УКРАЇНСЬКА МОВА. ПІДГОТОВКА ДО ЗНО
МОРФОЛОГІЯ
Дієслово
Тексти для диктантів
По ранковій дорозі
Раніше Володя думав, що тільки увечері, коли все довколишнє набирає нереальних, фантастичних обрисів, гарно їздити. Тоді здається, що то не дерева, а казкові волохаті велетні застигли на одній нозі, що то не знайома до останньої грудочки вулиця, а зовсім невідома дорога у далекому дивному краї. Зникли безслідно колії та вибої, зарості жалкої кропиви по канавах. І по тій таємничій дорозі велосипед не котився, а летів прудким невтомним
Тепер же Володя зрозумів, що існує ще й ранкова дорога.
Вечірня дорога таємнича, а ранішня – росяна. Маленька, як макове зерно, й велика, мов горошина, роса сяяла, переливалася тисячами мінливих вогнів, капала холодним сріблом за розгарячений комір, смачно хрумтіла під шинами, змиваючи з них куряву. А в краплинах, що звисали на листі, коливався мініатюрний весь світ, такий малесенький, що в ньому їхній чималий хлоп’ячий гурт мріяв невиразною крапочкою.
Десь страшенно далеко попереду назустріч їм котилося широким шляхом червоне, мов загорнене в червону хустку, сонце.
А ще жайворонки
(172 сл.) З журналу
***
Він придержав коня і, прищуривши очі, любувався горою, правду кажучи, було чим полюбуватися. Сонце підбилося вже височенько, гора, вкрита золотим світлом, наче зачарована, стояла у тихому прозорому повітрі. З того боку від Псла легенький туман здіймався сизим димком, курився поміж деревами. Сонце прорізувало чорну тінь густого лісу, на самому шпилі – на рівній полянці – миготіло, як на воді, сонячне сяйво. Сотні солов’їв щебетало по кущах молодого поросту, горлиці туркотали в ліщині, зозулі неугавно перекликались, перелітаючи з деревини на деревину. Відкілясь здалека доносився глухий клекіт. Ліс просипався.
Гора вся аж горіла сонячним світом, тоді як підгір’я курилося легким туманом. У самому внизу в садках тонуло село, далі, через лісок, друге, третє… Здається, вони зчіплялися сизими лугами. По ліву руч, як на долоні, вирисовувалося місто з високими будинками, темними садками. Чисте, прозоре повітря хвилюється рожевим світом, і чорна тінь неосвічених місць ще краще одрізняє ясну сторону. Ненароком промениста стяга ускочить в чорну середину – усміхнулася тінь – не знать, де і ділася. Велична гора, дивовижна картина!
(161 сл.) Панас Мирний
(1 votes, average: 5,00 out of 5)