ВСТУП
§ 1. Що вивчає географія. Зародження і розвиток географії
Географія як наука. В окрему галузь людських знань географія виділилася після того, як люди накопичили знання про навколишній світ, у якому вони жили й працювали, який активно досліджували. Термін “географія” (грец. geographia, від geo – Земля, grapho – пишу) вперше застосував давньогрецький учений Ератосфен ще у ІІІ ст. до н. е.
Нині географія – це комплекс наук про Землю, які вивчають її надра, рельєф, клімат, океани і моря, грунти, закономірності поширення рослинного
Фізична географія – наука про географічну оболонку земної кулі як сферу взаємного проникнення і взаємодії літосфери, атмосфери, гідросфери, біосфери. Фізичну географію поділяють на землезнавство, що досліджує загальні властивості географічної оболонки та її компонентів, і ландшафтознавство, яке вивчає природні комплекси різних рангів, їхні антропогенні зміни.
Економічна і соціальна географія є багатогалузевою наукою (мал. 1), що вивчає територіальне розміщення
Системи. З’являються нові галузі сучасної географії: політична, інфраструктури, військова, спорту, туризму, геоінформатика, геопрогнозування тощо. Наскрізною географічною наукою є картографія, завдяки якій було створено специфічну і дуже виразливу мову географії, що втілилася в географічних картах.
Протягом багатьох віків географія прагнула відповісти на запитання: де? і що?, а нині – дає відповідь на запитання: як? і чому? Отже, вона подолала шлях від спостереження до висвітлення, від конкретики до узагальнення, від аналізу до концептуалізації. Нині географічні науки об’єднують свої зусилля для вирішення важливих проблем – збереження природи, раціонального використання її багатств.
Виникнення нових галузей географічної науки зумовлене потраплянням до сфери її інтересів нових явищ суспільного життя, появою злободенних проблем, що змушують учених-географів діставатися до їхньої суті.
Мал. 1. Структура науки “Економічна і соціальна географія”
Етапи розвитку географічних наук. У давнину люди уявляли навколишній світ таким, яким їм давали змогу його уявляти їхні знання, досвід, релігійні вірування. Із часом знання людей розширювалися, збагачувався їхній життєвий досвід, розпочалася торгівля, подорожі, мандрівки.
Одними з перших мореплавців були фінікійці, які плавали Середземним морем близько 3 тис. років тому. У 300 р. до н. е. давньогрецький мореплавець Піфей вийшов в Атлантичний океан, а в 1000 р. норвежець Лейф Ерікссон дістався берегів Північної Америки. Людство багато в чому завдячує відкриттям учених Давньої Греції. Античні вчені, зокрема Арістотель, Ератосфен, Піфагор, Птолемей, Платон, Геродот, Страбон, залишили нам достовірні знання про форму Землі, цілісність Світового океану, існування Південного материка, розподіл рослин і тварин на земній кулі, залежність людини від природних умов. Геродот досліджував південні райони України, описав їх у своїй книзі “Скіфія”.
У середні віки (V-XV ст.) знання про природу Землі розширили араби, які торгували з країнами Сходу, Середземномор’я і Африки. Вони вивчали клімат, форми земної поверхні, астрономію і астрологію. Одним з найвидатніших мандрівників того часу був Ібн Батута. Китайські та арабські землепрохідці здійснювали подорожі суходолом. У 138 р. до н. е. дипломат Чжан Цянь став першим китайцем, який досліджував Центральну Азію. Згодом європейці проклали Великий шовковий шлях до Китаю. Італієць Марко Поло в 1271-1295 рр. подорожував Східною Азією і описав її у “Книзі”.
Період XV-XVII ст. називають епохою Великих географічних відкриттів. У цей час з’явилися надійні кораблі, точні прилади і карти. У 1488 р. Бартоломео Діаш дістався південного краю Африки, а в 1497-1499 рр. Васко да Гама вперше обійшов материк з півдня і прибув до Індії. У 1492-1493 рр. Христофор Колумб здійснив своє історичне плавання з Іспанії до берегів Америки.
У 1519-1521 рр. португалець Фернан Магеллан здійснив першу навколосвітню подорож, яка підтвердила, що Земля куляста.
З XVIII ст. почався новий етап розвитку географічної науки – пошук законів розміщення географічних об’єктів у просторі і закономірностей територіальної організації господарства і суспільства. У цьому велику роль відігравали вчені-географи, які досліджували і описували нові території, місцевих мешканців, їхнє господарство, культуру, побут, складали карти щойно вивчених територій. Період територіальних відкриттів тривав до середини XX ст., коли були досліджені останні “білі плями” – високогір’я Гімалаїв, Антарктида, Океанія тощо.
У другій половині XX ст. розпочалися широкомасштабні міжнародні географічні дослідження. Вони дають змогу одержувати найповнішу картину природи Землі. Особливу увагу приділяють дослідженням Антарктиди, Світового океану, космосу. Космічні знімки надають інформацію про процеси, що відбуваються на поверхні Землі та в її надрах, про зміни клімату, про поведінку річок, наступ пустель тощо.
(2 votes, average: 3,00 out of 5)