підтримки досягнутих обсягів видобутку нафти і тим більше для їх збільшення необхідна постійна розвідка нових родовищ. Ще в середині XX ст. розпочалося буріння морського шельфу. І вже нині з шельфу Світового океану видобувають близько 1/4 світової нафти. Найбільшим районом шельфового видобутку є Перська затока (2/5 світового морського видобутку), затока Маракайбо в Венесуелі (1/4 світового морського видобутку), Мексиканська затока, Північне море (Норвегія, Велика Британія і Данія), Каспійське море, Гвінейська затока (Нігерія, Габон), Південнокитайське море (Бруней, Малайзія, В’єтнам). Перспективними на нафту є шельфова зона Північного Льодовитого океану, приантарктичні широти Світового океану. У 70-ті роки XX ст. розпочався видобуток нафти на Алясці (США) і в Західному Сибіру (Росія).

Райони видобутку нафти не завжди збігаються з районами її споживання. Найбільшу кількість нафти споживають розвинуті країни. Лідером серед країн – споживачів нафти залишається США (25 % загальносвітового споживання нафти), потім йдуть Китай, Японія, Німеччина, Росія, Індія та ін. (мал. 82).

Провідну роль на нафтовому ринку світу відіграє створена 1960 р. Організація країн-експортерів нафти (ОПЕК), до якої нині входять 13 країн (Саудівська Аравія, ОАЕ, Ірак, Іран, Кувейт, Катар, Індонезія, Венесуела, Лівія, Алжир, Нігерія, Ангола, Еквадор). Основними передумовами появи ОПЕК стало те, що, по-перше, країни – члени ОПЕК мали найбільш розвідані запаси нафти (майже 75 % загальносвітових), по-друге, витрати на видобуток і переробку нафти в цих країнах значно нижчі, ніж у конкурентів. Країни – члени ОПЕК контролюють понад 2/3 світових запасів нафти. На їхню частку припадає 40 % від світового видобутку та понад 50 % світового експорту нафти.

Головні світові вантажопотоки нафти починаються від найбільших нафтових портів Перської затоки і прямують до Західної Європи та Японії. Найкрупніші танкери транспортують нафту далеким шляхом навколо Африки, танкери меншої вантажопідйомності – через Суецький канал. Інші важливі вантажопотоки йдуть з країн Латинської Америки (Мексика, Венесуела) до США і Західної Європи. Значно збільшилося в останні роки значення Канади, Мексики, Венесуели як постачальників нафти в США.

Мал. 82. Країни – головні споживачі нафти (млн барелів на добу)

Мал. 83 Нафтопровід на Алясці

Світове господарство пронизане мережею нафтопроводів (більше 750 тис. км) (мал. 83). Вони пролягли не лише територією багатьох країн світу (Росія, США, Канада, країни Європи), а й дном морів: Середземного, Північного, Каспійського та ін.

Газова промисловість. Природний газ, так само як і нафта, використовується як паливо і як сировина для хімічної промисловості. Газова промисловість є відносно молодою і швидко прогресуючою галуззю паливної промисловості. Вона забезпечує виробництво інших галузей цінною та економічно вигідною сировиною. На електростанціях природний газ є високоякісним енергоносієм, у хімічній промисловості газ використовують для одержання азотних добрив, сажі, пластмас, у комунально-побутовому секторі – для готування їжі, опалення і гарячого водопостачання.

Світовий видобуток природного газу постійно збільшується. Очікується, що в період до 2015 р. світове споживання газу буде зростати в середньому на 3 % на рік. З морського шельфу видобувають близько 1/5 світового природного газу.

За обсягами видобутку природного газу різко виділяються Росія, США й Канада, на частку яких припадає більше половини його світового видобутку. Постійно нарощують видобуток також Велика Британія, Нідерланди, Алжир, Індонезія, Іран, Саудівська Аравія, Норвегія, Узбекистан, Туркменістан, Малайзія та ін. Найбільші в світі видобувачі природного газу (Росія, США, Канада, Нідерланди, Велика Британія) водночас є і найбільшими його споживачами. Видобутком і переробкою природного газу займаються великі світові нафтові компанії, а також спеціалізовані газові: “Газпром” (Росія), “Бритіш Гес” (Велика Британія) тощо.

Близько 75 % експортного газу транспортується газопроводами, решта 25 % – у зрідженому вигляді спеціальними суднами-газовозами (з Індонезії – до Японії, з Алжиру – до Західної Європи). Протяжність газопроводів швидко зростає і становить нині у світі близько 1200 тис. км. Світовий експорт газу (трубопроводами і в зрідженому вигляді) перевищує вже 700 млрд м3, а його найбільшими експортерами є Росія (майже 30 %), Канада, Алжир, Норвегія, Нідерланди, Туркменістан, Індонезія тощо.

Вугільна промисловість продовжує залишатися однією з провідних галузей світової енергетики. Основні споживачі вугілля – енергетична і металургійна промисловість У хімічній промисловості вугілля є технологічною сировиною для одержання вибухових речовин, добрив для сільського господарства, штучних барвників тощо.

Залежно від вмісту у вугіллі вуглецю й інших складових розрізняють буре, кам’яне вугілля і антрацит, а за застосуванням вугілля поділяють на коксівне й енергетичне. Видобувають вугілля двома способами: у шахтах і відкритим (у кар’єрах).

Основні напрямки технічного прогресу у вугільній промисловості пов’язані із застосуванням нового, досконалішого обладнання, нових систем гірничої технології і засобів комплексної механізації основних і допоміжних процесів. Кращі техніко-економічні показники видобутку вугілля відкритим способом (порівняно з шахтним видобутком), зумовлені прогресом в техніці і технології відкритого способу видобування і його дешевизною, сприяють подальшому розвитку саме цього способу.

Від розвитку ПЕК значно залежать темпи, масштаби і техніко – економічні показники промислового виробництва.

Сучасний світовий видобуток вугілля становить понад 4,5-5 млрд т. Серед головних вуглевидобувних країн – представники майже всіх регіонів світу. Найбільшими видобувачами вугілля є Китай, США, Індія, Росія, Австралія, ФРН, ПАР, Польща, а також Казахстан, Україна, Велика Британія, Туреччина, Канада та ін. У зв’язку з виснаженням відносно легкодоступних родовищ вугілля і подорожчанням його видобутку шахтним способом різко скорочується видобуток кам’яного вугілля у Великій Британії, Німеччині, Франції, Бельгії. Рентабельним поки що залишається видобуток вугілля відкритим способом у США, Австралії та ПАР.

Найбільші за запасами вугільні басейни світу – Аппалачський (США), Рурський (Німеччина), Верхньосілезький (Польща), Донецький (Україна), Кузнецький і Печорський (Росія), Карагандинський (Казахстан), Фушуньський (Китай).

Вугіллям у світі торгують менш активно, ніж нафтою й газом. Лише 1/10 світового видобутку вугілля щорічно йде на експорт, при цьому майже 90 % перевозиться морем. Найбільшими його експортерами є Австралія, США, ПАР, Польща, Канада, Росія. Австралія постачає вугілля переважно до Японії та Південної Кореї; США та ПАР працюють на європейський і латиноамериканський ринки.