Сучасний стан розселення населення

Розділ 1. ЗАГАЛЬНА ЕКОНОМІКО-ГЕОГРАФІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА СВІТУ

ТЕМА 4. ГЕОГРАФІЯ НАСЕЛЕННЯ

§ 29. Сучасний стан розселення населення

Особливості розміщення населення. Населення світу розміщується дуже нерівномірно. Тисячоліттями густо заселені долини річок Нілу, Янцзи і Хуанхе, Інду і Гангу, Тигру і Євфрату. Нині до цих регіонів можна віднести ще й Західну Європу, Південно-Східну Азію, схід Північної Америки, Центральну Америку. За певними підрахунками, половина чисельності всього людства населяє 1/20 території суходолу.

Розселення

населення – процес розподілу населення на певній території. Цей процес характеризують відмінності в густоті населення, сукупність населених пунктів різної величини (міст, селищ, сіл) і співвідношення кількості міських і сільських мешканців.

На розміщення населення по земній кулі найбільше впливають природні чинники. Так, райони з екстремальними природними умовами (пустелі, льодовики, тундра, високогір’я) несприятливі для проживання людей. З давніх часів людей притягує море, річка, океан, тому й оселяються вони здебільшого саме тут (мал. 61). Соціально-економічні умови життя людей, їхня господарська

діяльність, рівень виробництва також регулюють розміщення населення в країнах світу. Тому нині у Східній півкулі проживає 80 %, у Північній – 90 %, а на Азію припадає близько 60 % всього населення світу.

Протягом ХХ ст. за рахунок демографічного вибуху кількість мешканців планети стала різко збільшуватися, що зумовило й зростання густоти населення (мал. 62). Високу густоту населення (понад 200 осіб/км2) мають Бангладеш (965 осіб/км2), Південна Корея (483 осіб/км2), Нідерланди (465 осіб/км2), Індія, Бельгія, Японія, Шрі-Ланка, Велика Британія, Німеччина, а серед малих держав – Мальта (1200 осіб/км2) і Сінгапур (понад 6000 осіб/км2). Світовими рекордсменами є Монако (16000 осіб/км2) і Аоминь (Китай) – понад 27000 осіб/км2. Середньосвітова густота населення дорівнює майже 40 осіб/км2, найнижча вона (до 2 осіб/км2) в Монголії, Лівії, Мавританії, Намібії, Австралії тощо, а в Гренландії загалом одна людина припадає на 30 км2.

Форми розселення населення. Виділяють такі найпоширеніші форми розселення: дисперсне (розсіяне) сільське розселення з окремими подвір’ями-садибами, яке наближає людей до місць праці – земельних ділянок, лісів, мисливських угідь, ставків, озер тощо. Найвиразнішими прикладами цієї форми розселення є хутори, фермерські поселення (США, Канада, Австралія), аули, поселення в горах (Грузія, Швейцарія);

– дисперсно-групове сільське розселення. Воно є переважаючою формою сільського розселення в більшості країн світу (Росія, Україна, Франція, Китай тощо);

– місто як найважливіша форма міського розселення;

– промислові поселення, які не “доросли” до рівня міст. До них належать гірничопромислові поселення (селища шахтарів і рудокопів, золотошукачів, робітників нафтопромислів та будівельних кар’єрів), поселення, пов’язані з переробкою деревини та сільськогосподарської сировини;

– поселення службового характеру (поза містами, у сільській місцевості). Функції таких поселень, що зазвичай невеликі за розмірами, завжди вузько – спеціалізовані;

– розселення кочових народів. У них зазвичай немає постійних населених пунктів, а кочове населення має лише тимчасові стоянки – табори (ряд народів Північної Африки, Південно-Західної та Центральної Азії). Чисельність кочівників у світі сягає понад 25-30 млн осіб.

Мал. 61. Розподіл населення світу за ступенем віддаленості від моря (%)

Мал. 62. Динаміка зростання густоти населення світу

Перелічені форми розселення часто утворюють численні змішані та перехідні форми, характерні для певних зон і районів.

Типи поселень. У країнах світу населення живе в певному населеному пункті. Розрізняють сільські та міські типи поселень.

Сільське розселення – форма територіальної організації життя населення на позаміській території у вигляді сукупності сіл, поселень інших типів, призначених для постійного або тимчасового проживання. Воно забезпечує виконання різних господарських функцій (сільськогосподарське виробництво, лісове і лісопромислове господарство, рекреаційне обслуговування).

У розвинутих країнах сільське розселення існує в умовах скорочення кількості сільського населення і частки зайнятих в аграрному виробництві. У країнах, що розвиваються, абсолютна чисельність сільського населення, навпаки, зростає. Особливо висока частка сільського населення в Азії (65 %), зокрема в Індії (73 %) і Китаї (70 %), а також в Африці (70 %). За приблизними оцінками в світі існує близько 12-20 млн сільських поселень.

Міський населений пункт (місто) – це одна із форм поселення з високою густотою населення й концентрацією промислового виробництва. У світі немає єдиних критеріїв щодо віднесення населених пунктів до категорії міст. Так, у Данії містами вважають поселення людністю понад 250 осіб, у Малайзії – 1 тис., у США – 2,5 тис., в Україні та Росії – 12 тис., у Нідерландах – 20 тис., в Японії – понад 50 тис., у Китаї – 100 тис. осіб.

У сучасному світі зростають темпи урбанізації (лат. urbanus – міський) – посилення ролі міста в розвитку суспільства. Процес урбанізації виявляється у зростанні міських поселень, концентрації в них мешканців та в поширенні міського способу життя на всю мережу поселень. Рушійними силами урбанізації є розвиток продуктивних сил, технічний і соціальний прогрес, розширення меж суспільного поділу праці, збільшення територіальної та соціальної рухливості населення. Якщо в середині ХІХ ст. у містах проживало всього понад 4 % населення світу, на початку ХХ ст. – 13-14 %, то нині частка міського населення в світі зросла до 47 % і продовжує збільшуватися. На початку ХХІ ст. у містах мешкає майже 3 млрд осіб.

Загалом найбільша частка міського населення характерна для розвинутих країн, а найнижча – для найбідніших країн Африки (мал. 63). До країн з максимальним рівнем урбанізації у світі (на 2008 р.) належать Сінгапур та Монако (по 100 %), Бельгія й Кувейт (по 97 %), Ізраїль (92 %), Велика Британія (91 %), Нідерланди (90 %) тощо.

Однією з сучасних особливостей процесів урбанізації є утворення міських агломерацій і мегаполісів (мегалополісів).

Мал. 63. Рівень урбанізації в країнах світу

Міська агломерація (лат. agglomerare – приєднувати, нагромаджувати) – форма розселення, територіальне утворення, яке формується на основі великого міста і створює значну зону урбанізації, поглинаючи суміжні населені пункти.

Найбільші в світі агломерації сформувалися навколо Лондона, Парижа, Осаки, Токіо, Нью-Йорка, Москви, Мехіко, Сан-Пауло та ін (мал. 63).

Для сучасної урбанізації характерне зростання не лише міст, а й приміських зон. Міська територія поступово розростається, приєднує до свого складу сусідські поселення, що зумовлює субурбанізацію. Добробут людей поступово підвищується, що дає їм змогу будувати комфортабельні будинки у приміських зонах, уникаючи таких недоліків міста, як шум, забруднення повітря, нестача зелених насаджень тощо. У Західній Європі і Північній Америці цей процес розпочався з 50-х років ХХ ст., нині він охопив Україну й інші постсоціалістичні країни. У США, ПАР та деяких розвинутих країнах Західної Європи субурбанізація супроводжується так званою втечею білих, коли центральні райони міст заселяють представники негроїдної раси, а біле населення переміщується до передмістя.

До поняття субурбанізації близьке поняття рурбанізації – поширення міських форм і умов життя на сільські поселення. Вона може супроводжуватися міграцією міського населення до сільських поселень, перенесенням до сільської місцевості форм господарської діяльності, характерної для міст.

На земній кулі сформувалися райони скупчення великих міст (мал. 63). Ці райони називають мегаполісами, або мегалополісами (грец. мegalu – великий і polis – місто), – найбільша форма розселення, що утворилася в результаті злиття великої кількості сусідніх міських агломерацій. У США великі мегаполіси розміщені вздовж Атлантичного узбережжя (“Босваш” Бостон – Вашингтон, з населенням понад 60 млн осіб), на південному узбережжі Великих озер (Приозерний, 40 млн осіб), у Каліфорнії (“Сан-Сан”, Сан-Франциско – Сан-Дієго, 25 млн осіб). У них проживає майже половина всього населення країни. У Європі сформувалися два ме – гаполіси: Англійський (об’єднує агломерації Лондона, Бірмінгема, Манчестера, Ліверпуля та ін.) і Рейнський ( “кільцева агломерація” Рандстад у Нідерландах, Рейн – Рур, Рейн – Майн у ФРН та ін.) з населенням по 30-35 млн осіб. У Японії великими міськими агломераціям є Токійська, Осакська, Нагойська, що утворили величезний мегаполіс Токайдо, протяжністю понад 600 км і загальним населенням понад 55 млн осіб.

Великі міста й агломерації сконцентровані на порівняно невеликій території, проте вони виробляють 4/5 національного доходу, 9/10 продукції обробної та 2/3 видобувної промисловості. Їхня діяльність значно впливає на екологію навколишнього середовища, утворюючи так звані урбосистеми (міські екосистеми). Міста впливають на літосферу (зміна рельєфу призводить до зміни ландшафту), гідросферу (забруднення місцевих вод), атмосферу (зростання кількості шкідливих викидів). Усе це видозмінює мікроклімат міста і шкідливо впливає на здоров’я сучасного городянина.