Розділ 16
ЕТИМОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ УКРАЇНСЬКОЇ ФРАЗЕОЛОГІЇ
§ 45. Етимологічне коментування в збірниках паремій
Етимологія, тобто походження та історія, фразеологізмів була предметом принагідної уваги уже в першій половині XIX ст. у загальномовних словниках і фольклористичних збірках. Автор “Словника української мови” П. Білецький-Носенко (рукопис укладений 1838-1843 рр.) робив спроби пояснити походження деяких висловів (Тягати до хверта, дати тинфу, точити баляндраси, крутити веремія, гнати в три вирви, ханьки м’яти), описуючи певну
Значний етнографічний матеріал, “брехеньки”, коментарі інших укладачів, усну народну творчість залучав М. Номис у, безсумнівно, кращому пареміологічному
Більш обгрунтовані етимології І. Франка в “Галицько-руських народних приповідках”, оскільки поряд з етнографічним матеріалом він широко залучає діалектні варіанти та паралелі з інших мов. Власне, це не тільки тлумачний фразеологічний словник, а й прообраз праці з наукового етимологізування народної фразеології. Цілком придатні й нині численні авторські пояснення етимона: 1. Загнути хвіст під себе. Втихомирити, посмирніти. Вислів узятий із обсервації пса, що вдарений або копнений, затинає хвіст під себе. 2. Вода би го не протонула (“він би не втонув у воді”). Приказка основана на віруванню, що великі грішники, чародії не тонуть у воді. 3. Плете банелюки. Говорить дурниці. Банелюка – титул поширеної колись італійської повісті, перекладеної в XVII в. польським письменником Твардовським на польську мову з Historya przedziwna о krolewnej Banialuce. Залучення величезного екстралінгвістичного матеріалу, використання структурно-семантичних моделей (звичайно, без новітніх термінів), лаконічна манера викладу свідчать про хист І. Франка як видатного етимолога.
Названі автори апробували насамперед такий метод, як “етимологічне коментування”, а їхні праці підготували твердий грунт для подальших дослідників.